СБУ вимагає оплатити десятки мільйонів тендерним «прокладкам», які працюють за схемами людей Януковича.

(Див. також про СБУ і продавців льодяників «Стрепсілс», і перитонеальний діаліз, і підрядників МОЗу, і російський автогаз друзів Медведчука, і горіховий експорт.)

Почнемо з дивовижного. Нещодавно голова СБУ Василь Грицак пожалівся прем’єр-міністру Володимиру Гройсману на те, що нова команда менеджерів Андрія Коболєва зупинила діючу схему в «Укртрансгазі».

Тим читачам, які вирішили, що в перший абзаці статті вкралась помилка, повідомляємо: «Ні, не вкралась».

Але для того, щоб зрозуміти, про що так неочікувано запіклувався глава спецслужби, мусимо розповісти суть самої схеми.

Мова йде про запчастини до газоперекачувальних агрегатів на магістральних газопроводах, тендери по яким в ситемі «Укртрансгазу» проводить філія «Виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс».

На їхньому перепродажі роками годувались сумнівні посередники. Наприклад, за часів Януковича постачальниками запчастин на 2,5 мільярди гривень виступали компанії, що використовували у фінансових ланцюжках «транзитні» фірми, які також використовувала група «Металл Юніон» Руслана Циплакова – друга президентського сина Віктора Януковича.

(Принагідно нагадаємо, що публікації про розслідування цієї схеми зникли з багатьох сайтів,  у тому числі – і з сайту ТВі, де воно свого часу вийшло).

Після Майдану в «Уктрансгазі» змінилась влада – її очолив Ігор Прокопів, що мав у бекграунді керівництво осередком «Фронту змін» Арсенія Яценюка у Івано-Франківську (звідти також походить один з найвпливовіших соратників тодішнього прем’єр-міністра Андрій Іванчук).

Мережа «януковичевських» «прокладок» прогнозовано зійшла з тендерної сцени у тінь судових кулуарів, вибиваючи з нового менеджменту старі борги за нібито поставлене обладнання. А їх місце зайняли нові «прокладки» – у повному сенсі цього слова.

У 2015 році у Шевченківській РДА Києва зареєстрували дві фірми – ТОВ «Промтехнафтогазпостач» і ТОВ «Рапідстрім». Окрім незначних статутників в 10 та 12 тисяч гривень юробличчя поєднувала  реєстрація на мешканців Сум – Ярослава Карпова та Сергія Шевченка.

Проіснувавши лише кілька місяців обидві фірми разом потрапили в одне кримінальне провадження №32016100090000020 від 02.02.2016 року, порушене фіскалами за обготівкування грошей. «Промтехнафтогазпостач» і «Рапідстрім» разом з їхніми кодами ЄДРЮО опинились у переліку суб’єктів з ознаками «фіктивності» та «транзитності», який розміщено у судовому держреєстрі.

Однак кримінальний бекграунд не завадив цим фірмам влітку 2016 року стати улюбленими постачальниками філії «Укргазенергосервісу».

Спочатку на «паперових» торгах, а потім і у «Прозорро», пара неофітів до весни 2017 року натендерила майже 200 мільйонів – «Промтехнафтогазпостач» отримав 117,14 млн грн., «Рапідстрім» ще 86,85 млн грн., розігравши майже всі підряди винятково між собою.

Безумовний фаворитизм цих контор ілюструє історія з умовною назвою «Як допустити до тендеру лише «роги  і копита».

Рік тому, коли ці фірми вперше заявились на тендер «Укргазенергосервісу», то замовник для підтвердження досвіду вимагав лише лист самих учасників, що у них є і співробітники, і необхідний досвід та знання. Тобто будь-які «роги і копита» могли взяти участь у тендері ціною десятки мільйонів гривень, «підтвердивши» свою кваліфікацію своєю ж печаткою.

Однак все різко змінилось, коли на одну з таких міжусобиць очікуваною вартістю 34,59 млн грн. прийшли «позасистемні» конкуренти. Більше того, цими конкурентами виявились фірми, у яких на відміну від намолених «прокладок» є не лише сайти («Укрспецстальпоставка»), а й стаття в «Вікіпедії» («Галнафтогаз»).

Такий набір учасників неабияк збентежив «укртрансгазівців» і вони вже після оголошення торгів різко посилили вимоги до учасників. Листа від самої фірми виявилось вже замало, тепер треба було надати копії договорів про поставки запчастин до газоперекачувальних агрегатів підприємствам нафтогазового комплексу за останні п’ять років.

А оскільки такий «досвід» мали лише фірми Януковича та створені після Майдану «роги і копита», то дискусії, хто стане учасником тендеру, а відтак і переможцем – виявились недоречними.

Зрозуміло, що результатом «конкуренції» стало зниження ціни в ході «аукціону» між улюбленцями «Укртрансгазу»  аж на 1 відсоток від очікуваної ціни…

Так продовжувалось до весни 2017-го, коли команда Андрія Коболєва домоглась контролю над «Укртрансгазом». Прокопіва перевели в заступники міністра енергетики, а «нафтогазівці» почали розбиратись з тендерами.

Одну із закупівель на очікувану суму 41,31 млн грн. «нафтогазівці» застали у наступному стані.

Тендерний комітет вже встиг відмовити «Галнафтогазу» у послабленні вимог до підтвердження досвіду, тому компанія Віталія Антонова навіть не подала заявку.

На початку травня «Укргазенергосервіс» акцептував пропозиції «Рапідстріму» (30,04 млн грн.) та «Промтехнафтогазпостачу» (11,25 млн грн.), які були нижчі від очікуваної ціни тендеру аж на 0,03%.

І все б завершилось черговою проплатою, якби не «нафтогазівці». 22 травня тендерний комітет філії відхилив раніше акцептовані заявки, а 2 червня відмінив тендер взагалі під впливом «непереборної сили». За неофіційними даними, одночасно були зупинені проплати по кільком раніше укладеним договорам.

Саме у розпал цих подій і побачив світ лист від голови СБУ прем’єр-міністру. 18 травня Грицак написав Гройсману:

«новопризначеним керівництвом «Укртрансгазу» повністю припинено фінансування необхідних виробничих програм, і підписання договорів з переможцями тендерних процедур на закупівлю технологічного обладнання».

Голова СБУ зумів мотивувати свій інтерес до поставок запчастин тим, що він очолює службу БЕЗПЕКИ, а якщо не ремонтувати магістральні газопроводи, то це вплине на БЕЗПЕКУ їх експлуатації. Тому конторська контррозвідка і сигналізує уряду, що з цими «коболєвцями» треба шось робити.

Іншими словами в листі написано таке: «Прошу повпливати на Коболєва, аби той оплатив прокладкам гроші по схемі, яка діяла ще з часів Януковича».

Загалом, звісно, цей лист вписується в популярну думку з владних кабінетів: «Не можна одразу припинити всі корупційні схеми». Тому, деякі з них хай ще поживуть. Бо,якщо зупинити все, то на яких автівках будуть їздити економічні контррозвідники СБУ з державними зарплатами?

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

Як «Укрзалізниця» і суддя переконували детективів НАБУ, що втрата десятків мільйонів державних гривень – це нормально.

Дехто думає, що талант менеджера держпідприємства полягає в тому, щоб підняти прибутки цього підприємства. Це не так.

Насправді цінують тих менеджерів, які вміють завдати збитків рідному підприємству, але непомітно.

Один із квестів, які мусить пройти такий менеджер – це купити товар за півтори гривні, коли його ціна – гривня. Розповімо, як це робиться на практиці.

Отож, «Укрзалізниця». 2015 рік. Епоха до «Прозорро». Правління «УЗ» починає операцію «правильного використання» 152 млн грн.

Поштовхом для цього стали невдалі відкриті торги держпідприємства «Укрзалізничпостач» (яке тоді закуповувало все для «Укрзалізниці») на постачання болтів, гайок та шайб для шпальних кріплень.

У вересні 2015 року на торги очікуваною ціною 31,24 млн грн. прийшли фірми «Інкомм» і «Алеварус» з цінами, наближеними до очікуваної вартості. Але поперек цієї пари, яка символізувала пул блатних постачальників залізниці (справу по цім бізнесменам НАБУ і САП вже передали в суд), прийшла фірма «Аконіт-ДС» з продукцією заводу «Сєвєрсталь» з ціною в 20,28 млн грн.

Однак оскільки, нагадаємо, талант менеджера полягає в тому, щоб не купувати дешевих речей за державні гроші, тендер скасували. З класичним формулюванням: через «відсутність подальшої потреби у закупівлі».

Однак, як тільки «незапланована фірма» пішла похмура додому, потреба знову з’явилась. Щоправда, тепер в такий спосіб, щоб вже ніхто не заважав достойникам з «УЗ».

Логіка менеджерів була така: «Ми на що відмінили торги? На болти, гайки, шайби (які називаються одним словом – метизи). А якщо збільшити їхню кількість до 76 млн грн, та ще змішати їх в одній закупівлі з іншими елементами кріплення шпали (накладки, втулки і т.д) ще на 73 мільйони, то це ж інший предмет закупівлі, чи не так?»

І щоб вже залізобетонно убезпечити себе від набридливих зальотників, які в 2015 році повірили в ідеали Майдану, професіонали «УЗ» вирішили взагалі обійтись без відкритих торгів.

Використана була така схема. Закупівлю по «новому» предмету закупівлі вирішили оформити через держпідприємство «Управління промислових підприємств Укрзалізниці». Яке у листопаді 2015 року без тендеру і замовило кріплення на 152 млн грн. у ще одного підприємства «Укрзалізниці» – ПрАТ «Коростенський завод залізобетонних шпал».

У свою чергу Коростенський завод також без торгів замовив кріплення у кількох цілком пристойних виробників – «Азовсталі», «Єнакіївського метзаводу», «Дніпропетровського стрілочного заводу», «Дружківського заводу металевих виробів» та «Северсталі».

А от метизну частину, яка, нагадаємо, зросла до 76 млн, провели через групу братів Дубневичів – народних депутатів з БПП, відомих тісною співпрацею з членом правління «Укрзалізниці» Сергієм Михальчуком. Метизи з  Дружківського заводу на 46 млн грн. провели через «Корпорацію КРТ», болти Магнітогорського комбінату на 26 млн грн. провели по ланцюжку Росія-«Євромост»-«Лембуд»-ТОВ «Арго». Продукцію ще на 5 млн грн. провели через фірми «Промбудколія» та НВФ «Колія».

Те що російські болти навіть не заїжджали на Коростеньский завод, а відразу потрапили в залізничні депо, не збентежило ні керівника «УПП УЗ» Володимира Харлана, ні головного інженера департамента колій та споруд УЗ Василя Яковлєва (також до 1 вересня 2015 року був помічником нардепа Дубневича), ні керівника цього департаменту Юзефа Тулея, ні самого Михальчука (до речі, вони є сусідами по вул.Кадетський гай, 6, також там мешкають низка можновладців с поліції, судів). А це ж все-таки означає простий факт – Коростеньский завод навіть квазіформально не міг бути виробником метизів, які навіть не ночували в одному вагоні зі справжньою продукцією коростенців. А відтак через держзавод у цьому випадку не можна було проводити безтендерну закупівлю.

Але провели. Та ще й по неймовірній ціні, яку зформували на базі найдорожчої пропозицію з попередніх, відмінених торгів. А це – до 61% зайвої «дельти» від 76 мільйонів, виділених на метизи. Ось підрахунки «Наших грошей» на підставі документів – відторгнутої пропозиції «Аконіту» і ціни метизів в угоді «УПП УЗ» і Коростенського заводу:

Це була осінь 2015 року. Новонароджене НАБУ тільки починало свою роботу. Однак вже за кілька місяців воно порушило провадження №52016000000000089, у якому була купа різних епізодів щодо підозрілих закупівель «Укрзалізниці» (ось, наприклад, епізод по стрілочним переводам, які залізниці за 226 млн грн. продав не виробник, а теж угрупування Дубневичів).

Невдовзі детективи усе зрозуміли про метизну «дельту» і зафіксували мільйонні збитки для держави. Але щоб довести злодіїв до тюрми треба довести у суді незаконність  переведення закупівлі на «УПП УЗ» для ліквідації відкритих торгів. Адже на думку залізничників «УПП» на відміну від «Укрзалізничпостачу» займається господарською діяльністю, а тому не є замовником у розумінні закону про держзакупівлі. Тобто купує що хоче і за скільки хоче. Веде, так би мовити, бізнес.

Отож НАБУ наприкінці 2016-го звернулось у Госпсуд Києва з вимогою визнати недійним договір між «УПП УЗ» та Коростенським заводом.

Коротко про юридичні тези позову:

• «Управління промислових підприємств Укрзалізниці» – рідне для «Укрзалізниці»;
• зі статуту «УПП УЗ» очевидно, що у нього є дві різні мети – задовольняти потреби залізниці та вести комерційну діяльність;
• проведення закупівлі кріплень, тим більш у афілійованого підприємства – це і є задоволення потреб залізниці, а ніяк не комерційна діяльність, бо держпідприємство взагалі нічого не робило окрім пересилання папірців та перерахування коштів від залізниці до Коростеня. Тим паче, що від виробника кріплення їхали напряму у депо. І у цьому місці НАБУ підстрахувалось роз’ясненням Міністерства економічного розвитку, яке і контролює взагалі всю тендерну життєдіяльність України;
• і взагалі коростеньці аж ніяк не є виробниками російським болтів (до яких є ще й вагон і маленький возик питань по сертифікатам);
• тому проводити закупівлю без тендеру «УПП УЗ» не мало права, а тому і угода з Коростенем – незаконна і суперечить інтересам держави.

Запахло смаженим. І «Укрзалізниця» виставила у суді контрбатарею аргументів і замовчувань:

• НАБУ взагалі не має права на позов;
• «УПП УЗ» веде саме комерційну діяльність і це підтверджується тим фактом, що «Укрзалізниця» (увага!) своїм наказом від 2 листопада 2015 року встановила націнку на елементи скріплення при реалізації підприємствам залізничного транспорту в розмірі 0,6%, а це вже є комерційним доходом «УПП УЗ».

Іншими словами: залізниця наказала зашити в ціну закупівлі ще додаткові гроші і нарекла їх комерційним прибутком. А на підставі цього наказала вважати свою «прокладку» підприємством, що веде комерційну діяльність, яка в цьому статусі могла не проводити відкриті торги. До речі, за офіційною легендою тендери ставлять держпідприємства у невигідне становище у порівнянні з приватними фірмами (це довго, марудно), а тому для певного прошарку держпідприємств закон і дозволяє не проводити відкриті торги.

Отож до суду потрапила чітка історія з випаровуванням десятків мільйонів народних грошей за простою двоходовою схемою.

Однак, як твердить Закон, судді приймають рішення базуючись не лише на фактах, а й ґрунтуючись «на внутрішніх переконаннях». Ми не знаємо, хто переконував суддю, однак врешті він вирішив, що заробити 0,6% маржі від свого власника, переплативши за товар до 61% – саме це і є тією комерційною діяльністю, якою повинні займатись державні підприємства. І переконання судді Ростислава Сташківа не похитнуло навіть роз’яснення МЕРТу.

У позову є ще одна частина. У ній йдеться, що залізниця по ходу вирішила збільшити угоду зі 151 мільйона ще на 10, і зробила це руками керівника «УПП УЗ» Харлана. НАБУ вказувало, що той не мав права підписувати відповідні документи. Залізниця підтвердила – чоловік справді не отримав вчасно дозволу. Однак оскільки сама вона претензій  до дій свого менеджера не виказувала, то, значить, все нормально. Внутрішнє переконання судді і цього разу зіграло на боці «УЗ», що врешті привело до рішення визнати законною угоду залізниці, по якій щонайменше 76 мільйонів прокачали з «дельтою» в 67%. А якщо Апеляційний госпсуд 20 червня довершить цю справу, то у кількох офісах зможуть нарешті випити дорого шампанського.

Принагідно. Кумедно, що, коли зальотні незаплановані фірми намагаються прорватись зі своєю дешевою продукцією до держпідприємств «УЗ» – менеджери «Укразлізниці» роблять ту саму схему, тільки навпаки.

Потренувавшись у 2015 році по безтендерним закупівлям, у квітні 2016-го правління «Укрзалізниці» (Євген Кравцов, Сергій Михальчук, Оксана Маріна – за, німець Хофсаесс – утримався) звично перекинуло закупівлю метизів на «УПП» (нова назва «ЦУП»). Єдина відмінність – тепер окрім Коростенського заводу частину підряду провели через державний «Гніванський завод спецзалізобетону». Але керівники цих заводів, зрозумівши, що їх використовують у чужих оборудках, вирішили провести свої маркетингові дослідження, та тримали пропозиції від інших постачальників, які були на майже 50% відсотків дешевшими.

На нараді у Михальчука вони передали офіційного листа з пропозицією постачати  метизи знову ж таки у півтора рази дешевше (замість 93 млн. грн. пропонувалось за 63 млн. грн.). І тут залізниця дуже мило спалилась. Почитайте цей шматок листа Харлана про те, що отримання більш низької пропозиції не дозволяє залізниці визначити реальну ціну, а тому закупівлю скасовують та повертають на відкриті торги.

Однак якщо ви встигли порадіти, що залізниці хоч на відкритих торгах вдалось отримати справедливу ціну – то зайве. Цей тендер «ЦУПу» згодом скасували, вимагаючи від постачальника нотаріально засвідчувати оригінали документів печаткою нотаріуса, що оригінал є оригіналом. І паралельні торги через через філію «Центр забезпечення виробництва» теж пройшли «правильно». Там метизи виокремили, але змішали їх з іншими болтами, яких не було у лінійці товарів інших постачальників. І за відсутності справжніх конкурентів формально «відкриті» торги ціною 110 мільйонів отримала вже знайома читачам «Наших грошей» фірма «Максмед Інтернешнл»…

Але що тут поробиш. Якщо українські судді вважають, що саме так і повинна виглядати комерційна діяльність з державними грішми.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

Майже рік у Харкові судять податківця за півмільйонний хабар. Відбулось лише одне засідання.

Фраза «Чому їх ловлять, але не садять?» – сьогодні є однією із найпопулярніших. Найкраще на неї відповідати, здається, конкретними прикладами. Однак якщо коротко, то буде так: «В Україні вибудувана така система, що суди над корупціонерами можуть тривати вічно».

Як це виглядає на практиці – на прикладі однієї історії.

У Харкові судять начальника управління обласної ДФС Геннадія Сисоєва за вимагання та отримання хабаря у сумі 500 тис. грн., але за весь цей час відбулося лише одне підготовче засідання.

Геннадія Сисоєва затримали при передачі грошей у серпні 2016 року, розслідуванням займалися слідчі Генпрокуратури.

За даними правоохоронців, чиновник вимагав гроші з керівника ТОВ «Яна», за невиключення фірми з Єдиного реєстру суб’єктів господарювання, які можуть здійснювати реалізацію безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави.

За словами свідка у цій справі Юрія Посашкова, Сисоєв склав лист до районної ОДПІ, біржі та фірми про анулювання результатів аукціону, який проводила фірма. Наступним кроком мало бути виключення її з реєстру. Після того, як сторони почали перемовини, цей лист, за словами Посашкова, був видалений із системи, як помилково зареєстрований.

Свідок повідомив, що спершу податківець вимагав в нього 300 тис. грн., але за деякий час  збільшив суму ще на 200 тис. грн.

Правоохоронці фіксували дві зустрічі підприємця та податківця. Під час першої гроші не передавалися. А вже під час другої відбулися і передача грошей, і затримання.

За словами прокурора Харківської області Олександра Хихлі, який представляє обвинувачення, до суду будуть надані аудіо та відео докази.

До суду справу по ч. 4 ст 368 УК України передали у грудні, а підготовче судове засідання відбулося лише 16 березня. Сисоєв вийшов зі слідчого ізолятора під заставу, а через деякий час повернувся до виконання своїх обов’язків. Більше двох місяців прокуратура не мала змоги звернутися з клопотанням щодо відсторонення його від посади через відсутність судових засідань і зробила це лише під час підготовчого засідання. Клопотання задовольнили. Однак минуло два місяці і чергова спроба провести засідання була провалена через відпустку однієї з суддів колегії. Відтак Сисоєв знов почав ходити на роботу. До речі, постраждала  фірма, яку очолює Посашков, уже опинилася поза реєстром.

Як і годиться, захист теж закидав суд різними клопотаннями.

Представник податківця – Олександр Постернак заявив, що виключення суб’єктів господарювання з реєстру не входило до прямих обов’язків Сисоєва.

Постернак також заявив, що кримінальне провадження відкривали за невиключення фірми з реєстру, а в обвинувальному акті йде мова про неініціювання невиключення ТОВ «Яна» з єдиного реєстру, що є «нечітким та неконкретним».

Також Постернак заявив, що слідчі не відкрили окреме кримінальне провадження по факту отримання Сисоєвим неправомірної вигоди, а лише змінили фабулу у вже відкритій справі щодо вимагання. Тому він вважає докази, які були зібрані в частині «отримання неправомірної вигоди» недопустимими.

Адвокат хотів повернення обвинувального акту, але судді відхилили це клопотання.

Також адвокат вніс декілька скарг на дії слідчих, зокрема, він заявив, що слідчий суддя не має права надавати дозвіл на проведення особистого обшуку, а тому цей обшук був незаконним.

Всі скарги будуть вже обговорювати у суді під час розгляду справи, але до цього справа ще не дійшла, хоча з моменту проведення підготовчого засідання вже пройшло три місяці.

Варто відзначити, що стаття, за якою передали справу до суду передбачає від 8 до 12 років ув’язнення, але якщо дійсно захисту вдасться доказати, що Сисоєв не мав змоги виконати погрозу, то можлива перекваліфікація цієї справи, наприклад, до «шахрайства».

Багато буде залежати від допиту заступника голови обласної ДФС Наталія Свєтош та від того чи змінять показання свідки у суді, особливо після того, як Сисоєв останні місяці провів на своїй посаді, демонструючи навколо, що в нього усе гаразд.

Подібна проблема з розглядом справ не єдина у Харкові, вона є типовою.  Причин є декілька. Наприклад, у прокуратурі скаржаться на те, що згідно до нового КПК корупційні мусять бути розглянуті обов’язково колегією судів. Раніше колегія розглядала лише ті справи, де обвинуваченим загрожувало довічне ув’язнення. Зібрати колегію, звісно – складніше, ніж знайти одного суддю. Тим більше, що у всіх без винятку районних судів Харкова не вистачає суддів. Часом бракує третини суддів, від необхідного.

Наприклад, у Московському райсуді, де слухається справа Сисоєва, з 23 суддів не вистачає шістьох. Але не всі з тих, хто залишився, можуть розглядати справи щодо корупції. Як повідомив неофіційно один із суддів журналісту «Наших Грошей», у нього в райсуді зараз є 15 суддів. З них – 6 слідчі судді, які не розглядають кримінальних справ. Ще двоє стабільно відсутні: або на лікарняному, або у відпустці.

«Я зараз беру участь у десяти колегіях. Кожне засідання – це мінімум півдня. Справи розписані на два місяці вперед», – повідомив суддя.

Тож засідання переносяться на місяць або більше. У подібній ситуації адвокати теж мають спокусу затягувати процес. Найбільш типовими випадками є хвороба захисника, або його участь у іншому засіданні в цей ж час.

Тим більше, що у суддів майже немає можливості якось вплинути на цей процес. Лише можливість робити запити до лікарень та судів й спробувати зловити захисників на брехні та написати заяву в КДК.

Ось через ці проблеми, які інакше, як законодавчо не вирішити, справи корупціонерів роками маринуються у суді або завершуються нічим.

Ось і справу Сисоєва жде подібна участь, незважаючи на плівки, де податківець нібито бере хабар.

Павло Новик для «Наших грошей»

«Наші гроші» порівняли вартість рейок та бандажів для «Укрзалізниці» від вітчизняних монополістів з цінами на конкурентному світовому ринку. І зачудувались.

Нам вдалось витягнути зі старого «Вісника держзакупівель» і нового «Прозорро» дані про ціну рейок Р-65 від ТОВ «Метінвест-СМЦ» аж з 2011 року. Гривневі ціни ми перевели у долари по курсу НБУ і порівняли з ринковими котируваннями гарячого металопрокату «Metal Bulletin»* на дату тендеру. І ось що отримали.

Червона лінія – тендерна ціна бандажів, синя – світові ціни на гарячий металопрокат. * За базу для порівняння ми брали динаміку цін від «Metal Bulletin» на сталевий гарячекатаний рулон (експорт балтійські/чорноморські порти на умовах FOB) з 2011 року. Також у розпорядженні редакції є дані від «Металл-Эксперт» по експортним цінам України на сталевий гарячекатаний рулон. Відмінності між цими даними дуже незначні, відтак для простоти графіків взяті лише дані «Metal Bulletin».

Впадає в очі, що найдорожчі рейки по $1121 за тонну були за часів Януковича та донецького правління «Укрзалізниці». Однак саме порівняння зі світовою динамікою показує, що тоді сталь взагалі була дорожчою. Тож абсолютна дороговизна мало про що свідчить. Відтак ми зробили більш наочний графік: на ньому відображена відносна різниця між ціною рейок та котируваннями сталепрокату. Тобто графік показує у скільки разів на дату тендеру рейки були дорожчими від ринкових цін на інший вид прокату. На нашу думку – цей графік і є відображенням апетитів «Укрзалізниці» та «Метінвесту».

І тут стає очевидним, що при донецьких «дельта» Ахметова була нижчою, ніж після Майдану.

23 червня 2015 року відбувся сам тендер УЗ, а 25 червня була укладена додаткова угода зі зниженням ціни

На жаль, у нас відсутні дані про те, як змінювались ціни на рейки після тендеру 2014 року. Можливо зміни були, але в силу революційних обставин вони не оприлюднювались у «Віснику держзакупівель». Бо саме у 2014-2015 роках найбільше зростав курс долара і тому зміна гривневих тендерних цін була абсолютно пояснюваним кроком.

Але на той момент у світі також був затяжний понижувальний тренд по цінам на сталь. За 2015 рік ціни на гарячий прокат впали майже у півтора рази. Але цей тренд ніяк не відобразився на закупівельній ціні «Укрзалізниці». Бо після ривка у червні залізничники через чотири місяці провели новий тендер, на якому рейки Ахметова стали ще дорожчими від світових котирувань.

Так, ця «дельта» різко впала у квітні 2016 року. Але вона впала лише до януковичевського рівня. А потім продовжила зростання. І останнім стовпчиком у нашій діаграмі є очікувана ціна рейок, яку виставила «Укрзалізниця» на тендер розміром 2,32 млрд грн. Його проведення постійно відкладається, бо з одного боку його намагались «збити» скаргами юристи «Максмед Інтернешнл». А нещодавно його через госпсуд Дніпропетровської області заблокувала така собі фірма «Дімітріс трейд» Максима Матвєєва. Там засідання призначено на 11 липня.

А на самому тендері очікується розпил на користь Ахметова. Бо з боку «скаржників» на тендер подалась фірма «Євроклінсервіс» (виступає спаринг-партнером «Максмеда» на різних торгах), але вона не показала завантажені в «Прозорро» документи, відтак її навряд чи варто сприймати справжнім гравцем. А значить торгуватись будуть «Метінвест-СМЦ» Ахметова і ТОВ “Скинест Рейл Юей” (дочірнє підприємство великого естонського виробника). Хоча як торгуватись… Насправді естонська «добірка» вийшла на тендер з рейками виробництва ахметівської «Азовсталі», тими самими, що і сам «Метінвест». А це означає, що «Укрзалізниця» отримає саме рейки Ахметова, і гроші за них отримає саме Ахметов. І гроші грубі. Бо очікувана ціна рейок дещо більше перевищує «дельту» часів Януковича.

У свою чергу «Інтерпайп» завжди був монополістом на колеса для «Укрзалізниці». Для аналізу ми витягнули з «ВДЗ» та «Прозорро» постмайданні ціни на бандажі – це ободи на колесах, що аналогічні автомобільним шинам.

І порівняли з тими ж світовими цінами прокату від «Metal Bulletin» по тій же методиці, що і рейки.

Червона лінія – тендерна ціна бандажів, синя – світові ціни на гарячий металопрокат

Тут знову бачимо, що максимальна «дельта» була у червні 2015 року при прем’єр-міністрі Арсенії Яценюку і в.о. керівника «Укрзалізниці» Максиму Бланку (менеджер з групи Леоніда Юрушева, що веде бізнес з «нарфронтівським» нардепом Андрієм Іванчуком). У 2016 як і по рейкам «дельта» просіла, а у 2017 року знову почала рости.

Тож криза скінчилась і вітчизняного виробника знову можна підтримати мільярдом-другим? Або пропонуйте в коментарях ваші версії наших графіків.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

Чергова історія про те, як суд ніяк не може винести вирок у справі по хабарництву, але у тому ніхто не винен.

Таємна зустріч. Оперативний запис

Пізній ранок. Засніжена траса поблизу Рівного. Дві іномарки зупиняються на узбіччі. З однієї виходить чоловік вже за 50. Він оцінюючим поглядом вивчає двох інших чоловіків, що вийшли з іншого авто і йдуть йому на зустріч. В одного з чоловіків в руках модель середньовічного парусного, з трьома щоглами, корабля.

– Доброго дня, Пєтровіч! Це презєнтік – караблік. Мєня Павло завут. Я с Адєси, – говорить Павло Солодкий вітаючись за руку з Петровичем і віддаючи йому подарунок.

Іван Петрович тисне руку й іншому гостю і швидко відносить корабель в свій автомобіль на ходу згадуючи свій досвід спілкування з одеситами.

– Я задавав вашим хлопцям питання: «Чому в нас люди їздять на таких машинах, – показує на свою іномарку. – Таких! – показує на інші іномарки, які їдуть трасою повз чоловіків, – а у вас – «Москвичі» і «Жигулі»?  А в нас, – каже, – ніх*ра робить ніхто не хоче. Оце тільки торговать.

Іван Тимощук

Іван Петрович Тимощук робити хоче. Вже не перший строк він працює сільським головою Обарова. Робота відповідальна і за малі гроші.

Село настільки поруч із Рівним, що міські депутати вже обговорюють можливість його приєднання. Тим паче, що місця хороші: свій ставок, сучасний парк-готель і ще чимало вільних земельних ділянок.

За два роки в селах навколо Рівного роздали понад 320 гектарів землі. Обарівська сільрада лише шоста за кількістю розданого – понад 11 гектарів. Але земля тут – найдорожча.

Ще з 90-х років сотні селян намагалися безуспішно отримати земельні наділи. Тож коли у 2010-му райдержадміністрація виділила близьким і родичам сільських чиновників, а також іншим невідомим у селі людям 43 земельні ділянки – обурились десятки ображених місцевих.

Тоді сільський голова Іван Тимощук пояснював журналістам, що поки генплану села немає – землю під забудову роздавати не можна. Тому ті, хто хитріші, отримували землю під город через райдержадміністрацію. Потім на тих «городах» з’являлися будинки.

Із 2011 року село має генеральний план забудови і депутати, на чолі із сільським головою самі роздають землю.

Інший гість Івана Петровича – Сергій. З ним він зустрічається не вперше. Саме Сергій займається перемовинами і ось тепер він привіз клієнта – Павла Солодкого. Клієнт хоче 25 соток біля місцевого ставка, неподалік шикарного парк-готелю «Швейцарія». Ним керує колишній зять президента України, а відкривати заклад екс-зятя приїздив сам екс-президент Віктор Ющенко.

Тож місце хороше. По тисячі доларів за сотку. 7 соток Павло Солодкий мав викупити у іншого власника, який так і не зміг належним чином оформити своє право на землю, а ще за 18 соток Солодкий домовляється із сільським головою Обарова.

– Скільки ви готові заплатить грошей (за сотку)? – Іван Тимощук.

– Мы в среднем посчитали от восемсот до полторы. Ми штуку даем, – підключається Сергій.

– Це буде нормально, – киває сільський голова.

– Нормально? – Сергій.

– Да-да-да. Нормально. Ну щоб я уговорив своїх… – Іван Тимощук затинається, ймовірно йому здається, що він трохи обдирає «клієнтів», і він, ніби оправдовуючись, починає пояснювати, що це не всі гроші йому.

– Ну, дивіться, я мушу головам (депутатських) комісій ну хотя би… – сільський голова ще не придумав скільки він готовий відстебнути з 18-ти тисяч доларів. – П’ять голів комісій… А всього одинадцять чоловік всіх (депутатів, які мають проголосувати за виділення ділянки – авт.)… Нуу… по тисячі я їм дам. Одинадцять чоловік щоб проголосувало. А остальне буде… землевпорядник, секретар… Панімаєш, оця ділянка, вона в центрі, бл*дь.

– Чо ж нє, – в один голос кажуть Сергій і Павло для підтримки розмови.

– Була б вона десь там, бл*дь, – жестом Іван Тимощук показує в далечінь. – То кому вона там нада. Поняв? А тут же ж… [Можуть запитати] так, хто продав, де взяв?.. Нах*я я… Я не буду багатший за тищу доларів…

Оправдовуючись перед клієнтами за те, що бере з них 18 тисяч, сільський голова фактично розкриває схему за якою «рішаються» земельні питання в селі. У схемі, як бачимо, депутатська більшість і сільські чиновники.

Зустріч «клієнтів» із сільським головою тривала менше шести хвилин.

На тілі Павла Солодкого мікрокамера. Спецзасіб почеплений оперативниками Управління по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією рівненської міліції. Це був кінець 2014-го «майданівського» року.

Наслідки Революції Гідності відчуваються і в словах сільського голови. Він, окрім торгівлі землею, ще обіцяє перенести з ділянки стовпи з проводами і трансформатором. Для оформлення всієї процедури в «Рівнеенерго» каже, що закладе власні гроші.

– Дивіться хлопці. В мене на рахунку тисяч двадцять гривень є. Ну то я зніму. Ну ми ж дивіться… Якщо ми не будем українцями, то нах*ра ми живемо в цій державі. Нада в Росію їхати або Ізраїль.

Хлопці не оцінили широкий жест сільського голови. Після кількамісячних негласних слідчих дій Івана Тимощука взяли на гарячому з хабарем. В той же день – 17 березня 2015 року взяли і підприємця-землевпорядника Тараса Якобчука, який займався оформленням документів на виділення земельної ділянки.

Ваня-півмільйона

Іван Тимощук не довго пробув під вартою

18 тисяч доларів за курсом 2014 року – 504 тисячі гривень. За ці кошти у Рівному можна купити нову однокімнатну квартиру. На той момент сільських голів на Рівненщині ще не затримували з таким хабарем. Тож сільський голова Обарова Іван Тимощук отримав прізвисько «Ваня-півмільйона».

Суд відсторонив Івана Тимощука від посади на час досудового розслідування, взяв під варту і призначив 548 тисяч застави. Родичі заставу внесли.

На початку серпня 2015 року прокуратура затвердила та скерувала до суду обвинувальний акт стосовно голови Обарівської сільської ради та його пособника, які «одержали від громадянина неправомірну вигоду в особливо великому розмірі».

Частина 4 статті 368 Кримінального кодексу за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою в особливо великому розмірі передбачає від 8-ми до 12-ти років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Після того, як справа потрапила в суд, відсторонення від посади закінчилось і Іван Тимощук знову приступив до обов’язків сільського голови. До перевиборів у жовтні 2015 року.

У вересні 2016 року до обвинувачення в отримані хабара прокуратура додає ще два. У шахрайстві (ч.1.ст.190 КК України) та незаконному зберіганні боєприпасів (ч.1 ст.263 КК України).

Як розповів під час судового засідання прокурор, Іван Тимощук взяв 12 тисяч гривень і 700 доларів США за те, що «домовиться» з «Рівнеобленерго», щоб перенесли лінії передач за межі земельної ділянки. Однак цього не відбулося.

Також прокурор розповів, що під час обшуку в кабінеті Івана Тимощука знайшли 18 бойових патронів калібром 9 міліметрів.

Йшов третій рік

Прокурор Андрій Войтюк каже, що зміни законодавства ускладнили роботу

Є відео і аудіозаписи зловживань голови сільради, є заявлених понад 30 свідків обвинувачення, то чому ж йде третій рік після затримання Івана Тимощука, а вироку досі немає?

Прокурор каже, що справа затягується, зокрема, через захисника.

– Придумали всяке: відпустки у нього, відрядження, хоча адвокат самозайнятий, – говорить прокурор у справі Андрій Войтюк.

Адвокат стверджує, що справу затягує сторона обвинувачення.

– Не хочу бути необ’єктивним чи, тим паче, упередженим до когось, але скажу так – жодного разу з вини сторони захисту затягування процесу не було, – каже адвокат Андрій Колесник.

Але причин тривалості процесу, звісно, значно більше. Про це розповідають і прокурор, і адвокат, і головуючий у судовому засіданні суддя (голова) Рівненського районного суду Сергій Сидоренко.

Прокурор: Справа слухається колегіально. Спочатку були деякі технічні моменти щодо призначення справи, потім по адвокатах були питання, то у відрядженні, то на лікарняному. А ще з потерпілим були питання: не являвся, він сам з іншої області. Через те, що не являвся, то штраф на нього наклали, у розмірі, здається, трьох мінімальних зарплат. Це в практиці не застосовується, але навіть на такі міри йшли.

А ще зараз процес – не такий як раніше (до зміни Кримінального процесуального кодексу у 2012 році – авт.). Зараз у процесі визначається допустимість доказів. Як того вимагає суд і сторона захисту, треба наводити обґрунтованість того чи іншого доказу. Специфіка зараз складна. По-перше, в розсекреченні документів. Раніше не стояло такого питання, а тепер стоїть. Бо це порушує право на захист… Дослідження негласних розшукових дій… Раніше в ці питання ніхто не заглиблювався, не надавав їм особливого значення. А зараз сторона захисту посилається на ті чи інші недоліки, які потрібно спростовувати прокурору кожного разу.

Також обвинувачення має допитати всіх свідків, як наших, так і їхніх, якщо вони заявлять клопотання, а так само дослідити матеріали кримінального провадження: як наші, так і їхні. Є докази не тільки наші. Є докази сторони захисту. І це все суд має всебічно дослідити і прийняти рішення.

Захисник Андрій Колесник переконує, що з його боку затягування справи немає

Адвокат: Чому тягнеться процес – тут велика кількість різного роду причин. Наприклад, коли справа тільки потрапила в суд – засідання приблизно три не з’являвся потерпілий. Потім, коли він все ж прибув, двічі відкладалося через те, що він не мав паспорта з собою, а оскільки в справі він проходив як засекречена особа, інакше як по паспорту встановити його особу не можливо. І інших різного роду причин було багато.

Потерпілий, згідно з Кримінальним процесуальним кодексом – це сторона обвинувачення, я вам навів одну з причин переносу п’яти засідань з його вини. Були випадки коли прокурор звинувачував захист в затягуванні, надсилав лист на ім’я суду з вимогою пришвидшити розгляд і не затягувати процес, а сам в день засідання не з’являвся, а брав відпустку на один день, також були інші неявки прокурора без пояснення причин.

Головуючий суддя Сергій Сидорук (в центрі) каже, що наразі заважає період відпусток

Суддя: Досудове слідство досить довго було. А з приводу того що довго в суді розглядається… Останнє судове засідання в нас перенесено у зв’язку із заміною захисника (другий підсудний – підприємець-землевпорядник змінив адвоката – авт.). І певний час треба для того щоб захисник ознайомився з матеріалами справи. Стараємося кожен місяць призначати розгляд справи. Справа розглядається колегіально. Враховуючи, що наразі період відпусток, деякі судді вже у відпустці. Я не можу призначити і розглядати справу одноособово, бо там, де покарання визначено законодавством більше 10-ти років позбавлення волі, справи розглядаються колегіально.

Коли буде вирок?

Судді зайняті великою кількістю справ, захисники зайняті, прокурор теж завантажений. Законодавство вимагає ретельного розгляду справи. Коли ж буде вирок?

– За моїм прогнозом, уже зараз справа піде швидше, – вважає прокурор Андрій Войтюк. – Тому що свідків уже допитали. Закінчуємо досліджувати матеріали кримінального провадження. Надамо суду ще речові докази. Думаю, протягом засідань у липні-серпні дослідимо усі наші, прокурорські докази, а вже осінню заслухаємо їхню сторону. До кінця року будемо намагатися, щоб вже був вирок у справі.

– Думаю, що на осінь [цього року] постановимо вирок, – прогнозує і суддя Сергій Сидоренко.

– Я, як захисник, хотів би щоб справа чим швидше була розглянута, але не все залежить від мене, – ухиляється від прогнозування адвокат Андрій Колесник.

На одному із судових засідань у 2016 році Іван Тимощук сказав, що частково визнає свою вину, але не пояснив у чому саме. Адвокат каже, що не в курсі, що мав на увазі його підзахисний. Тому ми спробували запитати у самого Івана Тимощука, зателефонувавши за трьома номерами, які в нас є.

Один мобільний «поза зоною досяжності», на домашньому не беруть слухавки, на іншому мобільному озвався чоловік, який назвався Іваном Петровичем Тимощуком. Оскільки голос відрізнявся від голосу екс-сільського голови – задаємо уточнюючі питання. Чоловік зізнається, що він бухгалтер Івана Тимощука і сам не може до нього вже два місяці додзвонитися. Каже: «може поїхав відпочивати».

Навряд чи той, хто взяв слухавку, сказав правду. Іван Тимощук не може залишати Обарів без дозволу слідства.

З лютого 2016-го Іван Тимощук – фізична особа-підприємець. Судячи з основного виду діяльності – торгує автозапчастинами. Згадалося нарікання на одеситів, які «ніх*ра робить ніхто не хоче, оце тільки торговать».

Володимир Торбіч для «Наших грошей»

В матеріалі використані фото Дмитра Бондаря і Валерія Мартинюка з «Четвертої влади»

Відсторонений головний фіскал країни тихенько розпочав новий судовий процес. Який має зробити жертовними цапами не його, а регіональних податківців.

Виявляється, Роман Насіров, хоча й ходив на роботу в Фіскальну службу, однак виконував там суто церемоніальні функції.  Наприклад, не вчитуючись, підписував документи. Бо читай їх – не читай, підписати однаково довелось би. Цим, звісно, користались підступні користолюбці з регіонів, які й готували документи.

Можливо, попередній абзац викликав у вас скепсис чи здоровий сміх – не поспішайте. Бо саме таку лінію захисту зараз активно вибудовує захист Насірова. І поки в одному суді НАБУ і САП доводять злочин екс-голови ДФС, сам британськопідданий відкрив інший судовий процес: подав в Окружний адмінсуд Києва позов проти ДФС.

Категорія цієї нової справи – адміністративна – не має вводити в оману. Адвокати мають намір довести, що Насіров не міг на власний розсуд прийняти рішення про розстрочку податкового боргу фірмам Онищенка. Він лише формально підписав документи, які надійшли з місцевих податкових адміністрацій, а відтак вся відповідальність лежить на них.

Суд «під килимом»

Ще менше гумору додає початок судового процесу. 12 липня – це перший і останній день, коли громадськість могла спостерігати за «адміністративним» процесом . Бо відтепер розгляд буде заочним, а вже до 5 серпня суд винесе рішення. Річ у тому, що суд (головуючий –  Євгеній Аблов, судді – Ігор Смолій та Павло Григорович) вирішив розглядати справу у письмовому провадженні. Це означає, що рішення приймуть на основі наявних у суду матеріалів.

Чому так сталось?

Існує перелік підстав, які дозволяють такий розгляд. Однією із них є випадок, коли одна зі сторін справи не прибула на засідання, хоча і була про це повідомлена. Цього разу не прибула ДФС.

Там про засідання знали, однак попросили уточнень. Служба листом повідомила, що  20 червня вони справді отримали судову ухвалу, але без копії тексту позову та доданих документів. Відтак попросила надіслати їм відсутні документи та відкласти засідання на іншу дату.

Знаючи любов українських судів до переносів, важко було очікувати, що цього разу «феміда» поступить якось інакше. Але Україна – країна можливостей.

Спершу проти перенесення виступили представники Насірова –  Олександр Лисак і Олександр Лещенко. Логіка аргументів така: з 20 червня до 12 липня представник ДФС міг і пішки прийти до суду,  щоб ознайомитись зі справою.

Суддів подібне трактування подій вдовольнило, і вони вирішили більше ніяких податківців не кликати, а провести розгляд в закритому режимі. На основі тих документів, які є в їхньому розпорядженні. Офіційною мовою: «у зв’язку з тим, що у разі, якщо в ДФС вважали, що їхні права порушуються, вони мали прийти в судове засідання, заявити клопотання про те, що їм необхідно отримати будь-які документи, та після цього суд приймав би рішення з урахуванням їхньої позиції».

Сподіваємось, що принаймні до письмового розгляду ДФС надасть свої заперечення. На жаль, дізнаємось про це лише постфактум.

Так само постфактум зрозуміємо і те, чи будуть використані аргументи НАБУ-САП. Річ у тому, що на засіданні 12 липня суд не дозволив прокурорам САП долучитись до процесу в якості третьої сторони. До речі, у САП про цей позов дізналися з відкритих джерел, а саме – з офіційних реєстрів про призначення розгляду справ.

Спершу проти залучення Спеціалізованої прокуратури виступили адвокати Насірова.

«Вважаю, що дане рішення взагалі не вплине на їхні права, тому що в даному випадку йде мова про вирішення спору про компетенцію, що випливає не з кримінального правопорушення, а у зв’язку з наявністю колізій та прогалин у діючому законодавстві», – заявив Лещенко.

Після години у нарадчій кімнаті суд відмовив САП у залученні до справи, обґрунтовуючи це, зокрема тим, що досудове розслідування у провадженні стосовно Насірова здійснює НАБУ, відтак рішення у цій справі ніяким чином не може вплинути на права та обов’язки САП.

Крім того, суд вирішив, що документи прокуратури завірені неналежним чином: окрім штампу «Копія вірна» та печатки САП на кожній сторінці, а також підтвердження їх автентичності прокурором, який є розпорядником цих документів та має до них безперешкодний доступ відповідно до КПК, суд також вимагає підпис відповідальної особи.

При цьому суд роз’яснив, що САП може повторно подати заяву про залучення до справи. Що прокурор вже зробив. Однак, чи  вона буде задоволена наразі невідомо нікому, у тому числі прокурору, адже письмове провадження не є публічним розглядом, і рішення можливо дізнатись хіба що з реєстру.

Аргументи захисту: функція Насірова тільки церемоніальна

Адвокати вважають, що Роман Насіров як голова ДФС:

• не повинен був аналізувати фінансовий стан фірм, яким надавалася розстрочка;
• не міг відмовити у розстрочці за наявності позитивного висновку територіальних органів ДФС.

Тобто Насіров хоче через суд довести, що з одного боку він як голова ДФС мав право без обмежень суми і строку приймати рішення про розстрочку податкового боргу, але при цьому не повинен був аналізувати фінансовий стан підприємства, яке просило про розстрочення.

На думку захисту аналіз мала здійснювати виключно місцева ДПІ, куди підприємство подає  заяву. Як на підтвердження своєї позиції вони посилаються на розділ 3 Порядку (затвердженого Наказом №574 Міндоходів у 2013 році), у якому розписана ця процедура.

Відповідно до неї, платник податків, який хоче розстрочити податковий борг, подає заяву до державної податкової інспекції (найнижча ланка органів ДФС). Та здійснює аналіз його фінансового стану та формує висновок про можливість розстрочення, який разом з копіями документів надсилає в ДФС вищого рівня (обласна, м. Києва, АРК). Звідти висновок відправляється в ДФС, де глава Служби і приймає остаточне рішення.

Таким чином, Насіров переконує, що він як голова ДФС не міг на власний розсуд прийняти рішення про розстрочку, а спирався виключно на наданий йому висновок ДПІ і не був зобов’язаний аналізувати та перевіряти надані йому документи, у тому числі найголовніше – чи сплатили фірми те, що він вже розстрочив, хоча, згідно з висунутою Насірову підозрою, результат був йому чудово відомий.

Головуючого суддю Аблова така позиція здивувала:«Зрозуміло, що органи територіальні зобов’язані аналізувати, приймати рішення, потім передають у вищестоящу. А де написано, що вищестоящий при затвердженні не повинен аналізувати? …У нас же є загальні законодавчі акти. Будь-яке рішення керівником приймається з урахуванням… Наскільки суд розуміє, керівник має технічно підписати і навіть не думати головою. Розумієте?».

На що адвокат Лещенко сказав: «Так воно і є».

«Скажіть, будь ласка, в нього, на ваш погляд, лише церемоніальна функція підписання?», – вирішив уточнити інший суддя із трійки.

«Так, ваша честь», – заявив Лещенко.

У свою чергу адвокат Лисак узагальнив: «Таким чином побудований наказ (Наказ №574 Міндоходів – прим.) і Податковий кодекс, що якщо документи надійшли до ДФС, а відповідні служби перевіряють, візують і передають на підпис керівнику, його функція тільки церемоніальна, тільки підписати документи. Він не вникає в ці документи і не дає аналіз тим документам, стосовно яких зробили висновки територіальні податкові інспекції».

Тобто Насіров просто звіряв перелік документів відповідно до розділу 3 Порядку, після чого лише технічно ставив свій підпис, надаючи таким чином податкові розстрочення фірмам, у тому числі підконтрольним Онищенку.

Адвокати хочуть отримати в суді і таке формулювання: Насіров не міг відмовити у наданні розстрочки при наявності позитивного висновку місцевої ДПІ.

«Відмовити у підписанні він може тільки у випадку, якщо перелік документів не відповідає п.3.1 (Порядку – Ред.)», – заявив адвокат Лещенко, уточнивши, що, на їхню думку, відмова можлива лише за відсутності позитивного висновку ДПІ та відповідної заяви підприємства з додатками. Хоча, відповідно до п.3.2 Порядку, голова ДФС відмовляє підприємству у розстроченні, якщо для розстрочки немає жодних підстав, а не документів, як вказав адвокат.

При цьому адвокату невідомо, чи були випадки відмови Насіровим у наданні розстрочки податкового боргу. Ми поцікавилися такою інформацією у самої ДФС, а саме: скільки було відмов і кому. Однак відповідь отримали досить розмиту: «у 2015-2016 роках окремим платникам податків направлялися відмови у наданні розстрочення. Основними причинами відмови були порушення платниками вимог Порядку розстрочення та постанови №1235 (постанова Кабміну від 10.12.2010 – прим.)».

Позиція САП

Її на засіданні 12 липня озвучив прокурор САП Андрій Перов.

Нагадаємо, що відповідно до даних досудового розслідування НАБУ, Насіров з травня 2015 по березень 2016 незаконно прийняв рішення про розстрочення платежів з рентної плати на понад 2 млрд грн для фірм «Надра Геоцентр», «Фірма «Хас» і «Карпатнадраінвест», підконтрольних нардепу Онищенку. Підстав для надавання розстрочки, передбачених Податковим кодексом чи Порядком, вказує слідство, не було.

Зокрема, Насіров продовжував надавати розстрочення цим фірмам після того, як вони не погасили попередньо надану розстрочку. САП наголошує, що третій абзац п.100.9 Податкового кодексу чітко вказує на те, що у разі непогашення підприємством попередньо наданого розстрочення рішення про нову розстрочку «приймається за вмотивованим та обґрунтованим рішенням» голови ДФС чи його заступника. Таким чином, Насіров не може посилатися виключно на «технічну» функцію перевірки документів, наданих місцевими ДПІ.

Крім того, прокурор Перов звернув увагу на те, що Насіров фактично просить суд роз’яснити положення законодавства і усунути його розбіжності, а не захистити свої права від порушень з боку органів держвлади. Тобто, цей позов Насірова мав би розглядати Конституційний суд, який єдиний в Україні може тлумачити закони. Також, зауважив прокурор, не можна сказати, що Окружний адмінсуд вирішує спір між суб’єктами владних повноважень, адже Насіров, який на даний час відсторонений від посади, подав позов як фізична особа.

Відзначимо один важливий момент, що стосується саме місцевих ДПІ. Разом із Насіровим у кримінальному провадженні НАБУ фігурує ще один посадовець – директор Департаменту погашення боргу ДФС Володимир Новіков. Він теж відстоює позицію, що вся відповідальність за надання розстрочень підконтрольним Онищенку фірмам, лежить на місцевих податкових інспекціях.

При цьому, за даними слідства, Новіков, виконуючи вказівки Насірова, розсилав у місцеві ДПІ так званий «алгоритм» з фірмами, яким потрібно було надати розстрочення.

Ми, звісно, не будемо аналізувати усі аргументи «за» і «проти», що висловлювались на засіданні. Тим паче, що деякі докази з’являться пізніше.

Зауважимо лише одне. Доки керівники місцевих податкових з тривогою слідкують за перипетіями кримінального процесу НАБУ-САП проти Насірова, цілком можливо, що за декілька днів зовсім інший суд перекине звинувачення з керівника фіскалів на його підлеглих. Хай не де-юре, але де-факто.

І отаким несподіваним виявиться результат поки що маловідомого засідання «з адміністративного судочинства».

Ірина Шарпінська, «Наші Гроші»

Силовики нарешті дізнались, що нардепи від БПП заробляють не лише на бюджеті, а й на пасажирській безпеці.

На цій гіфці ви бачите останню мить перед тим, як потяг звалиться з рейки, оскільки рейку вже нічого не притискає до шпали, бо утримуючий пристрій фактично розвалився. Пружна клема вискочила з пазу, багатотонний потяг на швидкості розхитує вже вільно лежачу рейку…

Коротше, кріплення рейок – це важливо. Якщо, звісно, хочеться, щоб пасажир залізниць доїхав до пункту призначення. А королями постачання цих кріплень є депутати-бізнесмени брати Дубневичі. І от нещодавно виявились деякі нюанси цього постачання. Але спершу два слова передісторії.

Після Майдану Дубневичі тріумфально повернулись у велику політику з депутатськими мандатами Блоку Петра Порошенка. Із такою ж швидкістю повернулась в підряди «Укрзалізниці» їхня «Корпорація «КРТ», продовживши генерацію грошового потоку для голови транспортного комітету ВР Ярослава Дубневича та більш зосередженого на бюджетних фінансах – Богдана.

Повернення у 2014 році відбулось у найкращих традиціях тендерних маніпуляцій. Тоді «Укрзалізниця» оголосила закупівлю резинотехнічних виробів, чим приспала увагу виробників залізних кріплень. А незадовго до самих торгів тихцем додала до предмету закупівлі «вироби залізні». У результаті єдиний виробник-конкурент Дубневичів (АТ «Механіка») помітив цей зигзаг уже пост-фактум, тому ніяк вже не міг поборотись за перемогу. Скарги тодішньому прем’єру Яценюку не допомогли. А даремно.

Річ у тому, що утаємничені в тендерну кухню УЗ вже тоді знали, що проблема кріплень від народних обранців полягала не лише в високих цінах, а й у низькій безпеці.

Отой розвал скріплення, який видно на інфографіці вгорі, відбувається ось чому. Клема – із не найкращої сталі і зігнута по не найкращій технології (декілька нагрівань для всіх згинів) – зрештою виявляється поганою пружиною. Вона вже не дуже добре тримає рейку на шпалі. Цей показник називається «притискне зусилля» і вимірюється в кілоньютонах (кН), та, як стверджує беззмінний головний інженер Департаменту колії Укрзалізниці (він же помічник-консультант депутата Ярослава Дубневича) Василь Яковлев – є найголовнішим показником працездатності скріплення типу КПП.

Так ось. Ще з кінця 90-х років цей показник завжди був не менш 25 кН, і це було результатом багаторічних випробувань. Але саме зараз «Укрзалізниця» вирішила знизити вимоги з 25 до не менш 20 кН. Тобто залізниця офіційно вирішила купувати менш якісні скріплення, під які і підігнала вимоги тендерної документації. І щоб у цьому було ще менше сумнівів, залізничники одночасно зменшили  вимоги до гарантійного терміну скріплення з 5 до 3 років. Цей термін означає, що вже через три роки виробник не гарантує життя свого виробу.

Першу таку спробу офіційно погіршити скріплення залізничники зробили у 2016 році. Тоді ще в офіційному «Віснику держзакупівель» влаштували оприлюднення і протизаконне зникнення змін до тендерної документації в яких виставлялась вимога на гарантійний строк експлуатації скріплення – не менш трьох років. У результаті цього виверту залізничники в черговий раз змогли викинути з тендеру продукцію ТОВ «АТ Механіка» на користь ТОВ «Експозиція», яке представляло продукцію дубневичівського «КРТ».

Цей епізод збудив детективів НАБУ і вони почали своє провадження. У рамках провадження НАБУ замовило порівняльну експертизу скріплень «Механіки» і «КРТ» – єдиних українських виробників.

За допомоги народного депутата Віталія Купрія нам вдалось ознайомитись із досі засекреченими висновками вчених. Вони однозначні: скріплення «Механіки» мають притискну силу 26,9 кН при обов’язковій нормі не менш 25 кН, а скріплення Дубневичів – 22,6 кН, що майже на 20% нижче обов’язкового нормативного показника.

Окрім того що скріплення «КРТ» погано притискає рейку, воно ще й розпадається:

Повторимо. Виявляється, що коли залізниця у 2016 році замовляла на тендері скріплення з притискним зусиллям не менш 25 кН, завод Дубневичів поставив скріплення з притискним зусиллям близько 22 кН, тобто воно вже тоді не відповідало вимогам «Укрзалізниці», яка у свою чергу банально не перевіряла якість товару, який отримувала від шановних депутатів.

Але залізничники почали 2017 рік не з того, щоб проінспектувати виробництво Дубневичів, і ввести в береги штучно створеного монополіста. Навпаки.

Для того, щоб описати те, до чого додумалась УЗ – наведемо такий приклад. Маємо гопника у спортивних штанях, на яких розійшлась гумка.  Як він може цьому зарадити, так щоб не купувати нових штанів? Або скоротити саму гумку, зав’язавши вузла, або заправити в штани ще й сорочку, збільшивши діаметр під розтягнуту гумку.

Оскільки наша клема залізна, то зав’язати на ній вузол неможливо. А ось напхати – в принципі можна. Саме це й вирішили зробити творчі залізничники.

Як вже говорилось вище, вони вирішили купувати скріплення з пониженим до 20 кН притискним зусиллям та зменшеним до трьох років гарантійним терміном.

А окрім цього – підкласти під рейку потовщену прокладку. Вона має підняти рейку на 25% вище, що дозволить клемі Дубневичів ще якийсь короткий час притискати рейку до шпали. Без нормативного зусилля, але з допомогою народного винаходу. Ну і звісно підняття рейки примушує її ще більше “гуляти”:

Це виглядає так, що замість того аби купувати нормальні столи, будемо брати столи з розхитаною ніжкою, але в комплекті замовимо ще шматочки дерева, щоб під ту ніжку підкладати. Ну, зрештою, чого не зробиш для улюбленого виробника.

Підтвердження цьому проявились у листі «Дніпропетровського НКТБ колійного господарства», у якому залізничні науковці повідомили корпорацію «КРТ», що ці прокладки замовляються саме «з метою відновлення нормативного зусилля притиснення рейки клемою за рахунок збільшеної товщини (10 мм) прокладки». І вказали, що мова йде саме про кріплення Дубневичів КПП-5.

Цей лист оприлюднили дилери дубневичевської продукції «ВМ трейдинг»  і «Авант гарде» у складі своїх тендерних пропозицій у поточному тендері. Наразі важко сказати, чому у Дубневичів вирішили зробити явку з повинною, але до експертизи НАБУ маємо ще й фактичне визнання самих залізничників.

«АТ Механіка» в цей час постійно вимагала від залізниці зменшити очікувану вартість закупівлі та повернути нормальні вимоги до скріплень. Тобто пропозиція була така: «давайте купувати якісніше і дешевше».

Але залізниця пішла на зустріч цим вимогам лише напівкроку. Очікувану ціну залишили на старому височенному рівні, гарантійний термін теж залишили три роки. Повернули лише вимогу притискного зусилля не менш 25 кН – скоріш за все помилково. Бо після всіх цих перетурбацій навряд чи «Корпорації КРТ» вдасться поставити один товар під виглядом іншого.

А якщо силовики ефективно реалізують свої нові знання, які отримали після проведення досліджень, то хіт-парад парламентських королів готівки має змінитись.

Ну і наостанок калькуляція прибутків Дубневичів за рахунок толерантної до них “Укрзалізниці”:

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

Справа НАБУ, у якій фігурує син екс-керівника «Енергоатома», мала спокійно «вмерти» у миколаївській поліції.

Кримінальне провадження про незаконне привласнення понад 27 млн грн на двох закупівлях Южно-Української АЕС, по якому проходить син екс-керівника «Енергоатома», майже три роки спускалося на гальмах у Нацполіції Миколаївської області, поки його навесні 2016 року не забрало Національне антикорупційне бюро.

«Дане кримінальне провадження з 2013 року по 2016 рік не розслідувалося, просто було в сейфі у слідчому управлінні Нацполіції Миколаївської області», – розповів прокурор САП Сергій Козачина 4 серпня під час судового засідання по обранню запобіжного заходу Артему Кіму, сину колишнього в.о. президента «Енергоатома» Віссаріона Кіма.

За словами прокурора, такій бездіяльності місцевих правоохоронців є свої пояснення і це не просто голослівні твердження. «Це все підтверджується матеріалами негласних слідчих розшукових дій. В тому числі показами свідків», – зазначив він.

Артем Кім під час судового засідання, на якому йому було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з носінням електронного браслету, 4 серпня 2017. Фото “Наших грошей”.

Зокрема, прокурор зауважив, що слідство виявило «чорну» бухгалтерію, де розписано розподілення коштів, отриманих внаслідок оборудки з тендерами Южно-Української АЕС (ЮУАЕС), де серед отримувачів грошей фігурують, зокрема, представники правоохоронних органів та АМКУ.

Зв’язки у правоохоронних органах мав, зокрема, підозрюваний по цій справі президент DARA Group Едуард Самоткал, який своїми зв’язками підтримував групу. Самоткал зараз перебуває у міжнародному розшуку. Не виключено, що він переховується у Чехії або Іспанії, де він володіє нерухомістю.

Крім того, головний організатор схеми підприємець Дмитро Лисенко – є братом колишнього заступника начальника Управління СБУ у Миколаївській області у 2012-2014 рр. Саме місцеве управління СБУ порушило один з епізодів даного кримінального провадження, після чого передало в місцеве МВС, де справа і осіла на полиці.

Дмитро Лисенко є близьким другом Артема Кіма, якого НАБУ затримало 2 серпня в аеропорту «Бориспіль». Сам Кім стверджує, що він нікуди не тікав, а їхав на тиждень закордон, після чого хотів повернутися.

Артем Кім підозрюється у пособництві у заволодінні групою осіб понад 27 млн грн Южно-української АЕС під час двох закупівель:

• 07.2012 ЮУАЕС купила у ТОВ «Арстрейд» загальноблочний щит постійного струму за 12,37 млн грн;
• 01.2013 ЮУАЕС купила у ПАТ «Уніс-Трейд» щити КТПСН за 31,13 млн грн.

Як встановило слідство, учасники схеми незаконно заволоділи 27,94 млн грн. Завищення цін укладених договорів на цю суму підтверджується судовими експертизами.

Колишній в.о. НАЕК “Енергоатом” Віссаріон Кім прийшов в суд підтримати сина Артема. Фото “Наших грошей”.

Завдяки тому, що його батько Віссаріон Кім з 2007 по серпень 2012 очолював ЮУАЕС, а з серпня 2012 по червень 2013 був в.о. президента НАЕК «Енергоатом», Артем Кім надав змогу «Уніс-Центру» і «Арстрейду», фактичним керівником яких був його близький друг Дмитро Лисенко, перемогти на тендерах з поставки вказаного обладнання , яке АЕС фактично могла напряму закупити у виробника. Окрім вказаних підприємств, у тендерах також брали участь пов’язані технічні учасники.

«Уніс-Центр» і «Арстрейд» виступили у ролі посередників між АЕС і реальним виробником – Корпорацією «Харківський електрощитовий завод Елетекс С». Як показують транспортні накладні, завод навіть сам поставив це обладнання Южно-Українській АЕС, без жодної участі фірм-посередників.

Як свідчив у НАБУ колишній фіндиректор заводу-виробника, який наразі оголошений в розшук, завод давно хотів зайти на підприємства зі сфери «Енергоатома», однак, враховуючи корумпованість системи, такої змоги у них не було. Відповідна нагода з’явилася завдяки Лисенку, який через свого близького друга Артема Кіма посприяв їхньому виходу на тендери ЮУАЕС.

«Уніс-Центр» і «Арстрейд» не мали власних потужностей і працівників, окрім бухгалтера Світлани Костянецької, яка вела бухгалтерію обох підприємств, у тому числі і «чорну». Вона і її син, Антон Костянецький, який очолював «Уніс-Центр» у 2013-2014 рр, наразі оголошені у міжнародний розшук.

Колишні голова правління «Уніс-Центру» і директор «Арстрейда» підтвердили слідству, що вони були лише номінальними ставлениками Лисенка, ніяких реальних дій по управлінню підприємствами не здійснювали, і на час укладення угод з ЮУАЕС лише виконували вказівки. Директор «Арстрейда» вже уклав угоду зі слідством по обвинуваченню у фіктивному підприємництві.

Представник «Уніс-Центру» спочатку чітко вказував, що знає про те, що підприємства заходять на торги ЮУАЕС за погодженням з Віссаріоном Кімом і його сином Артемом. Однак згодом він відмовився від цих показів. За даними слідства, після першого допиту цього свідка Лисенко і Самоткал по телефону узгоджували, що треба повпливати на нього, щоб він дав «нормальні» покази в НАБУ.

Слідство уклало угоди ще з трьома директорами фіктивних миколаївських фірм, через які виводилися гроші по даній схемі – ТОВ «Платинум Систем», ТОВ «Ремтех-Проект», ТОВ «Моноліт Маркетинг» та ТОВ «Соборное-2». Зокрема, один із засуджених відшкодував державі 1,4 млн грн.

Один із засуджених дав покази про те, що після того, що гроші з АЕС переводилися на фіктивні миколаївські підприємства і знімалися у банку готівкою частину коштів передавали у Київ. Зокрема, щоп’ятниці після зняття готівки з банку приїжджала особа, яка забирала ці гроші.

Загалом по цій справі вручено підозри 14 особам, 5 з яких наразі у розшуку. Окрім вже згаданих вище осіб, НАБУ і САП також оголосили в розшук Дмитра Сколова, колишнього заступника головного інженера ЮУАЕС, екс-начальника Управління виробничо-технічного комплектування цієї атомної станції. У 2011-2013 рр Соколов курував проведення тендерів на ЮУАЕС, зокрема, електрообладнання. До слова, Соколов також проходить як організатор по справі «кіотських грошей» – група осіб вчинила замах на заволодіння 336,01 млн грн, отриманих Україною на підставі Кіотського протоколу, при закупівлі світильників на основі LED-технологій для їх встановлення на об’єктах соціальної інфраструктури по всій країні. Соколов втік з України в Білорусь ще у червні 2016 року, одразу після перших затримань по справі «кіотських грошей».

Участь Артема Кіма у даній схемі підтверджується документами, що містилися у його персональному комп’ютері, вилученому під час обшуку. Крім того, він фігурує у «чорній» бухгалтерії, яку вела Костянецька. Крім того, за даними слідства, Кім впливав на своїх колишню дружину і тестя, які після того надали НАБУ узгоджені з ним покази.

ПАТ «Уніс-Центр» вигравав тендери лише у період з квітня 2012 по березень 2013 – загалом на суму 98,88 млн грн, з яких 28,95 млн грн підприємство отримало від Запорізької АЕС, а решту – від ЮУАЕС.

У свою чергу ТОВ «Арстрейд» у період з липня 2012 по листопад 2013 виграло тендери ЮУАЕС і НАЕК «Енергоатом» на суму 25,74 млн грн.

7 серпня САП скерує до суду апеляцію на ухвалу Солом’янського райсуду Києва по запобіжному заходу для Кіма (домашній арешт з носінням електронного браслета і здачею всіх паспортів).

Спеціалізована прокуратура проситиме тримання під вартою із альтернативою – заставою у 27 млн грн.

Ірина Шарпінська, «Наші гроші»

Дві схеми із заробітку мільярдів: «Гнучкий коефіцієнт» і «Тягнути кота за хвіст».

У 30-х роках минулого століття Рузвельт пообіцяв американцям перемогти «баронів-розбійників», і в результаті став президентом.

«Баронами-розбійниками» у ті часи називали  монополістів на чолі з Рокфелером,  які збирали з населення надприбутки, користуючись імпотенцією антитрастових державних органів.

Якщо скорелювати цю історію на Україну, то можна знайти багато схожого: барони у нас є, надприбутків теж вистачає. Єдине, що до кінця неясно – це наскільки ефективними є наші антимонопольні органи. Журналісти цим цікавляться мало, а з прес-релізів цілісної картини не створиш. Деколи навіть навпаки: вони більше заплутують, аніж роз’яснюють. От наприклад.

Уже майже півроку Генпрокуратура вовтузиться довкола Антимонопольного комітету і його голови Юрія Терентьєва. Після феєричних обшуків в квітні підопічні Юрія Луценка досі не наважились ні закрити справу по «злочинному прикриттю» цигаркового монополіста «Тедіс Україна», ні висунути підозру представникам АМКУ, які згідно з даними самої Генпрокуратури «неодноразово, систематично» отримували «грошову винагороду» від представників ТОВ «Тедіс Україна».

Саме ця історія і сподвигла нас розібратись «що там було?».  Ми, звісно, на відміну від прокурорів не можемо стверджувати про «грошові винагороди».  Але не менш цікавим виявився економічний бік проблеми. А саме: виявилось, що штраф за монополізм може коливатись у 10 разів. А що ще більш пікантно: проконтролювати ці «коливання» не може не тільки ефемерна «громадськість», а й інші державні органи. Така собі ілюстрація до народної пісні: «Сам п’ю – сам гуляю».

Мова йде за відомий штраф у розмірі 431 млн грн., накладений у 2016 році Антимонопольним комітетом на фірму «Мегаполіс-Україна» (яке по ходу затяжної справи було перейменоване у «Тедіс Україна») за монополізм та порушення конкурентного законодавства.

Даруйте, що далі буде багато цифр, але саме у них криється відповідь. Отож.

Коефіціент прибутковості і легкий помах руки

Давайте спробуємо самі розрахувати, які санкції наклала би на монополіста нормальна здорова людина за допомоги рекомендаційних роз’яснень самого АМКУ.

Комітет визначив формулу для розрахунку штрафу у такому вигляді:

Bf = RR* F0(%)*(K1+K2+K3)/3, де

Відразу визнаємо, що звичайним смертним неможливо отримати дані про конкретні цифри, які АМКУ вставляє у формулу для розрахунку штрафу у кожному конкретному випадку. Комерційну таємницю нам пильнують не згірше від державної. Ну хіба що Генпрокуратурі відкриті шпаринки до секретів.

Отже за даними «Наших грошей», в АМКУ двічі розраховували штраф. Однак обидва рази він був в десять разів нижче від отриманого нами. Ось якими маніпуляціями досягалась ця 3–мільярдна знижка, яку зрештою і не заплатять цигарники в державний бюджет.

Розрахунок №1 зі штрафом 347 млн грн. було презентовано 9 грудня 2016 року.

Для розрахунку всі коефіцієнти К були використані як у таблиці «Наших грошей», тобто і коефіцієнт прибутковості був 1,5. Однак доходну базу монополіста було значно зменшено.

Там де ми рахували всю виручку від цигарок за три роки – 69 млрд грн. в АМКУ взяли лише 2013-2014 роки. Мовляв, у 2015 році монополіст став на шлях виправлення і трохи зменшив свої апетити, а відтак роздрібні та дрібнооптові торгівці отримали змогу заробляти трохи більше за рахунок скорочення прибутків «Мегаполісу». Це в очах АМКУ виглядало фактично як припинення зловживання монополізмом, а відтак за це можна не штрафувати. Хоча монополія абсолютно не зникла, а перерозподілення прибутків в системі на наш погляд було не дуже значним, щоб вважати монополіста невинним у 2015 році.

Цим казуїстичним прийомом базу з наших 69 млрд грн. було зменшено до 32 млрд грн. за 2013-2014 роки, відкинувши 37 мільярдів гривень 2015 року (тоді гривня вже значно девальвувала і один річний прибуток у національній валюті вже був як за два попередні роки).

Але це ще було не все зниження бази.

Автор розрахунків вирішив, що доходи «Мегаполісу» від продажу цигарок роздрібним торговцям – не пов’язані з порушенням, тобто монополізмом головної контори. А тому їх теж не треба враховувати для штрафу. А оскільки на реалізацію гуртовим торговцям припадає лише 20% від цигаркової виручки «Мегаполіса», то показник RR опустили ще в п’ять разів, приблизно до 7 мільярдів. І так нарахували штраф у розмірі третини мільярда гривень. Це у десять разів менше, ніж нарахували «Наші гроші», не обтяжені обов’язками перед ким попало.

Така маніпулятивна знижка викликала м’яко кажучи подив всередині самого АМКУ. Тому вирішили перерахувати. Вийшло трохи краще, але покращення вийшло однаково цинічним.

Розрахунок №2 зі штрафом 431 млн грн. було презентовано 14 грудня 2016 року.

Цього разу взяли нормальний період штрафування з 2013 і аж по другий квартал 2016 року, коли АМКУ взагалі почав справу. При цьому врахували не всю виручку «Мегаполіса» 69 млрд грн., а лише частину – на 43 мільярди гривень. Але це в будь-якому разі у шість разів вищий RR, ніж у попередній версії. Однак у шість разів вищий штраф дивом не став. Бо коефіцієнт рентабельності К3 з офіційно незрозумілих причин – вжух! – і опустили з 1,5 до 0,15.

Менше одиниці. Менше, ніж у купі штрафних рішень АМКУ в інших сферах бізнесу. Фактично членам АМКУ запропонували вважати монопольну торгівлю цигарками мало не збитковим бізнесом!

У кожному випадку штраф в результаті «перерахунку» мав скласти близько 350 млн грн., тобто приблизно так само як і після першої спроби.

Це знову викликало шум. І коефіцієнт прибутковості на засіданні АМКУ підкрутили приблизно до 0,2, щоб вийти на два штрафи 429 млн грн. і 2 млн грн. по різним пунктам, які зрештою і потрапили в рішення АМКУ.

Здавалося б перемога – сумарні 431 млн грн. більші від стартових 347 мільйонів у першій версії. Насправді ж, якби представники держави порахували штраф, керуючись здоровим глуздом, то він мав скласти 3,5 мільярди гривень. Але маніпуляції АМКУ дозволили бізнесменам зекономити три мільярди гривень на штрафних санкціях.

3 мільярди гривень економії на штрафі для фірми – було за що боротись, чи не так?

Саме так вважали і в Генпрокуратурі, коли порушували справу і відкритим текстом писали, що голова комітету Юрій Терентьєв здійснював «прикриття протиправної діяльності». Однак здається, що справа досі там, звідки й почалась (див. «ГПУ підозрює голову та членів АМКУ у хабарах від цигаркових монополістів Кауфмана і росіян – документ»):

Але тут принаймні бодай почалось і якось йде. Інші історії минають взагалі без жодних ускладнень. Для прикладу.

Як час перетворюється в гроші

Друга історія стосується державних аукціонів з продажу сирої нафти, які з давніх-давен окупував «Приват». Низка фірм і фірмочок монопольно скуповували державну нафту і газовий конденсат значно дешевше від світових котирувань, чим і забезпечували надприбутки для угрупування Коломойського.

У жовтні 2016 року АМКУ впритул підійшов до того, щоб оштрафувати «Укртатнафту» та ще п’ять фірм, які наторгували нафти на 11,4 млрд грн. і газового конденсату на 320 млн грн. Формула штрафу – та сама, що і у описаному вище випадку. Але показово, що коефіцієнт прибутковості для нафтотрейдерів становив 1, а не 0,2 як для цигаркотрейдерів. Але суть схеми тут полягала в іншому.

АМКУ має штрафувати на 10% від обороту порушника за попередній рік. Тобто у 2016 році для обрахунку штрафу брали доходи підприємств за 2015 рік. І на жовтневе засідання АМКУ винесли розрахунки штрафів на 2,05 млрд грн.

Але раптово почались танці. Спочатку остаточне рішення про штраф АМКУ переніс на листопад. А згодом вирішили перенести питання ще раз, «на потім». А коли  це – «потім» – у протоколі засідання не зафіксували. Так що вносити розгляд «приватівського» штрафу мав особисто голова комітету Терентьєв. І він вирішив це зробити аж у березні 2017 року.

А це означало, що для обрахунку штрафу вже треба було брати доходи штрафників не за 2015 рік, коли власне і відбувалось порушення, а за 2016-й. А доходи ці якраз дуже впали – загалом по всім шести фірмам з 38 до 27 млрд грн. Відповідно впав і розрахунковий штраф – з 2,05 до 1,37 млрд грн.

Тобто банальні переноси засідань АМКУ зекономили приватникам 700 мільйонів гривень.

Щоправда, врешті усе закінчилось для «Привату» взагалі ідеально.  23 серпня Госпсуд Києва відмінив і ці 1,37 млрд грн. штрафу, бо не погодився з висновками АМКУ про пов’язаність оштрафованих та погодженість їх дій.

Але якість розслідування АМКУ і перипетії розгляду в судах – це інша велика історія. Яка, на жаль, у тому числі доведе, що в українських реаліях «барони-розбійники» живуть набагато комфортніше, ніж їхні колеги на заході. Чого, звісно, не скажеш про пересічних мешканців.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

Гучна «хабарницька» справа високопосадовця з Держслужби експортного контролю України вже півтора роки в суді. «Наші гроші» зібрали деякі подробиці із засідань.

Справа Сергія Головатого у лютому 2016 року стала однією із двох, які президент Петро Порошенко згадав у своїх листах до НАБУ, ГПУ та Кабміну із закликами не зволікати у питаннях боротьби з корупцією.

З квітня 2016 року – вона у Подільському райсуді столиці. З того часу відбулося вже близько 40 засідань. З одного боку, порівняно з іншими справами – це непогана динаміка. З іншого – зважаючи на те, як творчо затягує процес захист – краю ще навіть не видно.

Навесні цього року суд завершив дослідження доказів  НАБУ і САП. Зокрема, у суді були продемонстровані відеозаписи, на яких колишній начальник відділу держекспертизи товарів подвійного використання Департаменту держекспертизи ДСЕК України Сергій Головатий чітко вказує суму хабара, яку ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» у 2015 році мало дати для  дозволу на експорт свого товару за кордон, а потім не погоджується на зміну порядку («алгоритму») передачі цих коштів, про що просив представник фірми.

Зокрема, як видно із відеозапису, на одній із зустрічей у грудні 2015-го Головатий вимагав «передоплату» у розмірі 50% від усієї суми, а представник «Мотордеталь-Конотоп» намагався переконати його, що це дуже багато. Однак, екс-чиновник на поступки так і не пішов. «Я вважаю, що це єдино правильний і можливий варіант. Я думаю, що їм (власникам ТОВ – ред.) треба погоджуватися. Ми постараємося максимально швидко це зробити. Не треба розбивати яблуко на частини. Не треба. Я умовно кажу», – сказав Головатий під час зустрічі із представником ТОВ «Мотордеталь-Конотоп».

Загалом у суду наявні близько шести годин відео, на яких зафіксовані зустрічі екс-чиновника із представником «Мотордеталь-Конотоп». Як видно із відео, під час останньої передачі коштів 9 грудня 2015 року, після якої його було затримано, Головатий попросив представника «Мотордеталь-Конотоп» вийти із кафе на вулицю, щоб отримати гроші там. Це викликало в останнього здивування: «Ви що боїтеся, чи що? Два рази не боялися, а сьогодні боїтеся?».

Усе це відео, зняте у ході оперативних заходів, Головатий весь час називає у судових засіданнях сфабрикованим, таким, у яке «внесено зміни». При цьому себе на цих плівках він називав «людина, схожа на мене», «водій» чи «абонент». Слухаючи черговий раз, як Головатий «звертає увагу суду» і описує, що в конкретний момент ця «людина» із відео могла думати чи робити, суддя не витримав: «Так це ви чи не ви? Ви так розповідаєте, ніби ви самі це пережили». Після невеликої дискусії Головатий таки визнав, що на плівках він. При цьому заявивши, що записи не визнає і вимагає експертизу. За заявами і САП, і захисту Головатого експертиза була проведена. Вона показала, що записи змін не зазнали, і жодних ознак монтажу не виявлено.

Із $250 тис, які вимагалися, Головатий на трьох зустрічах у грудні 2015 року встиг отримати $125 тис, після чого був затриманий. При цьому на одному з відео видно, як він намагався засунути пачку з $20 тис у кишеню, а йому це ніяк не вдавалося.

Жоден долар із отриманої неправомірної вигоди Головатий витратити не встиг. Практично всю суму із $50 тис, які він отримав на перших двох зустрічах, правоохоронці виявили у нього вдома. А $75 тис вилучили в його автомобілі під час затримання.

Крім того, суд допитав 11 свідків обвинувачення. Зокрема, представники «Мотордеталь-Конотоп» у засіданні підтвердили всі обставини вимагання хабара.

Сам Головатий вважає себе невинуватим і всі обвинувачення проти себе відкидає. Свій захист будує на тому, що він став жертвою СБУ, яке вчинило щодо нього провокацію, підкинувши гроші.

Головатий час від часу називає причини, чому його «підставили»: щоб вийти на його начальника – голову Держекспортконтролю Юрія Терещенка, а також – нібито через його участь у конкурсі на посаду директора заводу «Авіакон» Міноборони: «Це не головна, але одна з причин провокації проти мене».

Зауважимо, що у день затримання Головатого слідчі провели обшук у будинку, де проживав Терещенко. У ході обшуку виявили $1900, які раніше були передані Головатому в якості хабара. Знайдені кошти Терещенко назвав повернутим йому боргом. По цій справі екс-голові ДСЕК підозру не пред’явлено. Разом з тим у НАБУ розслідуються дані по його незаконному збагаченню.

Зауважимо, що, як видно із продемонстрованих у суді записів, Головатий згадував про узгодженість своїх дій з кимось вищим по посаді. Наприклад, у ході зустрічі, на якій екс-чиновник обговорював із представником фірми «алгоритм» передачі коштів, він сказав: «Я тобі скажу. Мені взагалі поставили задачу. Тобто, у процесі обговорення був такий момент. Я сказав, що це нереально. Я переконав ось так». Однак, спираючись лише на таку цитату, неможливо довести співучасть екс-голови ДСЕК, у якого вилучили $1900 мічених грошей, у вимаганні неправомірної вигоди. Нагадаємо, що Головатий – однокурсник Терещенка і вважається людиною з його близького оточення.

Але повернемося до Головатого і того, як він себе захищає в суді.

По суті, на кожному засіданні він дає показання, що затягує час розгляду. Нагадаємо, що допит обвинуваченого – це окрема стадія судового процесу і тут вона ще не проводилася.

Прокурор САП Аліна Жовницька не раз реагувала на це: «Головатий дає покази, чи як?.. Ми дивимося зустріч 7 грудня. А він розповідає, як отримувати дозвіл і т.д. Яке це має відношення до переглянутого відео?».

Так само постійно закликають Головатого говорити лише по суті і судді: «Не повторюйтесь, будь ласка. Ви це вже розказували», «Структура така: ми досліджуємо певний доказ, ви кажіть що цей доказ означає. Ви свої показання даєте практично при кожному доказі», «Ви знову, по суті, робите ревізію всієї справи. І таким чином затягуєте».

Екс-посадовець ДСЕК Сергій Головатий зі своїм захисником Андрієм Ковезою під час судового засідання 31 серпня 2017 року. Фото: Андрій Савін

Також затягує розгляд неузгоджена позиція Головатого із його адвокатом. Так, суд в кінці травня перейшов до дослідження доказів сторони захисту. Для того, щоб почати цей етап, обвинувачений і його захисник мали надати суду перелік своїх доказів і свідків. Однак, це виявилося для них не так просто. Після озвученого списку адвоката Андрія Ковези встав Головатий і заявив, що він клопотання свого захисника бачить і чує вперше, що їхня «позиція не узгоджена» і що вони «списки ще не затвердили».

Суд двічі переносив засідання, надаючи обвинуваченому час для ознайомлення з клопотанням свого захисника і узгодження позиції. «Це вже третє засідання, де ми пропонуємо вам надати перелік ваших доказів. Минуле засідання закінчилося аналогічно, оскільки не була зрозуміла ваша позиція. Ви якось узгодьте свою позицію перед засіданням. Ми робимо тривалі перерви для того, щоб ви могли її узгодити…І це ми досліджуємо ваші докази», – наголосив суддя.

Відзначимо, що на засіданні 31 серпня, під час якого суд розглядав заявлені захистом документи, Головатий знову заявив: «Мій захисник чомусь не включив у перелік ще багато документів».

Не менше часу забирає те, що Головатий і його захисник погано орієнтуються в матеріалах справи. Так, при розгляді заявлених ними документів багато часу займає їх пошук у матеріалах справи. Іноді навіть через те, що захист просто вказав не ті номери аркушів. Питання і коментарі суддів на кшталт: «Ви так і не усунули недоліки. Де в Томі 4 цей протокол? Я ж вам казав, що ви повинні орієнтуватися в матеріалах», «Яку ви мали на увазі довідку? Аркуш справи давайте», «На наступне засідання – конкретно нам необхідно аркуші справи», «Ви готуйтеся до судових засідань» не раз звучали у засіданнях.

Крім того, Головатий і його захисник вже кілька разів в суді заявляли про відсутність відеозапису зустрічі від жовтня 2015 року, на якій Головатий познайомився із представником ТОВ «Мотордеталь-Конотоп». За словами обвинуваченого екс-чиновника, він «без цього файла не може остаточно утвердитися у захисті». І суд, і прокурор стверджують, що всі відеозаписи по справі, які існують, знаходяться у матеріалах провадження. При цьому суддя кожного разу підкреслює, що Головатому і його захиснику варто знайти вказане відео і надати суду, який його обов’язково перегляне: «Де цей запис знаходиться?.. Ви вивчіть матеріали справи і надайте конкретно, який доказ вам потрібно. Всі докази, які є у суду, ми розглянемо».

Загалом захист Головатого заявив у якості доказів 37 документів, з яких 16 вже досліджувалися, оскільки це були докази обвинувачення. Відзначимо, що серед заявлених доказів захисту – протоколи огляду мічених купюр. Етап їх вивчення може затягнутися, оскільки Головатий вимагає, щоб їх дослідження відбувалося лише при наявності в судовій залі цих грошей, які зберігаються у банку і потребують спеціальної доставки під охороною. Хоча у матеріалах справи є фотографії кожної купюри. При цьому зауважимо, що ці протоколи вже досліджувалися судом у якості доказів сторони обвинувачення.

Захист заявив, що хоче допитати 22 свідків. Але, як постійно додає Головатий, «це ще не повний перелік». Серед них – син і дочка Головатого, працівники СБУ, які брали участь в операції, всі поняті, а також вже згадуваний екс-голова ДСЕК Юрій Терещенко, який після затримання Головатого втік і переховується за кордоном. Цікаво, і суд звертав на це увагу екс-чиновника, як він буде забезпечувати явку Терещенка в суд.

Серед викликаних свідків є, зокрема, поняті з обшуків, де нічого не було виявлено. Наприклад, поняті з обшуку у приміщенні ДСЕК. Тому, яку саме доцільність у їх виклику бачить захист, також цікаво буде почути в суді.

Станом на сьогодні із заявлених 22 свідків захисту допитано четверо – син Головатого і троє працівників СБУ. До речі, можемо навести один епізод як це відбувалося. У день, коли допитали сина екс-замголови ДСЕК, до суду також були викликані два співробітники СБУ. Однак, захист після допиту Головатого-молодшого, замість того, щоб допитати ще їх, зненацька заявив відвід всій групі прокурорів у провадженні. Суд розглянув це клопотання і відмовився його задовольнити через його безпідставність, однак часу для допиту представників СБУ, які весь чекали в суді, вже не залишилося.

Після дослідження доказів сторони захисту суду ще необхідно буде допитати самого Головатого, вислухати його останнє слово, провести судові дебати, і після того видалитися до нарадчої кімнати для винесення вироку. Нагадаємо, що за пред’явленим обвинуваченням Головатому загрожує від 8 до 12 років ув’язнення з конфіскацією майна.

Розгляд справи триває практично кожного тижня. Найближче засідання по цій справі відбудеться 13 вересня.

Ірина Шарпінська, «Наші Гроші»

Охоронна компанія, пов’язана із родиною одного з керівників Нацполіції, за рік після створення перейшла від охорони саду до крупних держоб’єктів.

Як миколаївська поліція ловила облизня

У грудні 2016-го миколаївська поліція знайшла собі кабанчика на заріз. Саме тоді закінчився тендер місцевої філії ДП «Адміністрація морських портів України» на послуги охорони, який виграло київське ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека». І навздогін йому полетіло кримінальне провадження.

Річ у тому, що поліція дуже не любить, коли держпідприємства наймають собі приватних охоронників, а не самих поліціантів. Додавали впевненості слідчим і особливості проведення тендеру.

По-перше, ціна «Альфа Безпеки» була вдвічі вищою за всі інші пропозиції, але тих учасників відхилили за всілякі дрібні проблеми. Не допустили до тендеру і місцеву поліцію з найдешевшою пропозицією 414 тис грн. (якщо не зважати на помилково завантажену без трьох нулів). У результаті державні портовики найняли приватну фірму за 871 тисячу.

По-друге, судячи з документації переможця, його теж не можна було допускати. Увесь список порушень публікувати не будемо. Зауважимо лише один факт. Бо він просто веселий. «Альфа Безпека» надала посвідчення лише 47 співробітників, хоча загальна кількість охоронців у її довідці – 97.

І от «Наші гроші», переглянувши ці посвідчення, знайшли, наприклад, отаких дивовижних охоронців. Просто як з фільму «Атака клонів»:

Зрозуміло, що слідство радісно взялось до справи і навіть зробило кілька кроків: отримало доступ до оригіналів документів тендеру, банківських даних «Альфа Безпеки» в «ІдеяБанку», а також до даних про працівників фірми, якими володіє Пенсійний фонд.

І раптом – все, запал вщух. 28 липня 2017 року провадження закрили. Як написали поліцейські у відповіді «Нашим грошам»:

«Встановлено, що посадовими особами …. незаконних дій щодо безпідставного проведення торгів в інтересах ТОВ «Альфа Безпека» не вчинялося».

Кабанчик, радісно повискуючи, почимчикував на волю.

У результаті слідства вийти на себе

Що ж зупинило порив миколаївських правоохоронців? Підозрюємо, що глибше знайомство з фірмою-переможцем.

ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» була заснована 30.12.2015 Леонідом Матейком, вихідцем із Львівщини. Зареєстрували її в Києві по вул. Полтавській, 10, офіс 237. Це приміщення у лютому 2015 року купив Купранець Михайло Григорович – батько заступника Голови Нацполіції – начальника Департаменту захисту економіки НПУ Ігоря Купранця.

Сам Леонід Матейко – теж чоловік не з вулиці. Наприклад, він працює керівником ТОВ «Львівський сад» і «Енівей», співзасновником яких є Наталія Купранець – дружина очільника Департаменту захисту економіки Нацполіції. Ці фірми Ігор Купранець вказав у своїй декларації за 2016 рік, а журналісти «Слідства.інфо» виявили, що фірма «Енівей» займається займається нелегальним бізнесом по виготовленню дерев’яних пелет у Чорнобильській зоні.

Крім того, Леонід Матейко разом із батьком високопосадовця Михайлом Купранцем є співзасновниками фермерського господарства «Львівський сад» і ТОВ «Грона Агро», створеного три місяці тому.

Сьогоднішній власник «Альфа Безпеки» Марченко Микола Юрійович донедавна працював першим заступником начальника Департаменту захисту економіки Нацполіції. Звільнився у 2016-му. Зараз фірма зареєстрована по вул. Академіка Богомольця, 5 – майже навпроти приміщення МВС по вул. Богомольця, 10, де знаходиться Департамент захисту економіки Нацполіції України.

Гадаємо, що будь-який факт із цього грона прирікає на заціпеніння як слідчого, так і прокурора. Тому не будемо занадто прискіпливими до наших правоохоронців. Усе-таки не в Німеччині живемо. Краще поспостерігаємо, як новостворений бізнес швидко почав спинатись на ноги.

З малого бізнесу – в середній

В охоронному бізнесі найбільші проблеми – це конкуренція і досвід роботи. І якщо з конкуренцією, як бачимо на досвіді портів, впоратись нескладно, то швидко набути необхідний досвід – трохи складніше. А без нього на ласий тендер крупного держпідприємства навіть не допустять.

Перший рядок у своє професійне резюме «Альфа Безпека» записала одразу після створення – охорона яблуневого саду в селі Ілів Львівської області. Власником саду є ТОВ «Львівський сад», про який згадується вище. Тобто власник фірми найняв своїх охоронців берегти свій же сад.

Наступний крок – охорона торгово-розважального комплексу «Victoria Gardens» у Львові (докладніше про скандал з цим об’єктм – див. у кінці тексту).

І вже з цим досвідом, не проживши і року, фірма почала рухатись державними тендерами. А на цьому шляху їй почало неприродно щастити.

Спершу був тендер «Львівського локомотиворемонтного заводу» «Укрзалізниці». Конкурентів там у неї не виявились. Деталі сповістити важко, бо жодних документів по цій закупівлі замовник не вивісив. Відомо лише, що договір 31 жовтня 2016 року уклали на два місяці на суму 235 тис грн.

Наступний тендер вже у Києві – «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту».

Тут взагалі стався зигзаг удачі. Прийшло п’ять учасників, пропозиція «Альфа Безпеки» за розміром ціни була третьою. Двох учасників (ПП «Олімп-Юг» і ПП «Шериф-Захист») із меншими сумами «дискваліфікували» вже після їхньої перемоги. Через неподачу документів у 5-денний строк після перемоги для укладання договору. Пікантність ситуації полягала в тому що документального підтвердження перемоги не існувало, відтак фірми навіть не знали, що потрібно надавати якісь документи.

«Шериф-Захист» подав скаргу в АМКУ, який зобов’язав МППЗТ скасувати рішення про «дискваліфікацію». Однак поки антимонопольники збирались, стосунки з «Альфою» продовжили розвиватись.

Наступна удача усміхнулась на вже знайомому тендері з морпортом. До речі, миколаївські журналісти одразу після перемоги «Альфа Безпеки», почали з’ясовувати, як працює нова охорона. В результаті дізналися, що охоронці фірми стояли на постах без спецодягу, без засобів спецзахисту і рацій, а їхні бейджі обмежувалися лише словом «Охорона», без імен і прізвищ.

Але, ясна річ, на такі дрібниці ніхто не зважав. Мало того. Співпраця з портовиками набрала обертів. Спершу суму першого виграного тендеру додатковою угодою зменшили з 870 до 640 тисяч, при цьому розтягнувши строк угоди з одного місяця до чотирьох. Зате потім провели новий тендер, який «Альфа Безпека» виграла вже з сумою 6,12 млн грн.

Ми не були здивовані, прочитавши, що цього разу було 9 учасників, пропозиції 7 з яких були відхилені через «невідповідність кваліфікаційним критеріям» і подачу документів з порушеннями.

З транспорту – до газовиків

Пройшовшись переможною ходою через державних транспортників, фірма подалась перевірити, чи буде їй щастити на тендерах «Укртрансгазу». Виявилось, що удача її тут вже навіть зачекалась.

Тендери на охорону об’єктів управлінь магістральних газопроводів у п’яти областях за участі «Альфа Безпеки» виявилися не менш цікавими, ніж у Миколаївському морпорту. Відбулися вони з другої спроби.

У середині серпня тендерний комітет «Укртрансгазу» відхилив пропозиції усіх трьох учасників (ПП «Олімп-Юг», ТОВ «Охоронна агенція «Ратник» і «Альфа Безпека») через невідповідність вимогам тендерної документації.

На других торгах пропозиції «Олімп-Югу» і «Ратника» знову були відхилені. Абсолютно з тих же підстав, що і перший раз – недодані або так і не виправлені документи.

Варто зауважити, що «Укртрансгаз» серед усього вимагав, зокрема, не лише довідку про наявність обладнання і спецодягу, але і накладні, які засвідчують їх отримання. У результаті цієї вимоги список невиконаних вимог «Олімп-Югом», наприклад, поповнила відсутність накладних, що підтверджують купівлю радіостанцій і GРЅ трекерів.

Так що договір на 3,26 млн грн «Укртрансгаз» уклав з «Альфа Безпекою».

Так само скасовувалися торги, які проводив сам Миколаївський морський торговельний порт, вже без АМПУ. У липні пройшов тендер з 5 учасниками, на яких перемогло ТОВ «Вікінг Люкс». Однак, 31 липня порт раптом скасував закупівлю «у зв’язку із змінами технічного завдання». 12 вересня на нових торгах був присутній лише один учасник – наша «Альфа Безпека», яка вже очікує рішення на підписання угоди на 332 тис грн.

Програла «Альфа Безпека» поки що лише тричі: у Департаменті містобудування та архітектури КМДА (але там договір на 124 тис грн ще очікує на підписання); на торгах залізниці на охорону об’єктів станції Київ-Пасажирський на 1,89 млн грн. (однак ця закупівля із вже визначеним переможцем була відмінена «через неможливість усунення виявлених порушень законодавства»); на торгах з охорони Національного театру опери та балету ім.Т.Шевченка на суму 1,22 млн грн.

І цей останній факт є єдиною темною плямою цього тексту. Замість того, щоб оптимістично закінчити про те, що в нинішній Україні за два роки можна створити успішний стартап, мусимо фіксувати іншу велику проблему: столичні митці не змогли розпізнати своїх колег – хоча й тендерних, але теж митців. До того ж митців, яких чекає велике майбутнє.

PS. Коли матеріал був готовий до друку, львівський ТРЦ «Victoria Gardens» розіслав реліз про другу рейдерську атаку, яка сталась 15 вересня 2017 року.

Перша атака відбулась за три місяці до того – 23 червня. Рейдерська атака відзначалась не лише змінами в держреєстрі, а й акціями фізичного впливу. На той час, згідно з договором, ТРЦ повинна була охороняти «Альфа Безпека» (договір до 15 серпня 2017).

У результаті рейдерської атаки новим «власником» бізнесу став  Бігун Петро Анатолійович, а «директором» – Оджаклі Айтач (звільнений у грудні 2016-го  колишній директор підприємства).

Згідно до державного реєстру адреса Петра Бігуна – м.Київ, вул. Генерала Тупикова, будинок 31/2, корпус А. Це колишній відомчий гуртожиток.

Таку ж адресу прописки у протоколі зборів «Альфа Безпека» показав і директор охоронного агентства Сергій Оніщенко.

Після першого рейдерського захоплення, поліція відкрила кримінальну справу. Однак це ніяким чином не налякало нападників, оскільки другу рейдерську спробу вони виконали, використовуючи ті самі фальшиві документи.

Це змусило ТРЦ «Victoria Gardens» у своєму релізі особливо відзначити роль правоохоронців:

«Зважаючи на те, що досудове розслідування злочинів, вчинених в червні 2017 року під час першої спроби рейдерського захоплення, за два з половиною місяці практично не просувається, у власників ТРК «Victoria Gardens» виникають обґрунтовані припущення, що захоплення контролю на підприємством і посягання на власність іноземних інвесторів відбувається за підтримки посадових осіб із правоохоронних органів. У будь-якій цивілізованій країні повторне використання сфальсифікованих документів, було б просто неможливим».

Ірина Шарпінська, «Наші Гроші»

Історія про те, як спиртзавод на Рівненщині, шість років тому потрапивши до рук «попередників», там і залишився.

Долю Шпанівського спиртзаводу, який знаходиться за 5 км від Рівного, цілком можна розглядати, як українську економіку в мініатюрі. Якщо на тебе поклали око – то, які б навколо не проходили революції і реформи – станеться те, що має статись.

Початок кінця

Нова ера у Державного підприємства «Шпанівський експериментальний завод харчових екстрактів» почалась майже одразу після приходу Януковича. 5 жовтня 2011 року спиртзавод з якогось дива вирішив продати основне своє приміщення – так-званий «розлив». Виглядало, це принаймні нестандартно, оскільки це приблизно те саме, якби з автомобіля продати одну лише деталь, зате – двигун. Лікеро-горілчаний цех за 4,76 млн. грн. викупило ТОВ «Рівненська продовольча компанія».

Судячи з рішення суду, методом виводу державного майна в приватну власність став аукціон. Мусимо посилатись на судовий реєстр, а не якісь інші документи, оскільки про деталі аукціону нам дізнатись не вдалось.

Однак те, що чистота продажу викликала запитання, свідчить бодай те саме рішення суду. Згідно з ним, держпідприємство після аукціону не хотіло нотаріально посвідчувати зміну власника. І лише, прикрившись рішенням Феміди – виконало формальні вимоги.

Зрештою, могло б і не хвилюватись. Річ у тому, що одним із засновників ТОВ «Рівненська продовольча компанія» тоді був відомий у спиртовій галузі бізнесмен – Олексій Чеботарьов. Крім нього – дружина бізнесмена Андрія Акіменка Світлана та товариш і земляк Чеботарьова – Юрій Тимошок.

Про Чеботарьова можна писати багато. Обмежимось кількома абзацами. Найбільше він став відомим після Революції гідності. 16 липня 2014 року його оголосили в розшук. За версією слідства, Чеботарьов організовував викрадення, катування та вбивство активіста Євромайдану Юрія Вербицького, також викрадення нині нардепа Ігоря Луценка.

Медіа охрестили Олексія Чеботарьова «горілчаним королем». Експерти, посадовці та офіційні особи та правоохоронні органи називали його людиною «сім’ї» Віктора Януковича, яка відповідала за «програму» обігу «лівого» спирту, горілки та тютюну.

Шпанівський вважали одним із спиртзаводів, що були під контролем команди Олексія Чеботарьова. Він та його команда у часи Януковича, нібито, впливали на призначення директорів спиртзаводів і разом з ними будували схеми незаконного збагачення за рахунок «лівого» обігу спирту та горілчаних напоїв.

До речі, згадки про це можна знайти в тому ж Судовому реєстрі. У 2016 році поліція просила доступ до банківських документів 2013-го року, щоб довести, що Шпанівський завод під виглядом біоетанолу поставляв спирт.

Революційна спроба змінити менеджмент

У 2014-му керівником «Укрспирту» став Михайло Лабутін. Восени того ж року його команда спробувала вибити з крісел керівників спиртзаводів, які нібито входили до пулу Чеботарьова. Утім це виявилося не так просто. Як згадує інженер Шпанівського заводу Сергій Мороз, на підприємство нового директора не пустили силою.

– Ну як це відбувалося – ну приїхав директор, і його не пускали сюди. Зробили барикади, там було триста цих, «тітушок», поприганяли сюди. На заводі їх кормили, вони тут ходили спокійно собі, – каже Сергій Мороз.

За словами Сергія Мороза, працівникам заводу обіцяли стабільну роботу, якщо нового директора не пустять. З підтримкою колективу та «тітушками» старе керівництво втрималося на місці. Директором тоді був – Сергій Григоренко. Він обіймав цю посаду з 2007 року, тобто і під час продажу горілчаного цеху фірмі Чеботарьова.

І хоча борги у підприємства були ще починаючи з 2004-го, за даними аналітичної системи Youcontrol, саме час керівництва Григоренка виросли до критичного рівня та, за даними судового реєстру, досягли 28 мільйонів гривень.

Банкрутство, аукціон, Кіпр

Уже через пів року після невдалої спроби змінити керівництво, 26 травня 2015 року суд визнав завод банкрутом та відкрив процедуру ліквідації.

21 жовтня 2015 року пройшов аукціон з продажу майна заводу. Як і прийнято в Україні, широко цей захід не рекламували: організатор – Товарна біржа «Епсілон» – обмежилась одним мінімально необхідним повідомленням в газеті.

Зрештою, і так не передбачалось навали покупців на завод без ліцензії, довгою важкою бізнес-історією і специфічними потенційними конкурентами.

Учасників виявилось і справді небагато – двоє: один із кредиторів заводу ТОВ «Бізнесфакторсеріс» (Засновники – Ігор Батура та Микола Таран) та кіпрська компанія «Тедвін Лімітед» («Tedwyn Limited») заснована напередодні банкрутства заводу.

У результаті торгів, стартова сума у 28 мільйонів (це, до речі, сума боргів підприємства) знизилась утричі. Зі знижкою у 69% за 8,7 мільйонів гривень майновий комплекс віддали кіпрській «Тедвін Лімітед».

За словами, ліквідатора, арбітражного керуючого Олега Франка, ситуація зі Шпанівським спиртовим розв’язалась ще досить успішно.

– Буває ще гірше. В загальному до банкрутства доводити вже там нічого, тільки «рожки да ножки» з фірми, – каже Олег Франко.

Попри те, що реального власника майна заводу надійно сховали кіпрські юристи, нам вдалося встановити зв’язки пов’язаних осіб.

Згідно до кіпрського реєстру, засновниця, директор та секретар кіпрської офшорки «Тедвін Лімітед» – номінальна власниця Катя Антпеоі (Katia Antpeoy). Натомість представницею компанії в Україні стала юристка Олена Логош – директорка в компаніях сім’ї Андрія Акіменка – бізнес-партнера Чеботарьова.

Розпорядником майна офшорки стало товариство «Тедвін Україна». Засновниця – Віолета Кальмбах. Судячи з профілю у фейсбуці, працює в одній з компаній сім’ї Андрія Акіменка – «Українській фармацевтичній компанії». На неї та ще одну жінку у 2015 році переписали компанію ТОВ «Венея», якою разом володіли Олексій Чеботарьов і Андрій Акіменко. І вона, схоже, просто номінальна власниця.

Для забезпечення виробництва наприкінці 2015 року створили компанію «Рівне-Етил». Одноосібним засновником та водночас керівником став Сергій Григоренко – той самий директор, якого у 2014-му захистили від нової влади тітушки.

Згідно з реєстром виробників спирту, «Рівне-етил» не має ліцензії на виробництво етилового спирту. Підприємство може виробляти виключно біоетанол, який у світі використовують в якості пального або додатків та який не підлягає акцизу.

Нам вдалося знайти контакти Андрія Акіменка. І бізнесмен заперечив будь-яке відношення до покупки заводу.

– Чи правда, те, що ви через афілійованих осіб купили Шпанівський спиртзавод? – журналіст.

– Это неправда. О том, что он куплен – да, я слышал. Я знаю, потому, что раньше я имел отношение к этому заводу. О том, что я к нему имею отношение – неправда.

– Річ в чому, коли у 2014 році на заводі намагалися змінити менеджмент, вважали, що це завод Чеботарьова і його команди, тобто Чеботарьова і ваш. Тому що у вас чимало спільного бізнесу і вас розцінювали як одну бізнес-групу.

– Потом мы отошли от завода, тогда, когда сменился менеджмент, как вы корректно говорите, о том мероприятии – «менеджмент сменить». Там не было «менеджмент сменить», там было, говорю откровенно, беспредельный наезд нового движения. Знаешь, как, старое – плохое, новое – хорошее. Потом, когда стало всем все понятно, что невозможно жить по-старому, встали, развернулись и ушли, конец разговора, все.

– Тоді у 2014 році запевняли, що директора поставили ви, тобто це ваш менеджмент, ваша людина, завод працює на вас.

– Ну от смотри, ты сейчас сам правильно все говоришь, завод на нас не мог работать, потому, что был государственным. Тогда мы имели к нему некое отношение, сушили, поставляли туда барду, поставляли зерно. Потом, когда произошла перемена менеджмента, встали и пошли. Забыли тему. А люди ж не крепостные, он был директором завода, наверное, неплохим директором завода.

Я даже не знаю, кто там сейчас директор завода. Наверное, неплохой директор завода. Человек, который приобретает, наверное, предлагает остаться там или ничего не предлагает. Кстати, я слышал, там не сильно, по-моему, там и зарплату людям не платят.

– Завод зараз не працює. Так і в чому річ: в результаті, якщо подивитися, хто купив, то люди пов’язані з вами, тобто ваша юристка Олена Логош, Віолетта Кальмбах і директор залишився той самий. Тобто зв’язки вказують на те, що це все таки ваша група купила.

– От услышьте меня, наша группа… Наша группа, в свое время, это все те, кто друг друга знает в лицо. Если так можно сказать, это ж не значит, что у нас у всех один карман, пошли там взяли деньги и так далее. Ви, наверное, знаете многих журналистов, с многими общаетесь, с теми ближе, с теми дальше, но это ж не вся ваша группа.

– Ну так, але ж ви ж маєте спільний бізнес з Чеботарьовим, це ж ваша група «Бізнес-Спорт-Милосердя» і ви там разом засновниками ряду фірм.

– У меня много было разных структур, с которыми мы в жизни шли. Мы в футбол играли вместе и занимались и туризмом занимались и благотворительностью занимались. Это ж нормальный совершенно процесс, когда люди живут, что-то делают. А потом, когда происходит некое событие оно меняет это событие. Он [Чеботарьов] поехал, поставил черту – «спасибо большое», уехал, занимается в другом месте. Ну, все, дороги разошлись, какие вопросы. А о том, что есть люди, которых и он знал и я знал, ну так говорить, что это сейчас совместные проекты, это… Просто демагогия.

– Зрозуміло, тобто ви ніяким чином не причетні до купівлі цього заводу, а те, що там люди з вами пов’язані – це просто співпадіння, правильно я зрозумів?

– Да, да, можно сказать и так, да, можно сказать и так.

Про зв’язок з Олексієм Чеботарьовим не чув також і директор «Захід-Алко-Груп» Володимир Шемяков. Це підприємство – теж важлива ланка в ланцюгу причетних фірм. Від моменту аукціону у 2011-му на базі лікеро-горілчаного цеху працювали приватні компанії, остання з яких – ТОВ «Захід-Алко-Груп», що офіційно припинила виробництво у вересні минулого року.

– Насколько я знаю, по документам, Чеботарева не было вообще нигде. Я этого человека не видел в глаза. От кстати сегодня на фотографии видел, читал статью в интернете. Как специально, не знаю, как чувствовал, что вы, наверное, позвоните. Я его ни разу не видел. И на заводе у нас его тоже никто ни разу не видел, – каже Шемяков.

Попри те, що директор спростовує будь які зв’язки з Чеботарьовим, нам вдалося знайти ще один доказ стосунків «Захід-Алко-Групу» з його командою. Як йдеться у судових документах, 11 липня 2017 року Чернігівський суд припинив провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Чернігівський лікеро-горілчаний завод «Чернігівська горілка», затвердивши мирову угоду з кредиторами. З банкрутства підприємство вивів інвестор – відомий нам «Захід-Алко-Груп».

«Чернігівська горілка» – підприємство, яке належить екс-очільнику державного «Чемерського спиртзаводу» Григорію Жигуну, та до наглядової ради, якої входять друзі та бізнес-партнери Олексія Чеботарьова і Андрія Акіменка. Це – Сергій Радченко та Юрій Тимошок, який і очолює наглядову раду.

Сергій Радченко, Олексій Чеботарьов, дружина Андрія Акіменка Світлана та Олександр Ліщенко – бізнес-партнери, тісно пов’язані групою «Бізнес Спорт Милосердя». Юрій Тимошок, Олексій Чеботарьов та директор «Чернігівської горілки» Ігор Базалінський – пов’язані участю у футбольному «Десна». Тимошок і Базалінський – володіють клубом, а Чеботарьов – обіймає посаду президента.

В підсумку – куди не кинь оком, усі нитки від Шпанівського спиртзаводу та майна підприємства ведуть до друзів і бізнес-партнерів Олексія Чеботарьова. Зрештою, нічого дивного. Бо про те, що цей відомий біженець і далі лишився присутнім на ринку України свідчать й інші бізнес-історії.

Але загалом більше хотілося б зафіксувати дещо інше. А саме: якщо на державне підприємство поклали око серйозні хлопці – то його доля вже визначена наперед. Не зважаючи на всі перетурбації, які кояться навколо. І саме це і відрізняє реальне життя від того, яке ми бачимо в телевізорі.

Дмитро Бондар, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань» для «Наших грошей»

________________________________________

«Публікація створена за фінансової підтримки Уряду Канади через Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD) за посередництва Інтерньюз-Нетворк».

Уряд Канади не відповідає за зміст публікації і може не поділяти точки зору висловлені в публікації.

«Article was prepared with the financial support of the Government of Canada provided through the Department of Foreign Affairs, Trade and Development (DFATD)»

Залізничне держпідприємство, пов’язане з Кропачевим, змушують заплатити 23 мільйони за товар нібито поставлений йому в окупований Крим.

6 березня 2014 року Верховна Рада Криму проголосувала за приєднання до Росії. Того ж дня приватна київська фірма підписала з залізничниками в Криму акти прийому-передачі товару, який мала постачати партіями до кінця року, але чомусь вирішила привезти весь об’єм за один день.

Правоохоронні органи кілька років не цікавились, чи справді товар був поставлений, натомість судова влада стала на бік приватників.

19 вересня Київський апеляційний господарський суд залишив без змін рішення госпсуду щодо стягнення з ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» на користь ППФ «Протос» 23,01 млн грн. боргу та штрафу за товари, нібито поставлені на склади двох кримських філій підприємства у березні 2014 року, коли Крим вже було захоплено російськими військами.

Фабула історії така: 27 грудня 2013 року ПАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» уклало угоду з ТОВ «Грандлайн Груп» на поставку запчастин та комплектуючих до тягового складу на загальну суму 10,63 млн грн.

Йшлося про товари для Джанкойської (6,39 млн грн) та Красноперекопської (4,24 млн грн) філій підприємства з терміном дії договору поставки – до кінця 2014 року.

Вартість товарів відразу була дуже завищеною. Наприклад, через рік – у 2015 році, коли курс долара вже значно виріс – в Росії втулки продавали за ціною більш ніж вдвічі нижчою – 660 грн. по тодішньому курсу проти закупівельних 1716 грн без ПДВ (за втулку 1802.00.012).

В угоді було зазначено, що продавець за власний рахунок партіями мав постачати товар на склади філій, відповідно до заявок замовника, у яких «Київ-Дніпровське МППЗТ» мало додатково вказувати розмір партій і терміни їх поставки.

Як стверджує позивач, «Грандлайн Груп» відразу поставив весь об’єм замовлених товарів на Джанкойську філію – 6 березня, та на Красноперекопську – 11 березня 2014 року.

Нагадаємо, у лютому 2014 року в Криму з’явились «зелені чоловічки» з військових угрупувань Росії. 6 березня парламент Криму прийняв рішення про приєднання до Росії.

Одразу після поставки – 30 квітня 2014 року «Грандлайн Груп» уступило право вимоги боргу ППФ «Протос», а те 15 травня на правах нового кредитора направило «Київ-Дніпровському МППЗТ» лист з вимогою оплати.

Оскільки замовник так і не погасив заборгованість перед фірмою, ППФ «Протос» звернулось до суду.

Основна лінія захисту, з якою виступив відповідач під час розгляду справи у першій інстанції – недійсність укладеного договору через його підписання особою, яка не була наділена відповідними повноваженнями.

Мова про заступника голови правління Сергія Пожарова, який, за словами залізничників, діяв на підставі недійсної довіреності. Ця довіреність була видана 30.10.2012 р. і на момент підписання Пожаровим у грудні 2013 року її однорічний термін дії закінчився.

Це твердження суд відкинув, посилаючись на іншу довіреність від 29.10.2013 р, виданої на ім’я Пожарова тодішнім головою правління Степаном Євсюковим. Крім того, відмітив суд, дії Пожарова були схвалені у момент, коли відповідальні особи замовника прийняли товар.

При цьому, суд не поставив під сумнів справжність Договору, та інших документів, які підтверджують факт його виконання сторонами.

Уже після винесення рішення суду, поліція 27 вересня внесла до ЄРДР кримінальне провадження за заявою «Київ-Дніпровського МППЗТ» щодо вчинення посадовими особами службового підроблення спірного договору поставки.

Також залізничники звернули увагу суду на те, що серед документів, які фірма-скаржник долучила до матеріалів справи, відсутні копії товарно-транспортних накладних та довіреностей на отримання товарів, які б свідчили про факт поставки продукції.

Ці аргументи суд не прийняв до уваги, пояснюючи, що «відсутність зазначених документів не може заперечувати господарську операцію за наявності інших первинних документів», маючи на увазі копії видаткових накладних, актів прийому-передачі товарів та рахунків на оплату, справжність яких суд теж не ставив під сумнів.

Зазначені документи підписані директором фірми-постачальника В’ячеславом Яковлевим з одного боку та уповноваженими на отримання товарів керівниками філій підприємства-замовника з іншого (Джанкойської –  Остапенко Г.О., Красноперекопської – Абражан Л.М.).

Додамо, що позивач також не надав суду копій заявок на поставку товарів від залізничників, наявність яких передбачалась умовами договору. Тобто факт того, що державний замовник просив привезти товари в окупований Крим – взагалі не був підтверджений.

Касаційний розгляд справи запланований на 17 жовтня цього року.

Засновниками ТОВ «Грандлайн Груп» з 2009 року були Юрій Вандін (генерал-лейтенант СБУ на пенсії, колишній очільник Головного управління СБУ по боротьбі з корупцією, на початку 2000-х був заступником голови СБУ), Ольга Драган, Ігор Мар’їнков та Руслан Харів. Останній разом з Сергієм Білоусом володіють ТОВ «СПР-груп», яке протягом 2010-2012 років отримало держзамовлень на понад 1 млрд грн, левову частку яких отримало на покращення каналізації в Криму.

У 2013 році Мар’їнков спливав як свідок звинувачення проти Юлії Тимошенко по вбивству Євгена Щербаня. Під час допиту Мар’їнков розповів: «Я був великим бізнесменом в Донецьку в 1990-х роках. Контактував з представниками кримінального світу, був особисто знайомий з високопоставленими чиновниками. Свого часу я займався поставками вугілля, металу, мав свій ресторан, паб».

У 2011 «Грандлайн Груп» перереєстрували у Севастополі. Власником фірми став мешканець Павлограда Дніпропетровської області Василь Круковський, а керівником – Олександр Карпов, котрий також прописаний у Павлограді, і є бізнес-партнером Круковського по нині ліквідованому ТОВ БФ «Углетехпром». Контактний номер залишився незмінним – київським.

Новий кредитор, ППФ «Протос», належить В’ячеславу Яковлеву, котрий також прописаний у Павлограді на Дніпропетровщині. Фірма зареєстрована у його ж квартирі. Яковлев відомий як бізнес-партнер  згадуваного вище Круковського по нині ліквідованому аграрному ТОВ «Влаар».

Сергій Пожаров був членом правління ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» з травня 2012 року по травень 2014 року.

Із судового реєстру відомо, що з посади замголови правління Пожарова звільнили після того, як виявили на підприємстві нестачу товарів на 1,6 млн грн, однак, через рік суд поновив його на посаді.

Пожаров є співзасновником двох фірм – вінницького ТОВ «Росукрграніт» та київської ТОВ «Східно-Українська компанія». Серед учасників останнього підприємства числиться також Андрій Панков – міський голова Краматорська. На позачергових парламентських виборах 2014 року Сергій Пожаров входив до складу однієї з окружних виборчих комісій на Луганщині (№104), де представляв «Партію регіонів».

Степан Євсюков, який у 2013 році очолював правління МППЗТ і нібито підписав довіреність на ім’я Пожарова для укладення угоди, у 2016 році був призначений на одну з посад у ДП «Селидіввугілля» у якості  представника Віталія Кропачова – відповідального за вугільну галузь у групі Ігоря Кононенка.

У свою чергу першим заступником голови правління «Київ-Дніпровського МППЗТ» до останнього часу працював Олександр Кропачов – рідний брат вищезгаданого Віталія Кропачова. Саме при ньому МППЗТ отримало позов і зуміло програти першу інстанцію.

Із серпня цього року обов’язки голови правління ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» виконує Руслан Сек.

Судячи з того, що поліція лише зараз відкрила провадження, а половина фігурантів – знаходиться в окупованому Криму – сподіватись на ефективне розслідування, на жаль – не варто.

Що ж стосується суду, то тут надії теж небагато. Бо якщо українським суддям для встановлення істини цілком вистачає підписів кримчан на акті-прийомі 2014 року і не цікавить, куди ж поділись інші документи, які підтверджують поставку – то нема на те ради.  Закон дозволяє судді виносити рішення, виходячи з представлених фактів і власного переконання. І, виявляється, нашим суддям потрібно не так багато, щоб стати у чомусь переконаними.

Юлія Костюк, «Наші гроші»

Подарунок в 66 млн грн. здійснили на Львівщині за допомогою фірми, яку вже підозрюють у розкраданні 11 млн грн. на каналізації на Київщині.

Цей текст для привернення уваги можна було би почати так: «Верховна Рада поремонтує каналізацію у Кам’янка-Бузькій». І так текст і почнемо. Бо саме так воно і є.

Ми не знаємо, чому так сталось. Зрештою, в цій історії є набагато більше питань.

Чому будівельний комбінат Верховної Ради визначений замовником по реконструкції каналізації у різних містах України?

Як можна дати фірмі наступне замовлення, якщо по ній ведуть кримінальне провадження за невиконані роботи по попередньому тендеру?

І як взагалі можна підписати акти виконаних робіт за невиконану роботу?

На жаль, журналісти не можуть дати достеменну відповідь без ліцензії на допити. Тому давайте просто зафіксуємо цю історію для виборців, які можуть дати дуже просту оцінку тим чи іншим діям окремих політиків.

Держпідприємство «Державний будівельний комбінат Управління справами апарату Верховної ради України» 10 жовтня за результатами тендеру уклало угоду з ТОВ «Гелон груп» на виконання робіт з будівництва очисних споруд в м. Кам’янка-Бузька Львівської області вартістю 65,90 млн грн. Про це повідомляється в системі «Прозорро».

Замовник не оприлюднив жодних додатків до угоди, відтак немає жодних даних про вартість будівельних матеріалів та конкретних робіт. Відтак порівняти це будівництво із ринковими цінами – неможливо. При цьому передбачено можливість передоплати у розмірі 30%.

Відомо, що очікувана ціна торгів становила 67,84 млн грн. Договірна ціна менша на 3%.

Разом з тим, заявка «Гелон груп» була найдорожчою на тендері, і парламентські будівельники задля вибору цієї фірми переможцем відхилили дві набагато дешевші пропозиції ТОВ «Будгарант Групп» і ТОВ «АС-спец інвест технології». Ці компанії на відміну від майбутнього переможця під час аукціону торгувались і знизили свої пропозиції до 45,87 млн грн. – тобто у півтора рази від стартової.

Дешевші пропозиції не влаштували замовника з наступних причин.

«Будгарант Групп» подало на підтвердження досвіду виконання робіт неналежно завірені копії контрактів з іншими замовниками, прострочену довідку з банку про відсутність боргів за кредитом. Також замовник вимагав, аби учасники подавали кошториси у форматі .pdf, а фірма подала таблиці у ворді, що для організаторів тендеру виявилось неприпустимим порушенням. Окрім цього фірма не вказала наявність монтажника-верхолаза з допуском до роботи в установках до 1000 В.

«АС-спец інвест технології» відхилили з двох причин. Фірма також подала кошториси не у .pdf, та не загрузила у «Прозорро» банківську гарантію.

Таким чином парламентський будкомбінат обрав «Гелон груп» підрядником по будівництву очисних споруд у Кам’янці-Бузькій. І це стало вже третім аналогічним контрактом між цими підприємствами. Окрім останньої угоди по Львівській області також були:

• 19 грудня 2016 року фірма отримала підряд вартістю 24,19 млн грн. на реконструкцію каналізаційних очисних споруд потужністю у м. Старокостянтинів Хмельницької області. У цьому випадку «Гелон груп» розіграло підряд з ТОВ «Вулвер», з яким на аукціоні не робили жодного кроку по зниженню ціни. Нагадаємо, фірма «Вулвер» у 2016 році також виконувала ремонт системи опалення-холодопостачання в будинках комітетів Верховної Ради на замовлення Управління справами ВР вартістю 15,83 млн грн. Тоді фірма встановила дешевші теплообмінники, хоча у кошторисі було вказано що будуть встановлюватись дорожчі, відтак парламент переплатив близько 4 млн грн. за підрахунками «Наших грошей». (Детальніше про цю історію читайте у статі «Як нагріти Раду на 4 мільйони».)
• 23 листопада 2016 року «Державний будівельний комбінат Управління справами апарату Верховної ради України» замовив «Гелон груп» виконання робіт з будівництва каналізаційних очисних споруд в смт Баришівка Київської області вартістю 19,35 млн грн. Тут задля перемоги «Гелону» замовник також відхилив дві дешевші пропозиції.

Більше того. Слідче управління ГУ Національної поліції в Київській області у березні 2017 року відкрило кримінальне провадження №12017110000000180 за ознаками ч.1 ст. 366 ККУ (службове підроблення) по контракту на каналізацію у Баришівці. Оперативники Управління захисту економіки виявили, що по контракту, укладеному 23 листопада, дуже швидко були узгоджені акти виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В,  на підставі яких вже 12 і 28 грудня підряднику були перераховані бюджетні кошті у розмірі 11,73 млн грн.

У червні 2017 року слідчі повідомили суду, що ремонтні роботи щодо будівництва каналізаційних очисних споруд смт. Баришівка продуктивністю 2000 м3/добу не виконані, але акти виконаних робіт між підрядником – ТОВ «Гелон Груп» та замовником – Державним підприємством «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України» підписані, а також наприкінці грудня 2016 року підряднику були перераховані бюджетні кошти за невиконані роботи.

Таким чином, службові особи ТОВ «Гелон Груп» та ДП «Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної ради України», які внесли до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, а саме до актів приймання виконаних будівельних робіт по договору підряду № 11 – 272 від 23.11.2016 щодо будівництва каналізаційних очисних споруд у смт. Баришівка Київської області, що призвело до безпідставного перерахування та привласнення бюджетних коштів.

Тоді суд надав слідчим дозвіл на тимчасовий доступ до документів з можливістю їх вилучення, які перебувають у ТОВ Аудиторська фірма «Інсайт» (роль цієї компанії у справі не пояснюється) і ТОВ «Гелон Груп».

Однак після червневого рішення суду жодних нових даних про просування кримінального провадження не було, зате «Гелон груп» отримало черговий підряд від того ж замовника на рекордну для себе суму.

Засновником ТОВ «Гелон груп» є Петро Войтович з села Ластівці Хмельницької обл. Раніше власником також був Олексій Мещеряков з Хмельницького.

Директором фірми є Андрій Іванович Голубєй.  Особа з таким ПІБ очолювала державне підприємство «Підприємство із забезпечення нафтопродуктами», якому в рамках кримінального провадження проти угрупування Сергія Курченка було передано в управління Херсонську нафтогавань. У 2015 році народний депутат Олександр Онищенко, який тоді ще не втік від кримінального провадження НАБУ, інформував Генпрокуратуру і СБУ, що «Підприємство із забезпечення нафтопродуктами» та держпідприємство «Укртранснафтопродукт» причетні до незаконної реалізації палива на 1,5 млрд грн. через ТОВ «Укройлпродукт» з групи братів Тищенко. А менеджерів вказаних держпідприємств нардеп відносив до сфери впливу Сергія Пашинського.

ТОВ Аудиторська фірма «Інсайт» належить Катерині Рубановській, директор – Лідія Стельмах.

Для здійснення технічного нагляду за реконструкцією каналізації в Староконстянтинові і Баришівці парламентський будкомбінат наймав ТОВ «ПМХ Монтаж» Юрія Мостовича, Олександра Павленка і Олександра Хандуріна.

ДП «Державний будівельний комбінат Управління справами апарату Верховної ради України» з червня 2014 року очолює Анатолій Серпутько, якому вже у серпні того року президент присвоїв звання «Заслужений будівельник України». В 2016 році Серпутько при  річній зарплаті 206 тис грн. зумів придбати «Фольксваген Туарег» за 850 тис грн.

Керуючим справами Верховної Ради є виходець з Львівщини Петро Боднар, який був помічником голови парламенту Андрія Парубія, коли той був простим нардепом. Він же підписував вищезгаданий контракт з фірмою «Вулвер» на переоснащення парламентських комітетів дешевими фанкойлами по високій ціні.

При цьому Боднар під час минулорічного скандалу заявив «Нашим грошам», що злочин було вчинено «за сприяння та в інтересах» якихся «окремих посадових осіб Управління справами». Боднар  також підкреслив у своїй заяві роль директора фірми «Вулвер». Однак після отримання «фанкойлового» підряду фірма «Вулвер» безперешкодно взяла участь у вищезгаданому тендері на каналізацію у Старокостянтинові. Вона як спаринг-партнер забезпечила «Гелону» тендерне алібі для проведення формально відкритих торгів.

Ми перерахували всі ці прізвища радше за традицією. Але, зрештою, не так цікаво «хто ким володіє», скільки – які ще важливі будівництва здійснить в регіонах апарат Верховної Ради України? І це знову буде каналізація чи, може, нарешті якийсь театр?

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

Рецепт столичних комунальників простий: завищити ціну вдвічі і не дати нікому запропонувати на тендері дешевше.

Днями журналіст «Наших грошей» був присутній на засіданні адмінколегії АМКУ, яка розглядала скарги на різні тендери. І серед них сяючою перлиною сріблолюбства відблиснула справа «Київводаканалу», який вперто пручається усім спробам примусити його купувати обладнання за менші гроші.

З одного боку – комунальникам можна особливо і не економити. У травні тарифи «Київводоканалу» виросли на 15%, а з нового року планують підняти ще. Звісно, ніхто не проти платити, коли мова йде про покращення. А з іншого боку – якщо з кожної заплаченої по тарифу гривні 20 копійок піде на покращення життя не самого «Водоканалу», а деяких фізичних осіб? Особливо якщо не з гривні – 20 копійок, а з 20 мільйонів – 4 мільйони? Отож-бо й воно. І ще би пиляли з бодай якимись зачатками творчості. А то – суцільна банальщина. Судіть самі.

Мова йде про реконструкцію Деснянської водопровідної станції на просп. Алішера Навої, 1 в м. Києві. Планують витратити 9,81 млн грн. і 9,19 млн грн. на реконструкцію систем дозування коагулянту на ОВС-1 і ОВС-3. Мова йде про спеціальні насоси, які дуже вивірено і точно мають подавати в систему хімікати для покращення води.

Завдяки київській фірмі «Промтехвод» вдалось порахувати, що з цих мільйонів принаймні четвертина має призначення «для кращих людей міста». А енергійний, ешелонований та невпинний супротив комунальників свідчить, що шкуру ще не впольованого ведмедя вже поділили на великі і малі шматочки.

Улітку «Київводоканал» вже пробував провести відкриті торги по цим об’єктам на ті ж очікувані суми. Тоді й відбувся перший раунд оскаржень в АМКУ. «Промтехвод» тоді заявив і про дискримінаційні умови торгів, і про те, що його головний конкурент ТОВ «НПП Лаваль» взагалі недостойний навіть носа потикати на торги. Антимонопольний комітет тоді загалом погодився з такою оцінкою, наказавши відмінити торги.

«Київводоканал» врахував слабкі місця у частоколі дискримінаційних забаганок і оголосив нову серію торгів. Додавши туди нові витребеньки. Зокрема, водоканал захотів, аби учасники торгів подали висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи на станцію дозування та декларацію про відповідність продукції станції дозування вимогам Технічних регламентів.

Звучить нібито нормально. Але в ході розгляду скарги навіть досвідчені держуповноважені АМКУ дозволяли собі спитати: «Якщо ви доброчесний замовник і маєте намір купити якісний товар за найнижчою ціною, то навіщо ви…?» І далі йшли конкретні питання, для розуміння яких – коротке пояснення.

Станції дозування представляють собою комплекти зі стандартних насосів, зібраних по індивідуальній схемі з різним приладдям. Беремо три чи скільки треба під конкретну потребу насосів, додаємо датчиків, поєднуємо трубами і маємо станцію. На фотографії – вже встановлена раніше станція ОВС-2 на три насоси.

Так ось. Щоб отримати оті висновок та декларацію на самі станції – ви маєте купити у, скажімо,  німецького виробника усі оті окремі прилади та помпи окремо, зібрати їх у саму станцію, ввезти на територію України, розмитнити, і вже потім йти за висновком та декларацією. Це означає, що ви маєте ото все спершу купити за купу власних мільйонів, а тільки потім отримати папірці, з якими вже і йти на торги, які ви можете програти і залишитись зі станцією, яку нікому на території України вже не продасте. Бо такого масштабу станцій як гігантському «Київводоканалу» в Україні нікому і не треба.

Тобто фактично на тендер прийде лише та фірма, яка свято переконана у своїй перемозі.

Якщо хочете детальніше – ось роз’яснення держуповноваженої Агії Загребельської з приводу рішення, бо насправді там були спростовані і інші, також феєричні «хотєлкі» водоканала.

А ми перейдемо до солодкого – розпилу пирога.

Літня спроба «Київводоканалу» однозначно показала, що всі учасники на реконструкції ОВС-1 і ОВС-3 хотіли використовувати обладнання німецького виробника «ProMinent», але «Лаваль» цікавим способом замаскував його під іншу фірму «Newtec Umwelttechnik GmbH». Мовляв насоси «промінентівські», але сервісне обслуговування від «ньютеківців». Це дозволило їм обпетляти вимогу щодо сервісного обслуговування виключно представниками виробника. А у «Лаваля» нема жодних таких повноважень від «ProMinent». Зате є такий папірчик від «Newtec», і це дозволяє «лавалівцям» заявляти, що сервісне обслуговування насправді «промінентівських» насосів буде нормальним.

Ще одне спостереження за пікантними схильностями водоканалу – він дозволив брати участь у торгах спарринг-партнеру «Лаваля» на цих торгах фірмі «Аква-холдинг» з дуже корявими довідками (учасників було троє – «Промтехвод» зі справжніми «промінентівськими» помпами, та «Лаваль» і «Аквахолдинг» з «ньютеківськими» папірчиками на «промінентівські» насоси»). Отже у «Аквалхолдинга» був гарантійний лист від «Newtec» про поставку обладнання з двома датами у підпису – липень 2017 і вересень 2013 року.

І ось при таких розкладах вже на самому аукціоні «Промтехвод» впав по ціні до 7 млн грн., а «Лаваль» залишився на стартовій позиції 9,17 млн грн., що лише на жалюгідні 0,1% було нижче від очікуваної ціни водоканалу. Однак «Лаваль» напевно щось знав, коли не торгувався, бо водоканал тоді викинув дешевший «Промтехвод», а з ним і «Аквахолдинг», щоб не заважав «Лавалю».

І якби не АМКУ – мільйони б уже пішли в кишені «лавалівців» – фірми з Дніпра, яка заснована Іриною Альбертівною Філатовою 1963 р.н. (мер Дніпра Борис Альбертович Філатов нібито ніколи не хизувався такою сестрою) і колись прописаним з нею в одній квартирі Валерієм Олександровичем Молочковим – екс-керівником дніпропетровського «Облводоканалу», при якому «лавалівці» виграли тендерів на Дніпропетровщині та в сусідніх регіонах на близько 12 млн грн.

А тепер про маржу.

У тендерній пропозиції «Лавалю» по одному з літніх тендерів вказана ціна станції (три помпи в зборі) TZMbD 040840 PCT1110Z0000 – 6,08 млн грн. (ще три мільйони припадає на всяке різне). «Промтехводівці» пропонували таку саму станцію за 4,80 млн грн. Але справа навіть не в конкурентній заявці.

Як пояснив «Нашим грошам» співвласник «Промтехводу» Володимир Максимов, ціна станції на прикладі ОВС-3 формується наступним чином.

До ціни насосів «ProMinent» 3 598 євро/шт. (це з прайсів на 2017 рік, є у розпорядженні «Наших грошей») треба додати 129 євро за комплектуючі = 3 727 євро за штуку.

Множимо на шість – це загальна кількість необхідних для станції ОВС-3 насосів = 22 362 євро.

У приблизно таку ж суму обійдеться обв’язка насосної станції = 44 724 євро.

Ще 30% піде на доставку, страхування і розмитнення = 58 141 євро.

Тепер накиньте націнку постачальника, бо не безкоштовно він же має працювати, вірно? Наприклад 25% і отримаємо 72 676 євро за станцію. По курсу НБУ виходить 2,26 млн грн.

Тепер накиньте ще стільки ж на будівельно-монтажні та пусконалагуджувальні роботи. Матимете 4,5 мільйони.

А тепер порівняйте з очікуваною вартістю тендеру понад 9 млн грн.

50 відсотків жирної маржі.

І яка могла б банально мінімізуватись до самих низів, якби «Лаваль» хоча б поторгувався з «Промтехводом». Але ж не торгувався, а впевнено чекав на березі Дніпра, поки хвилі пронесуть його відхиленого конкурента. Не пронесло. Поки що. Але чомусь здається, що спроби будуть продовжені. Бо дуже важко повертати назад шматок шкури ведмедя, який вже в тебе в руках.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

Київська облрада запустила в котельний бізнес нових гравців, від яких тягнеться вервечка аж до комунальників Вінниці. І на околиці Києва відразу зріс тариф за опалення.

У селищі Чабани на околиці Києва – новий тариф на опалення:  1920 грн за гігакалорію або 66 грн за квадратний метр. Тобто опалення двокімнатної квартири площею 50 кв м  коштуватиме 3300 грн. на місяць. Минулого сезону тарифи були у півтора рази нижчі – 1299 грн/Гкал и 42/кв.м.

Зростання цін  в.о. керівника комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Л.Гуменна пояснила великими видатками на підтримку «нашої старовинної котельні», повідомила після зустрічі у своєму ФБ місцева активістка Вікторія Волинчук.

Це дещо здивувало мешканців Чабанів. Оскільки, по-перше, жодного фінансового обґрунтування їм не надали, а, по-друге, «Києво-Святошинська тепломережа» ще 28 вересня уклало угоду з ТОВ «Спецкомбудмонтаж» на реконструкцію котельні у Чабанах з переводом на альтернативне паливо вартістю 4,87 млн грн. Тобто з одного боку витрачаються немалі державні гроші, щоб знизити ціну на тепло, а з іншого – збираються додаткові гроші, на його підвищення.

Що кумедно: ці цифри взялись не з рішення НКРЕКП, а за допомогою голосування своїх же місцевих депутатів. І виглядає так, що тарифний геноцид є законним. Бо цього року уряд відніс саме до компетенції місцевої влади встановлювати тарифи на опалення з альтернативного палива.

Нас, однак, у цій історії зацікавив дещо інший аспект, а саме переможець тендеру на реконструкцію. Ми з подивом виявили, що на теренах Київщини йому якось почало несподівано щастити.

Почнемо з Чабанів. Свої 4,87 млн грн. «Спецкомбудмонтаж» узяв без відкритих торгів, оскільки очікувана ціна була відразу визначена меншою від 5 млн грн., після яких проведення відкритих торгів на роботи стає обов’язковим.

У договорі з підрядником вказано, що все має бути зроблено до кінця цього року, відтак модернізована котельня на альтернативному паливі буде працювати вже у цьому опалювальному сезоні.

«Спецкомбудмонтаж» почало вигравати підряди у комунальників, підпорядкованих Київській облраді  наприкінці 2016 року. Спочатку це були незначні суми, а з липня 2017 року пішли підряди на реконструкції котелень з переводом на альтернативне паливо вартістю близько 5 млн грн.

Однак процес пішов з перебоями, бо ділкам на заваді стала стала ринкова конкуренція.

Наприклад, по тій самій котельні у Чабанах влітку оголосили торги очікуваною вартістю 5,21 млн грн. На торги подалось чотири фірми і ТОВ «ТД Коростенський завод теплотехнічного обладнання» запропонувало виконати роботи за 3,23 млн грн. Однак пропозицію фірми відхилили, оскільки вона не розписала у своїй заявці скільки з 45 днів, відведених на усіх роботи, у неї займе доставка самої котельні на об’єкт. А замовник вимагав, аби її привезли не пізніше ніж через вісім днів після оголошення ним старту робіт. Навіщо – невідомо. Хіба що зайвих 38 днів помилуватись непідключеним агрегатом. У кожному випадку перемогу на аукціоні ціною 4,75 млн грн. віддали «Спецкомбудмонтажу». Але зрештою цей тендер скасували, і змінивши тендерну документацію віддали підряд вже взагалі без торгів обраному підряднику.

Аналогічно у Тетієві в липні на тендері очікуваною вартістю 5,18 млн грн. заявились три фірми і  Коростенський завод запропонував виконати роботи за 4,58 млн грн. І той тендер також скасували з формулюванням «відсутність подальшої потреби». А вже через два місяці без тендеру уклали угоду з «Спецкомбудмотажем» вартістю 4,78 млн грн.

Ще більшою могла бути економія на реконструкції котельні у санаторії «Барвінок» (Боярка). Там при очікуваній вартості 5,22 млн грн. «Коростенський завод» запропонував виконати роботи за 3,68 млн грн. Однак пропозицію фірми відхилили знову ж таки через не вказаний нею обов’язок доставити котельню за 8 днів, хоча вона обіцяла виконати усі роботи в обумовлений замовником термін 45 днів. Відтак перемогу віддали «Спецкомбудмонтажу» за 4,68 млн грн.

У згаданих відкритих торгах регулярним спаринг-партнером «Спецкомбудмонтажу» виступало ТОВ «Промінада лтд». Ця фірма почала вигравати тендери цього року і вже отримала підряди на реконструкцію з переводом на альтернативне паливо двох котелень у Переяслав-Хмельницькому по 4,90 млн грн. кожна (без відкритих торгів) і однієї у Бородянці за 4,93 млн грн. В останньому випадку також були відкриті торги, і аукціон виграв Коростенський завод з пропозицією 3,93 млн грн. Однак його знову ж таки відхилили через претензії до банківської гарантії і перемогу віддали на мільйон дорожчій пропозиції «Промінади».

Ну а тепер про власників. Якщо коротко – сліди тягнуться до комунальників з Вінниці, які після Майдану почали дуже вільно почувати себе у Києві під крилом Володимира Гройсмана. А формально зв’язки виглядають так.

За даними «Youcontrol», київське ТОВ «Спецкомбудмонтаж» зареєстроване на ТОВ «Укрінвестпромпроект», яке у свою чергу належить навпіл мешканцю чернігівського Ніжина Олександру Захарову та ТОВ «Агентство розвитку державно-приватного партнерства».

ТОВ «Агентство розвитку державно-приватного партнерства» належить киянкам Юлії Гурєєвій і Олені Стаськевич (мають по 20% статутного капіталу), а основним власником є Євген Радченко з Київщини.

Євген Радченко до березня 2016 року очолював держпідприємство «Центр розвитку державно-приватного партнерства», підпорядковане Міністерству регіонального розвитку, яке раніше очолював Володимир Гройсман. Нині це ДП очолює Петро Ковальчук, який водночас є підписантом ТОВ «Екотеплопостач», чиїми бенефіціарами є згадані Захаров і Радченко.

Євген Радченко також є керівником Громадської спілки «Експертна рада управителів житла». До складу її засновників входять вищевказане  «Агентство розвитку державно-приватного партнерства», а також київське ТОВ «Цифрал-сервіс плюс» (власники Олексій Безсмертний і Олена Великодна), і дві вінницькі фірми – ПП «Бокуд» Юрія Олешка (працює на ринку жеківських послуг) і ТОВ  «Житлово – експлуатаційне об’єднання».

«Житлово-експлуатаційне об’єднання» належить вінницьким комунальникам. Це начальник МКП «ЖЕК № 15» Сергій Браславський, його заступник Василь Чернюк, в.о. начальника інспекції водних ресурсів Валентина Чернятинська, чий чоловік Олександр Чернятинський очолює КП «Вінницяоблводоканал». Також до складу засновників входить вінничанка Ірина Коваль.

ТОВ «Промінада лтд» зареєстрована  Києві на мешканця Вишгорода Сергія Климнюка.

Що ще цікаво в цій ситуації? Раніше обласна влада вирішувала проблеми котелень іншим способом, хоча теж цікавим. Без конкурсу роздавала «Інвестиційні проекти» приватним структурам, які міняючи державні котельні на свої, таким чином ставали довгорічними регіональними монополістами. І якось так сталось, що більшість цих проектів дістались одному гнізду фірм з оточення лідерів УДАРу Віталія Кличка та Артура Палатного (Докладніше у матеріалі «Нова схема від нової влади».)

Але, видно, деякі об’єкти навіть інвесторів не зацікавили. Тому освоєння грошей пройшло стандартною перевіреною схемою. Як не в двері, так у вікно…

Юрій Ніколов, «Наші Гроші»

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (ВКДКА) робить нормою неповагу до учасників судового процесу.

Мало не щодня журналісти «Наших грошей» відвідують якесь судове засідання. І дуже часто даремно відвідують, бо переноси слухань трапляються куди як частіше, ніж розгляд по суті.

Справи рухались би швидше, якби захист свідомо  не затягував розгляд. Захисники не приходять до суду, просто ідуть з судового засідання, вступають у перепалку із суддею чи раптово «хворіють». І майже ніколи не несуть за це відповідальності.

Звісно, судді, детективи, слідчі та і пересічні громадяни, які користуються послугами адвокатів, формально мають можливість поскаржитися на дії адвокатів і – в теорії – навіть позбавити свідоцтва.  Але практика свідчить про інше.

Займаються покаранням адвокатів кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Але спершу опишемо види можливих покарань.

Притягнути адвоката до дисциплінарної відповідальності можна за дисциплінарний проступок.

Дисциплінарний проступок, це:

• порушення вимог несумісності (наприклад коли адвокат, що захищає інтереси потерпілого і підозрюваного).
• порушення присяги адвоката
• порушення правил адвокатської етики;
• розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення
• невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків.
• невиконання рішень органів адвокатського самоврядування
• порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом.

Покарання за скоєння дисциплінарного проступку бувають такі:

• Попередження
• Зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від 1 міс. до 1 року. Може застосовуватися винятково у разі: повторного протягом року дисциплінарного проступку; порушення адвокатом вимог щодо несумісності; систематичного або грубого порушення правил адвокатської етики.
• Позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів

Людьми, які вирішують, винен адвокат чи ні – є такі ж самі адвокати – члени кваліфікаційно-дисциплінарних комісій – КДК адвокатури, які складаються з адвокатів і обираються адвокатами. В кожній області – своя КДКА, і вони в більшості випадків стають на бік своїх колег.

Обласні КДКА дуже лояльно ставляться до своїх колег-адвокатів. Що підтверджує, наприклад, ось ця історія з КДКА Запорізької області, куди поскаржилася прокурор Запорізької міської прокуратури №1. Адвокат рекомендував підзахисному не з’являтися на виклики прокурора та слідчого, затягувати строк досудового розслідування і не приходив сам. А на проведення слідчих дій приходив п’яним, через що їх переносили. Коли прокурор робила адвокату зауваження з приводу запізнень, адвокат її нецензурно лаяв, погрожував фізичною розправою, через що до прокуратури навіть викликали наряд. Не зважаючи на весь цей «букет» вчинків адвоката, свідків та аудіозаписи з судових засідань, а також те, що адвокат вже притягувався до дисциплінарної відповідальності, КДКА Запорізької області не забрала в адвоката свідоцтво, а лише позбавила права на зайняття діяльністю на 6 місяців.

Рішення КДКА протягом 30 днів можна оскаржити до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії – ВКДК адвокатури. Вона складається з адвокатів-представників регіонів. Але, як показує практика, поки справа доходить до ВКДКА, річний термін притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності спливає. А обраховується він із дня скоєння дисциплінарного проступку. Тож, навіть якщо адвоката і визнають винним, справу просто закривають. Або ж ВКДКА дає непряму вказівку обласній КДКА виправдати адвоката.

Так, у Бориспільському міськрайонному суді Київської області адвокат 6 разів не приходив на суд, хоча про нього знав. А чому не прийшов – не повідомив. КДКА Чернігівської області зупинили адвокату право на заняття адвокатською діяльністю на 6 місяців у лютому 2017 року. Однак адвокат оскаржив таке рішення у ВКДКА. Пояснив, що не приходити на суд йому сказав клієнт. І ВКДКА, відправивши справу на стадію розгляду дисциплінарної справи в обласну КДКА, дала лазівку обласній дисциплінарній комісії виправдати адвоката. ВКДКА погодилася, що, відповідно до правил адвокатської етики, адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на невиправдане затягування розгляду справи. Але обласна дисциплінарна комісія не обгрунтувала свого рішення. Тобто, ВКДКА непрямо сказала: зупинити право адвокатською діяльністю можна лише, якщо адвокат протягом року повторно вчинив дисциплінарний проступок, чи порушив вимоги щодо несумісності, чи систематично або грубо порушив правила адвокатської етики. Із трьох визначень дії адвоката, на якого надійшла скарга, можуть підпадати хіба під третій пункт – порушення правил адвокатської етики.

Відтак, КДКА має або обгрунтувати, чому вона так покарала адвоката, або покарати його легше чи і взагалі не карати.

Ми проаналізували всі рішення ВКДКА за 2017 рік, доступні на сайті комісії. Це 142 скарги з січня по липень включно. І з’ясували, що в більшості випадків ВКДКА легалізує хамську поведінку адвокатів на судах, неприхід до суду або самовільне залишення зали суду і, навіть, рукоприкладство.

На рішення обласних КДКА скаржаться, переважно, фізичні особи чи представники підприємств. Таких скарг – 85. Із них 61 – відмови (рішення КДКА залишили без змін або скаргу без задоволення, або і те, і інше), 22 скарги задоволено частково і лише 2 скарги задоволено повністю.

При цьому ВКДКА не задовольняє навіть ті скарги, де йдеться про відверте рукоприкладство, після якого скаржник потрапляє до реанімації.

Так, у Кропивницькому на адвокатку поскаржилася інспектор з кадрів центральної районної лікарні. Адвокатка – матір працівниці лікарні – вимагала копію наказу про оголошення догани. Інспектор такої копії не дала, бо сам наказ на той час був у головного лікаря. Тоді «адвокат з великою силою нанесла їй удар кулаком по голові», після чого адвоката від інспекторки відтягнула інша працівниця лікарні. Побиту інспекторку шпиталізували до відділення реанімації ЦРЛ Кропивницького, а пізніше – до обласного кардіологічного диспансеру. Жінка лікувалася місяць. Обласна КДКА відмовилася порушувати дисциплінарну справу проти адвокатки, а ВКДКА таке рішення підтримала, не обгрунтовуючи, чому. Просто написали, що так проголосувала більшість.

Відмовляють і на скарги, де в адвоката прослідковується конфлікт інтересів. Так, не задовольнили скаргу держчиновниці Галини Лазуки, яку за 500 доларів хабаря позбавили волі на 5 років з конфіскацією майна.  Лазука найняла адвоката Тараса Стрілецького, і, як стверджує, «адвокат був бездіяльний, допомагав стороні обвинувачення», врешті «вся інформація, яку вона довірила адвокату, була ним передана прокурору». В рішенні написано, що «адвокат займав правову позицію невинуватості Лазуки в ході досудового розслідування та в судовому провадженні, що робило неможливим призначення їй умовного покарання». Чиновниця запідозрила щось, подивилася в робочій базі прописку Стрілецького, і виявила, що прописаний адвокат за однією адресою з… прокурором у її справі.

На комісії адвокат сказав, що прокурор «є знайомим дружини і був зареєстрований з ним за однією адресою, але не проживав у квартирі та на даний час знятий з реєстрації».  Таке пояснення влаштувало ВКДКА, більше того, в комісії зауважили, що «будь-яких повідомлень від суду щодо неналежного виконання професійних обов’язків адвокатом не надходило», також зазначили, що «скаржниця не звернулася зі скаргою на дії адвоката після винесення вироку», а вже пройшло більш півроку. Тож адвокат лишився непокараний.

У липні 2017 КДК адвокатури Львівської  області таки зупинила Стрілецькому право на зайняття адвокатською діяльністю на 6 місяців. Однак уже через два місяці чоловік знову працював адвокатом, бо оскаржив це рішення в суді, куди представники КДК обласної адвокатури не прийшли. Стрілецький казав, що «втратить свій дохід, який є основним джерелом для існування сім’ї, оскільки на його утриманні перебуває дружина та двоє неповнолітніх дітей». І Львівський апеляційний адміністративний суд, врахувавши, що адвокат здійснює представництво у 10 справах,  а люди по цих справах потребують кваліфікованої допомоги, поновив Стрілецькому право на зайняття адвокатською діяльністю.

26 скарг до ВКДКА надійшло від адвокатів. Із них 6 – задоволено, 9 – задоволено частково. І лише 11 адвокатів отримали відмови.

Деякі  рішення про задоволення адвокатських скарг читаєш і розумієш, що члени ВКДКА в житті не пропадуть: якщо не складеться на адвокатському поприщі – можна сміливо іти в винахідники.

Наприклад, донецький прокурор подав до суду на місцевого адвоката В’ячеслава Соловйова за пропуск суду без поважних причин і виграв цей суд. КДК адвокатури Донецької області на підставі судової ухвали застосувала до адвоката дисциплінарне стягнення у вигляді попередження. Однак адвокат оскаржив це рішення у ВКДКА і лишився непокараним. Тому що судова ухвала адресована з суду «не КДКА Донецької області, а голові КДКА Донецької області». Також в тексті ухвали була фраза: «довести до відома голови КДКА Донецької області про неналежне здійснення своїх обов’язків адвокатом Соловйовим В.Б. щодо захисту обвинуваченого». Отже, вирішила ВКДКА, ухвалою лише повідомляється голову КДКА Донецької області про неналежне виконання своїх обов’язків адвокатом, проте не міститься жодних вимог заявника. А значить, лист із суду на адресу КДКА області – не скарга, а просто інформаційне повідомлення. Відтак, і карати адвоката не треба.

Єдиний випадок за рік, коли ВКДКА категорично виступила  за позбавлення  свідоцтва – історія житомирського адвоката Анджея Климчука зі «справи Гречківського». Нагадаємо, правоохоронці піймали на хабарі в $51 тиc арбітражного керуючого Олега  Шкляра. Він брав гроші нібито для члена Вищої ради юстиції Павла Гречківського, який за винагороду мав забезпечити правильні рішення у господарських судах всіх інстанцій для приватної компанії. Давав же Шляру гроші від приватної компанії юрист Анджей Климчук. Утім, коли у Климчука забрали свідоцтво, він уже був зіркою журналістських розслідувань і фігурантом кримінального провадження, хай навіть і потерпілим, тож адвокатська спільнота, не позбавивши Климчука свідоцтва, наривалася на великий репутаційний скандал.

19 скарг до ВКДКА надійшло від кандидатів в адвокати, які складали іспит в регіональних КДКА і оскаржують рішення КДКА з результатами цього іспиту. 11 отримали відмову, а 8 скарг задовольнили.

12 скарг подали представники судової та правоохоронної системи,  з них:

• 5 скарг – від суддів
• 3 – від прокурорів: Військової прокуратури сил АТО, Полтавської міської прокуратури та Запорізької місцевої прокуратури №1
• 2 – від детектива НАБУ
• 1 – від начальника департаменту спецрозслідувань ГПУ
• 1 – в інтересах начальника Управління патрульної поліції в м. Чернівці департаменту патрульної поліції.

Із них частково задоволені лише три скарги.

Перша скарга – від судді Червоноградського міського суду Львівської області. ВКДКА визнала, що адвокат скоїв дисциплінарний проступок, але адвокату за це нічого не було, бо термін притягнення його до відповідальності сплив. Друга скарга – прокурора Запорізької місцевої прокуратури №1, випадок, про який ми писали вище, коли адвокат намагався в суді вдарити прокурора. Справу направили до КДКА Запорізької області на стадію перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката. Третя скарга прокурора сил АТО – ВКДКА скасувала рішення КДКА про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката  і спрямувала справу до КДКА іншого регіону. Суть проступку адвоката в рішенні не вказана.

Ще з низкою історій можна ознайомитись у тексті «Топ-5 непокараних адвокатів, які затягували судовий процес у 2017-ому».

У сухому залишку маємо низку скарг на дії адвокатів, які хамлять суддям, прокурорам, зривають судові засідання, просто ідуть з суду і по факту залишаються непокарані. При цьому кваліфікаційно-дисциплінарні комісії, які розглядають такі справи, досить легко відбиваються від будь-яких закидів. Хамив судді? Суддя непідготовлений. Не прийшов на суд? Така була воля клієнта. Пішов з суду? То така адвокатська стратегія. А за стратегію адвокатське свідоцтво не відбирають.

З іншого боку, а навіщо вона треба – така дисциплінарна комісія, яка не мобілізує адвокатів до дисципліни, а, навпаки, легалізує їхню поведінку?

Аліна Стрижак, «Наші Гроші»

В елітному поселенні під Києвом обзавелись маєтками впливові прокурори, керманичі з «Укравтодору» і Сергій Арбузов.

«Наші гроші» дослідили, кому належить нерухомість у с. Дмитрівка Києво-Святошинського району Київської області на ділянці, яку ріелтори називають «прокурорським містечком». Відеозйомку містечка можна переглянути тут .

Нижче перераховані власники нерухомості, яка зареєстрована на нинішніх чи колишніх правоохоронців, чиновників або ж їхніх родичів.

Юрій Матьовка,

Нерухомість Юрія Матьовки

замначальника відділу пріоритетних доручень управління особливо важливих справ Департаменту міжнародно-правового співробітництва ГПУ.

300-метровий будинок Юрія Матьовки розташований недалеко від маєтку біглого екс-голови Нацбанку Сергія Арбузова на ділянці у 0,2 га.

Свідоцтво про право власності на будинок Матьовка отримав у червні 2010 року на підставі рішення Дмитрівської сільради.

Наприкінці 2000-х Матьовка був заступником голови правління з корпоративного захисту і фінансового моніторингу «БТА Банку». Головою правління на той час був Юрій Колобов, екс-міністр фінансів України за уряду Азарова, фігурант кількох кримінальних справ. Також Матьовка працював директором департаменту безпеки НАСК «Оранта».

Чоловік задекларував за 2016 рік 244 тис. грн зарплатні та 75 тис. грн пенсії. Дружина Матьовки Богдана Богуцька заробила 79 тис. грн.

Володимир Кулеша,

Особняк Володимира Кулеші

начальник відділу розгляду звернень громадян управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів ГПУ

350-метровий особняк начальника відділу ГПУ розташований на 0,08 га землі. Землю, як свідчить декларація, прокурор набув у 2002-2004 роках, а будинок добудовує і досі.

За 2016 рік у ГПУ Володимир Кулеша заробив 378 тис. грн,

Син Кулеші Павло також працює у Генпрокуратурі зазаступником начальника другого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Департаменту спецрозслідувань.

Володимир Янківський,

Покрита лісом ділянка у жовтому овалі зареєстрована на Володимира Янківського. Власника наділу поруч Державний реєстр речових прав не відкриває.

у 2015 – начальник відділу взаємодії з ВРУ ГУ організаційного та правового забезпечення ГПУ; батько прокурора відділу роботи з кадрами центрального апарату управління роботи з кадрами Департаменту кадрової роботи та державної служби ГПУ Святослава Янківського.

Володимир Янківський володіє ділянкою на 0,1 га. При цьому, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про власника прилеглого до ділянки Янківського наділу площею 0,15 га, там зараз саме триває будівництво маєтку. Однак, за інформацією Держгеокадастру відомо, що обидві ділянки мають одну адресу.

Відомо, що наприкінці 2013 року Янківський-старший придбав 96-метрову квартиру у столичному ЖК «Вертикаль». Зараз ринкова вартість квартири з таким метражем  становить понад 3 млн грн.

Валерій Корелов,

Нерухомість Валерія Корелова

колишній старший слідчий з особливо важливих справ, начальник слідчого відділу, замначальника управління з розслідування особливо важливих справ ГПУ.

На екс-слідчого зареєстрована ділянка площею 0,13 га. Поряд без паркану – наділ із будинком на ньому. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не дає інформації про його власника.

Донька Корелова Оксана є дружиною детектива НАБУ Ярослава Духа. Жінка володіє 69-метровою столичною квартирою, яку їй хтось подарував 2015 року.

З декларації детектива Духа також відомо, що на іншому праві користування сім’я володіє квартирою на 45 кв м, яка перебуває на балансі Оболонської РДА в місті Києві.

Василь Драган,

«Недобудований» маєток Василя Драгана

замначальника Департаменту забезпечення діяльності керівництва ГПУ

В декларації за 2016 рік Драган зазначив, що маєток на ділянці 0,15 га недобудований, однак, як з’ясували «Наші гроші. ТВ», він добудований та обжитий.

Дружина Драгана Олена працює заступником начальника департаменту підтримання державного обвинувачення в судах ГПУ. З повідомлення про суттєві зміни відомо, що у вересні цього року Драган продала автомобіль Mitsubishi Outlander 2015 року випуску за 572 тис. грн. Цю автівку вона придбала з конвеєра за 657 тис. грн.

Подружжя декларує квартиру у Києві на 98 кв м, будинок у Миколаєві на 217 кв м, а також нерухомість у Сімеїзі (Ялта) – дві земельні ділянки 0,12 га та паркувальне місце на 24 кв м.

Григорій Гнатенко,

Маєток на земельній ділянці батька Григорія Гнатенка

екс-заступник глави «Укравтодору», батько колишнього директора ДП «Українські дорожні інвестиції» Романа Гнатенка.

Григорій Гнатенко володіє земельною ділянкою на 0,18 га. Реєстр нерухомості не містить інформації про власника маєтку на ній.

31 березня 2017 року Роман Гнатенко подав декларацію перед звільненням. Із нерухомого майна очільник «Укрдорінвесту» декларував лише зареєстровану на батька київську квартиру площею 75 кв м та придбаний з конвеєра у 2012 році позашляховик Land Rover Range Rover.

Марія Саранча,

Будинок родини Саранчів

донька першого заступника начальника Служби автомобільних доріг у Київській області Володимира Саранчі.

Марія Саранча працює в рекламному агентстві «Аіті», у липні 2017 зареєструвалася як ФОП. Має 0,19 га землі у Дмитрівці та будинок, які  набула  за договором дарування від 2016 року. Ще 0,11 га, зареєстровано на батька Володимира Саранчу.

Марія Саранча також володіє ділянкою на 0,12 га у Дмитрівці над новим котеджним містечком «Белгравія».

Ще родині належить квартира на 77 кв м у сусідній Капітанівці Києво-Святошинського району.

За підсумком 2016 року Володимир Саранча задекларував заробітну плату 203 тис. грн. Дружина Саранчі Лариса працює в ДП «Лікувально-реабілітаційний центр для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС імені Гуца», де отримала 9 тис. грн зарплатні та 27 тис. грн пенсії.

Марія Саранча протягом 2016 року отримала доходів на суму 74 тис. грн.

Ірина Саченко,

Будинок Саченків

дружина начальника управління матеріального забезпечення, закупівель та експлуатації майна Департаменту матзабезпечення та розвитку інфраструктури ДФС Анатолія Саченка

На Ірину Саченко зареєстрований будинок на 274 кв м та 0,14 га землі під ним.

Влітку 2013 року Ірина Саченко оформила також право власності на ділянку площею 0,1 га з цільовим призначенням «для індивідуального садівництва» на території Ходосівської сільради Київської області.

Анатолій Саченко є керівником Києво-Святошинської райорганізації соціалістичної партії України.

Молодший син Саченка Олексій володіє квартирою у Судаку на 56 кв м, яку придбав ще 2008 року.

Брат Анатолія Саченка Володимир Саченко є головою Ради асоціації «Укрмашбуд». У 2008-2012 роках був заступником Міністра промислової політики України – директором Державного департаменту тракторного і сільськогосподарського машинобудування Мінпромполітики України. У минулих скликання ВРУ допомагав депутатам-регіоналам Василю Гуреєву та Анатолію Кінаху, а сьогодні є помічником нардепа від «Батьківщини» Івана Кириленка.

У 2015 році Анатолій Саченко був співвласником ТОВ «Влас» із дружиною дмитрівського сільського голови Наталією Дідич, колишнім очільником комунального «Київоблбудзамовник» Олексієм Ширганом (який забув прописати наявний бізнес при поданні е-декларації за 2016 рік) та доцентом КНЕУ В’ячеславом Дибою.

Також Ірина Саченко співзаснувала ОК «Об’єднання пасічників “Мрія”» разом із сільським головою Дмитрівки Тарасом Дідичем та бізнесменом Сергієм Овсянніковим.

Ніна Дробінова,

Маєток Дробінових має 572 квадрати

дружина гендиректора ПАТ «НТК «Електронприлад» (91% належить державі) Вадима Дробінова

Право власності на будинок  Ніна Дробінова оформила влітку 2014. 0,19 га землі під ним зареєстровані на Людмилу Дробінову.

Ніна Дробінова значиться співвласницею ТОВ «Нард-дизайн», основний вид економічної діяльності якого – інші послуги, надавані юрособам та не включені до інших угрупувань. Також із грудня 2015 Ніна Дробінова зареєстрована як ФОП, що спеціалізується на денному догляді за дітьми.

Донька Дробінових, Тетяна Міщенко, є дружиною Юрія Міщенка – заступника начальника управління – начальника відділу перевезення цінностей автомобільним транспортом управління з перевезення цінностей Центрального сховища НБУ.

Андрій Хвасенко,

перший заступник начальника ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м Києві.

Має ділянку 0,25 га, зареєстровану на батька.

Хвасенко був помічником нардепів-регіоналів: на платній основі – у Сергія Тулуба, на громадських засадах – у колишнього очільника Держслужби автодоріг України Володимира Демішкана, а також на громадських засадах – в уповноваженого представника фракції «Відродження» Анатолія Франчука.

Микола Дробиняк,

Будинок Миколи Дробиняка

екс-начальник відділу управління з розслідування особливо важливих справ ГПУ

Маєток екс-прокурора розташований на 0,15 га і сягає 293,6 кв м.

Як з’ясували «Наші гроші», Дробиняк реєструвався за однією адресою з Інною Гребеник – діючим прокурором відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів громадян або держави в суді ГПУ. У свою чергу, Гребеник вписала дружину Миколи Дробиняка Лідію Дробиняк як людину, з якою прокурорка співволодіє квартирою в Ужгороді.

Чоловік Інни Гребеник – Микола Гойдик, капітан міліції, екс-працівник УБЕЗ УМВС України в Закарпатській області.

Сергій Арбузов,

Маєток Сергія Арбузова

екс-глава Національного банку України

Шмат лісу у 48 га довкола маєтку екс-голови НБУ нині по периметру обгороджений залізобетонним парканом. Орендований на батька Сергія Арбузова Геннадія та ще одну особу на 49 років.

Нерухомість на ділянках зареєстрована теж на батька (0,42 га землі та будинок на 415,9 кв м) та старшого брата по матері – Вадима Баголу (0,25 га разом з особняком на 313,3 кв м).

Орендований родиною Арбузова ліс (площа не нанесена на кадастрову карту і на малюнку є орієнтовною). Як повідомляли «Bihus.info», через пропущені строки позовної давності прокуратура не зможе оскаржити надання цих лісів в оренду.

Батько Арбузова придбав маєток у травні 2012 року, а право власності на земельні ділянки під ним оформив менш ніж за тиждень після втечі Януковича з України, на підставі свідоцтва про право власності від 12 березня 2014 року.

У лютому 2016 року Печерський райсуд Києва за клопотанням слідчого ГПУ арештував будинок та дві земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого сільського господарства» (0,29 га). Про арешт ділянки під будівництво на 0,13 га, де розташований будинок, прокурори не клопотали.

Уся нерухомість у Дмитрівці, оформлена на Вадима Баголу, арештована по справі проти Сергія Арбузова щодо розпилу держкоштів на «Банівському телебаченні».

Любов Блажівська,

Маєток Блажівських

дружина замгенпрокурора Пшонки, екс-ректора Нацакадемії прокуратури України Євгена Блажівського.

Комплекс будівель загальною площею 1260,9 кв м. розташований на 0,52 га землі.

Доньки Блажівських є діючими суддями: Оксана Блажівська – суддя Господарського суду міста Києва, Наталія Блажівська – суддя Вищого адміністративного суду України.

Наталія Блажівська з чоловіком Сергієм Ткаченком також вподобали Дмитрівку. На Ткаченка зареєстрований будинок площею 259 кв м, що розташований у тутешньому елітному котеджному містечку «Белгравія». Вартість котеджу становить орієнтовно 7 млн грн.

Нерухомість доньки Блажівських у «Белгравії»

Павло Колесник,

Будинок Павла Колесника

екс-суддя Верховного суду.

Про те, що Павло Колесник ховає особняк у Дмитрівці за тещею Катериною Тверезою «Наші гроші» писали у травні 2016 року.

Однак уже 30 січня 2017 ділянки під маєтком, а з ними і особняк на 351 кв м, переписали на дружину Павла Колесника Надію Колесник.

Цій події передувало звільнення Павла Колесника з посади судді.

За даними реєстру МВС, донька Павла Колесника Вероніка Колесник у серпні 2015 року стала власницею автомобіля Audi Q5 2015 року випуску.

Володимир Гуцуляк,

Маєток Володимира Гуцуляка

керівник Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ.

Гуцуляка у Дмитрівці знайшла телепрограма «Схеми». 236-метровий маєток зареєстрований на подругу дружини Гуцуляка Марину Дзюбу, а родина Гуцуляка орендує його за 11 тис. грн/міс. У декларації Гуцуляка за минулий рік будинок відсутній.

Натомість, прокурор зазначив про оренду ще одного об’єкта нерухомості – 86-метрової квартири у Києві, власницею якої є згадувана Марина Дзюба. Гуцуляки, згідно з документом, користуються нерухомістю безоплатно.

Іван Солодюк,

Особняк Івана Солодюка

екс-начальник організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод та захисту інтересів держави ГПУ

На Солодюка записані будинок на 281,8 кв м та 0,18 га землі.

Нагадаємо, що після Революції Гідності Солодюк займав посаду старшого прокурора відділу повернення активів управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва ГПУ.

Михайло Гаврилюк,

Маєток зареєстрований на дочку прокурора Олену Гаврилюк

екс-заступник генпрокурора у 2014, пізніше – прокурор Кіровоградської області, звідки і був люстрований.

Дім придбав прокурор Михайло Гаврилюк у 2012 році, він же отримував декларацію про готовність об’єкта у ДАБІ (грудень 2012). У 2013 році будинок оформила на себе донька прокурора Олена Гаврилюк.

Микола Обиход,

заступник Голови Служби безпеки України у 2003–2005 рр, раніше – замгенпрокурора.

Має ділянку площею 0,04  га.

Олег Салов,

перший заступник начальника Служби автомобільних доріг у Кіровоградській області

Має ділянку площею 0,25 га.

Салов – бізнес-партнер Вадима Мездріна, старшого сина екс-керівника Служби автодоріг у Кіровоградській області Миколи Мездріна (був помічником «регіонала» Демішкана), по нині припиненому ТОВ «Трейд постач».

Окрім бізнес-зв’язків, родини мають тісний сімейний зв’язок. Дружина Олега Салова Ірина є донькою того-таки Мездріна-старшого.

Також відомо, що сестра Олега Салова Тоня Наумкіна була бізнес-партнеркою Ірини Демішкан та Ігоря Мездріна (ще один син Миколи Мездріна) по ТОВ «Дор-Строй», яке у період з 2009 року отримало держзамовлень на понад 950 млн грн. Коли Демішкана 2010 року призначили головою держагенства, «Дор-Строй» перереєстрували на британські фірми «Любові файнес лімітед» і «Джесісан лімітед», а третім засновником стала саме Наумкіна. На початку року фірму перереєстрували на киянина Віталія Ляха.

Також Наумкіна залишається керівником ТОВ «А-Мега груп», яке спеціалізується на будівництві. Власниками цієї фірми є провідний інженер відділу охорони праці та техніки безпеки ДАК «Автомобільні дороги України» Аліна Галащук та Раїса Мездріна.

Юрій Івахін,

екс-перший заступник начальника Служби автомобільних доріг у Полтавській області.

Івахін у Дмитрівці має ділянку на 0.25 га.

Екс-дорожник нині володіє кількома фірмами, серед яких – ТОВ «Краматорська транспортна компанія», яка судилась з ДП ШРБУ №100 ДАК «Автомобільні дороги України» щодо стягнення 716 тис. грн за надані послуги з перевезення дорожно-будівельних матеріалів.

Володимир Галушко,

колишній заступник голови «Державної служби автомобільних доріг України» Володимира Демішкана.

Має ділянку 0,25 га.

Євген Прусенко,

колишній заступник голови «Державної служби автомобільних доріг України» Володимира Демішкана.

Володіє ділянкою 0,21 га.

Прусенко відомий також як бізнес-партнер сина Демішкана по ТОВ «Гіпродор», що нині зареєстроване на ТОВ «Техбуд лайн».

Донька Прусенка Галина Прусенко була помічником на громадських засадах нардепа Артема Пшонки – сина колишнього генпрокурора Віктора Пшонки. Зараз Галина Прусенко – аспірантка кафедри правосуддя КНУ ім. Шевченка, прикріплена до колишнього заступника міністра юстиції, професора Юрія Притики.

Сергій Голенков,

Будинок Голенкова

екс-в.о гендиректора КП «Поділ-ІнвестРеконструкція».

Голенков є співвласником низки будівельних фірм: ТОВ «Колосс-Інвест», ТОВ «Осовський щебеневий завод», ТОВ «Русавський щебеневий завод», ТОВ «Колосс-ХХІ», ЗАТ «Трансбуд-3», ПП «Завод обробки каменю» тощо.

Серед них є й фірми, які отримували держпідряди, а сьогодні переписані на громадян Молдови: «Трансбуд-2» (роботи з реконструкції Парку Вічної Слави – 4,63 млн грн), «Інекон-Сервіс» (придбання майнових прав на квартири для інвалідів великої вітчизняної війни і групи на умовах пайової участі – 2,21 млн грн).

Клавдія Федорович,

сестра екс-замголови Чернівецької ОДА Франца Федоровича.

Має  0,25 га.

Франц Федорович раніше очолював Чернівецьку обласну політпартію «Трудова Україна» Сергія Тігіпка, яка згодом влилась у «Партію регіонів». На дострокових парламентських виборах 2014 року балотувався від «Сильної України» Сергія Тігіпка.

Тарас Дідич,

голова Дмитрівської сільської ради

Нерухомість сім’ї очільника Дмитрівської сільради Тараса Дідича

Родина сільського голови Дмитрівки Тараса Дідича побудувалася на ділянках загальною площею 0,55 га.

Син Тараса Дідича, теж Тарас, є депутатом Святошинської райради від «БПП». Разом з Богданом Дідичем та матір’ю Наталією Дідич володіють ТОВ «Агро-Дмитрівка».

Торік у серпні фірма отримала дозвіл ДАБІ на будівництво магазину кулінарії та продовольчих товарів у с. Мила Києво-Святошинського району Київської області.

Дружині сільського голови Наталії Дідич  належить земельна ділянка у Дмитрівці площею 0,21 га на розі вулиці Квітневої.

Ірина Сусловець,

Родина Сусловців лише зводить будинок на ділянці 0,14 га.

дружина екс-депутата Ірпінської міськради Олександра Сусловця («Партія регіонів»)

У 2015 році Олександр Сусловець балотувався до ВРУ від «Партії регіонів». І він, і донька Анна були помічниками колишнього ректора Національного університету державної податкової служби, нардепа Петра Мельника, який теж живе у Дмитрівці.

Про дружні відносини Сусловців з Мельником свідчить й те, що згадана Анна Сусловець є керівником ГО «Українське товариство дружби з Республікою Сінгапур», співзасновником та підписантом якого є Петро Мельник. Раніше Анна допомагала й іншим депутатам від «Партії регіонів» – Станіславу Мельнику та Геннадію Самофалову.

Анна Сусловець отримала земельну ділянку біля Бучанського лісу, із землі державної форми власності, яка перебувала в постійному користуванні Національного університету біоресурсів і природокористування. Цією історією зараз займається прокуратура.

Ірина Сусловець у 2014-2015 роках стала власницею двох квартир – 106-метрової у селі Чайки Києво-Святошинського району та 121-метрової в Ірпені. Останню ділить з чоловіком. Ця квартира раніше належала Національному університету державної податкової служби України, як свідчить витяг з реєстру нерухомості. Свідоцтво про право власності подружжю Сусловців видав виконком Ірпінської міськради.

Юлія Костюк, «Наші гроші»

На Рівненщині придумали, як не тільки вибити мільйони з центрального бюджету, але й допомогти їх освоїти.

В Україні давно існує цілком легальна схема, яка в іншій цивілізованій країні була би визнана корупційною. Полягає вона в тому, що правильним депутатам бюджет роздає гроші на їхні округи, що дуже допомагає любові місцевих виборців. Неправильним депутатам залишається мовчки заздрити своїм більш хватким колегам.

На Рівненщині ж стався апгрейд схеми. Частину «подарункових грошей» використали не лише для піару, а й для заробітку. Нічого незаконного. І саме у цьому полягає, як казав колись один парламентський митець  – «краса гри».

Спершу про саму схему роздачі грошей. Називається вона, звісно, не брутальним словом – «роздача». Візуально – це розпорядження Кабміну про субвенцію на соціально-економічний розвиток «окремих територій».

Особливо цікаво – звідки беруться ці гроші. Їх витягають із Державного фонду регіонального розвитку. Цей Фонд створений для інвестиційних проектів у регіонах, і до нього має потрапляти  не менше 1% бюджету. Але оскільки за ці витрати голосує Верховна Рада, то великого ґешефту на цьому не зробиш. Набагато приємніше витягнути з Фонду трохи грошей і розподілити їх рішенням Кабміну серед правильних людей, чи то пак – територій. Про те, як піаряться на державних грошах місцеві мажоритарники, можна прочитати у дослідженні «Опори». А коментар експерта щодо цієї схемки – наприкінці цього тексту.

Річ у тому, що нас у цьому контексті цікавить дещо інша історія.

З рівненських нардепів-мажоритарників Юрій Вознюк  у липні залучив найбільшу суму коштів на свій округ – більше 20 мільйонів гривень. Півтора мільйона гривень з цих грошей запланували витратити на дитячі та спортивні майданчики по сільрадах з округу нардепа. І його любов до спорту отримала несподіваний ефект: нею скористалась його найближча родина.

Бізнес-передбачливість сімейної фірми

За два з половиною місяці до виходу розпорядження Кабміну про розподіл коштів, 26 квітня 2017 року екс-заступник міського голови Рівного Руслан Шевчук, разом із дружиною нардепа Юрія Вознюка Зоряною Вознюк, створює ТзОВ «Тіволі-Ленд».

Основний вид діяльності фірми – посередництво у торгівлі товарами широкого асортименту. Фірма знаходить виробників дитячих та спортивних майданчиків і домовляється з ними про співпрацю.

Руслан Шевчук – один з кумів Юрія Вознюка. Один з «найближчих» людей нардепа:

Ліворуч Вознюк, праворуч – Шевчук, між ними дружина нардепа Зоряна Вознюк, з якою Шевчук робить бізнес на місцевих бюджетах. Фото з фейсбук-сторінки Юрія Вознюка

– Я звільнився з посади [заступника міського голови Рівного] в липні 2016-го року, – пригадує Руслан Шевчук. – З осені почав планувати в практичній площині і вивчати тему. Я об’їздив близько 15-ти виробників цієї продукції в Україні. Був на всіх виробництвах, щоб побачити, хто виготовляє і так далі. І скажу так, що на західній Україні дуже сильних виробників немає. Хіба що у Львові. Сильні виробники знаходяться в Одесі, Харкові, Дніпропетровську і в Донецькій, Черкаській областях, Києві та області.

Екс-посадовець розповідає, що домовився про співпрацю з кількома виробниками. Почав шукати клієнтів. Не минає і трьох місяців від заснування – і є перше замовлення за бюджетний кошт. Рівненський райвідділ освіти (начальник Рівненської РДА Володимир Пилипчук – кум нардепа Юрія Вознюка – авт.) в першій половині липня укладає дві угоди з фірмою Шевчука на понад 50 тисяч гривень.

– До нас поштою надійшло кілька пропозицій [від різних постачальників], і звернувся представник фірми [Руслан Шевчук], – розповідає начальник відділу освіти Рівненської райдержадміністрації Олександр Набочук. – Ми певний час його не розглядали, поки в нас не виникла потреба це робити. В нас проходить в районі реорганізація шкіл. Чим зацікавила ця фірма? Тим що вона місцева, і тим що в ціну їхнього обладнання входила і доставка, і навіть встановлення. Тобто все на місці. В Рівному, як мені доповідали мої фахівці, не бачили хто ще займається таким постачанням.

Минає ще кілька днів, і бюджетні замовлення на фірму Шевчука починають сипатися, мов рясний дощ. П’ять сільрад, три школи, і надалі кількість замовників зростає. Усі вони в кількох районах неподалік Рівного. Станом на кінець жовтня оплачена сума замовлень за бюджетний кошт вже складає мільйон 750 тисяч гривень.

– В червні-травні з каталогами протоптав до всіх кого міг, – пояснює географію клієнтів Руслан Шевчук. – І от практично в кожному селі було зрозуміло, що думали купити, але ніхто не приїжджав з цією пропозицією. Об’їздив близько 50-ти сільрад і географічно зараз зручніше працювати по найближчих районних центрах. Тому що логістика… це досить габаритні товари, їх перевезення, монтаж і так далі… Цього року я об’їздив всі найближчі райони – Костопільский, Гощанський, Острозький і т.д. В нас ще була розсилка. Кожна сільрада в області отримала наш каталог товарів.

Цікавимося в одного з перших замовників новоствореної фірми – у сільської голови Великого Житина Людмили Хоми – чому була обрана саме ця фірма. Голова розповідає, що шукала постачальника, і в цей час до неї звернувся з подібною пропозицією Руслан Шевчук. З яким, як виявляється, вона давно знайома.

– В нас була ще одна пропозиція, але ми подивилися, що вироби цієї фірми не настільки якісні і не було такого переліку, – каже голова. – Вона [пропозиція] в мене досі лежить на столі.

– Я Руслана давно знаю, бо я адвокат, він – юрист, – додає Людмила Хома. – Ми знаємося вже більше 10-ти років… Я шукала, а хтось йому повідомив. А те що Людмила Григорівна (говорить про себе в третій особі – авт.) на сьогодні є головою асоціації сільських рад Рівненського району… то повірте мені, якщо Людмила Григорівна робить якийсь крок, то багато хто йому слідує.

Робота з документами як 80 відсотків успіху компанії

Сільрада/сільська школа/дитсадок/райвідділ освіти шукає де б то придбати дитячі майданчики. У цей час чи за місяць-другий до цього Руслан Шевчук пропонує саме ці послуги. Конкуренція в секторі невисока, і йому з легкістю вдається схилити на свій бік вже понад два десятки бюджетних замовників. Які, як ми вже писали, станом на кінець жовтня, перерахували на фірму трохи менше двох мільйонів.

Зрозуміло, замовлення на мільйон 750 тисяч гривень – це ще не мільйон прибутку, хоч і хороша тенденція. Але попри те, що замовники, з якими ми спілкувалися, розповідають, що купувати майданчики їх переконував Руслан Шевчук, 80% подальшого прибутку отримає не він, а його партнерка по бізнесу, дружина рівненського нардепа Юрія Вознюка Зоряна Вознюк.

Оскільки Юрій Вознюк зобов’язаний подавати щорічну декларацію, дізнаємося, що у 2016-му році Зоряна Вознюк не працювала. Після народження дитини отримувала лиш соціальну допомогу від управління соцзахисту населення Рівненської РДА: трохи більше 10-ти тисяч гривень протягом 2016-го року.

Такий рівень доходу не заважає Зоряні Вознюк у квітні 2017-го року зазначити, що вона вносить у статутний фонд ТзОВ «Тіволі-Ленд» 800 тисяч гривень. Руслан Шевчук зазначає розмір свого внеску як 200 тисяч.

Питаємо у Зоряни Вознюк – звідки кошти?

«Статутний внесок у розмірі 800 тисяч тільки заявлений і формується протягом року) », – зі смайликом-усмішкою відповідає Зоряна Вознюк у фейсбук-месенджері.

«А чому таки вирішили – 80/20? Наскільки відомо, Руслан Шевчук взяв на себе більшу відповідальність безпосередньо працювати з потенційними клієнтами. І звідки плануєте взяти такі немалі кошти?». Це питання, хоч і прочитане бізнесвумен, але, залишається без відповіді.

Ставимо майже це саме питання Руслану Шевчуку.

Руслан Шевчук підтверджує, що статутний фонд наразі лиш формується.

– Я директор і займаюся всіма господарськими питаннями. Цей рік у нас презентаційний, репутаційний, для того щоб наші майданчики взагалі побачили в області, і побачили їх якість та асортимент. Працюємо за цінами виробника, тому цей рік не можна вважати якимось прибутковим. Зоряна працює так само, як і я. В зв’язку з тим, що я взяв на себе комунікаційну функцію, тому від мене і залежать різні поїздки, домовленості. Зоряна працює по документах, по бухгалтерії і так далі.

– То ви вважаєте, що робота з документами варта 80-ти відсотків успіху компанії? – журналістка.

– А в нас є домовленість, що трудовий внесок кожного може бути відображений у змінах внеску до статутного фонду. Від Зоряни була ідея ще минулого року такого роду бізнесу. Ми зараз плануємо зайнятися і покриттям для майданчиків і фізкультурних залів, і огородженнями, і різного роду благоустроями. Це все тотожно пов’язано.

Звідки гроші?

Майже усі бюджетні замовники, які наразі перерахували кошти за майданчики Шевчука/Вознюк, розташовані в межах 153-го виборчого округу мажоритарника з «Народного Фронту» Юрія Вознюка.

Понад половина бюджетних замовлень на фірму Шевчука/Вознюк зроблена за рахунок коштів уже згаданої державної субвенції «місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій», які Юрій Вознюк сам же і «привів» в округ. Тобто із тих 1,5 мільйона гривень передбачених на встановлення 20 дитячо-спортивних майданчиків.

За кілька місяців 75% цих коштів (близько 1 мільйона 150 тисяч гривень) пішли саме «Тіволі-ленду». На цей момент фірма встановила 15 із 20 майданчиків, запланованих за субвенцією.

Що у сухому залишку?

Протягом останніх кількох років нардепа засипають зверненнями з сільрад, шкіл та садочків з проханням допомогти придбати дитмайданчики. У липні, розпорядженням Кабміну, за подачею Юрія Вознюка, на область заплановують півтора мільйони гривень на дитячі майданчики. Сума розпорошується по великій кількості установ таким чином, що у значній частині мова йде про дотендерні суми (близько 80-ти тисяч гривень на одного замовника), які не потребують конкурсу.

В цей час новостворена фірма його дружини/кума проводить масштабну кампанію знайомства/рекламування своїх товарів закладам, які ось-ось отримають бюджетні кошти саме на цей товар. Залучає клієнтів кум, а 80 відсотків прибутку отримуватиме дружина нардепа.

Прекрасна схема. І головне, що порушень закону немає. Що з того, що дружина нардепа з компаньйоном передбачили, що сільради/сільські школи-садочки масово кинуться купувати дитячі майданчики? І під очікуваний попит запропонували послуги своєї фірми.

Запитуємо у народного депутата, як так сталося, що фірма його дружини отримала замовлень на понад мільйон гривень, левова частка коштів яких – завдяки субвенції, яку завів нардеп?

– Це її приватна справа, – каже Юрій Вознюк. – Вони цим займаються. Я знаю, що їх каталог лежить у кожній сільській раді. Спілкуються із сільськими головами і т.д. Вони проробили колосальну роботу. І в дружини та її компаньйона була прийнято рішення про те, що було б непогано створити фірму. На рахунок того, чому заключають з ними договір, то це таке питання риторичне… напевно треба питати в сільських голів, адміністрацій, чому таке рішення приймають. Я знаю точно, що в них ціна конкретно спроможна, навіть нижча, тому все пропрацьовано з постачальниками, наскільки я знаю. Там дуже хороші ціни і громада не програє. Крім того, всі ці об’єкти, які робляться за моїм сприянням, вони так само оцінюються людьми. І беруться на мій рахунок (Юрій Вознюк наводить прилад, що якщо є проблеми з якимсь об’єктом, на який він допоміг залучити кошти, то репутаційно перепадає і йому – авт.).

Нардеп підтверджує, що це фактично перша субвенція, залучена ним, в якій йдеться про кошти на дитячі майданчики, хоч потреба в них назрівала давно. Він не заперечує, що ділився з дружиною інформацією щодо планування бюджету субвенції та потреби сільрад у дитмайданчиках.

– Накопичення звернень щодо дитмайданчиків відбувалося з геометричною прогресією, тобто все більше і більше. І прийнято було рішення виділяти ці кошти.

– Схоже, що фірму створили під цей попит на дитячі майданчики і про те, що буде можливість стартувати на бюджетних коштах?

– Справа в тому, що це відбувається не тільки по державних установах. В них є і приватні замовлення.

– Через ці 80 відсотків [подальшого прибутку], котрі вирішили на вашу дружину записувати, складається враження, що це Ваша спільна справа (тобто що тут оцінювався і ваш внесок).

– Ну я ж не буду вас переконувати. Це приватна справа людей, що цим займаються.

Ця субвенція – це зло, – експерт

Співзасновник фірми Руслан Шевчук запевняє: про те що сільради, які він об’їздив, отримали субвенцію на майданчики завдяки його куму Юрію Вознюку, він дізнався вкінці серпня-на початку вересня. Каже, що зараз «Тіволі-Ленд» готується до тендерів. Мовляв, частину коштів з цієї субвенції таки, об’єднавши, проводитимуть через тендер.

А Юрій Вознюк розповідає, що завдяки субвенції закриває близько 20% прохань, які відбуваються в селах.

– Сьогодні величезний попит громад на дитячі майданчики, – пояснює Юрій Вознюк. – Вони користуються попитом у дітей, у мамочок. Тому те, що я не зміг все реалізувати – це факт, але я буду намагатися.

А що ж це за субвенція взагалі? Експерт Реанімаційного Пакету Реформ Анатолій Ткачук вважає, що «вибивання» нардепами коштів на свій округ – це крадіжка грошей Державного бюджету, які планувалися у Державний фонд регіонального розвитку.

Каже, що для ДФРР існують чіткі процедури, гроші з нього пропорційно розподіляються між областями відповідно до кількості населення (80%), і 20% розподіляється між областями, де рівень ВВП на душу населення менше 75%. Ці гроші мають використовуватися на конкретні проекти розвитку, які випливають зі стратегії.

– Що роблять депутати? – Анатолій Ткачук пояснює звідки взялася субвенція. – Вони не хочуть голосувати за бюджет, поки не отримають грошей для того, щоб «обласкати» свій округ. І торгуються. В результаті у 2017-му році Державний фонд регіонального розвитку замість 7,8 мільярдів, який мав бути по закону, став 3,5 мільярдів. Натомість депутати собі, хорошим, дали 5 мільярдів і обізвали ці гроші «субвенція на соціально-економічний розвиток окремим територіям». Тобто по-суті це гроші, які мали розподілятися відповідно до правил, стали розподіляться без правил.

За словами експерта, ця субвенція не має законодавчої основи.

– Немає в Україні жодного закону, який би передбачав існування такої субвенції, – пояснює Анатолій Ткачук. – Крім закону про державний бюджет України. От зараз у проекті бюджету на 2018 рік такої субвенції немає. Є Державний фонд регіонального розвитку в розмірі 8,1 млрд. грн. Але я переконаний, що коли це дійде до голосування, депутати будуть вимагати собі грошей, тому державний фонд знову скоротять , а депутати отримають гроші щоб ощасливлювати людей на територіях. А фактично витрачати неефективно публічні кошти.

– Назва субвенції – на соціально-економічнй розвиток окремих територій. Тобто з назви субвенції зрозуміло, що гроші мають бути спрямовані на те, щоб покращити соціально-економічну ситуацію в цій території. От подивіться, є затверджені переліки витрачання цих грошей, і побачите, що в одному з районів Вінницької області 7 тисяч гривень спрямували на закупівлю іграшок в дитячий садочок. Якщо місцеве самоврядування на сьогодні не має 7 тисяч гривень на іграшки, треба гнати в шию таке місцеве самоврядування. По-друге, за рік ці іграшки перетворяться на порох, і публічні гроші, які направлені на розвиток, фактично втратяться. Візьміть Львівську область. Там є район, де всі ставлять дитячі майданчики, в тому числі в одному селі, де є 6 хат.

Анатолій Ткачук називає таке виділення коштів депутатською ганьбою.

– Депутати думають, що люди за це їх люблять. Коли їжджу в регіони, спілкуюся з людьми, в тому числі управлінцями, головами громад, то вони плюються на це і кажуть «до яких пір ми маємо танцювати перед депутатом, щоб він ощасливив нас грошима, коли це гроші, які за законом мали би бути нам надані згідно процедур і правил, до яких ми вже привчилися: що треба готувати проекти, що проект має мати початок, кінець, результати, впливи. А тут це розбещує людей – навіщо писати якісь проекти, треба йти до депутата, вклонитися йому і попросити гроші на щось.

Якби не субвенція, то гроші прийшли би згідно правил: не так що в одному густо, а другому – пусто, а прийшли би відповідно до правил. І тоді місцеве самоврядування подивилося би що їм зараз потрібно: дитячий майданчик чи поремонтувати каналізацію, чи дах школи.

Анатолій Ткачук розповідає спрощену схему як приблизно відбувається складання бюджету цієї субвенції:

– Є помічники депутата, які спілкуються і думають «ага, в цьому селі нас на виборах можуть підтримати. Давайте в цьому селі щось зробимо. Що зробимо? Поставимо дитячий майданчик і напишемо – за підтримки такого-то народного депутата. І складається дивна історія – що це бюджетні гроші, а в регіонах їздиш, і там думають, що це не за гроші українських платників податків будується, а за депутатські. І це ще більше розмиває українську ідентичність. Тому ця субвенція – це зло.

Антоніна Торбіч, АЖР «Четверта влада». Автор інфографіки Юрій Горбач

«Публікація створена за фінансової підтримки Уряду Канади через Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD) за посередництва Інтерньюз-Нетворк».

Уряд Канади не відповідає за зміст публікації і може не поділяти точки зору висловлені в публікації.

«Article was prepared with the financial support of the Government of Canada provided through the Department of Foreign Affairs, Trade and Development (DFATD)»

Державна компанія цього року тихо через біржу почала купувати казахську нафту і російську хімію на сотні мільйонів у фірм із Шотландії та Естонії.

Минулого тижня «Укргазвидобування» опублікувало у «Прозорро» три угоди із новенькими «прокладками» з європейською пропискою про поставку нафтопродуктів на 1,27 млрд. грн. Пікантність ситуації полягає у тому, що угоди були укладені ще в січні-березні за результатами торгів на «Українській енергетичній біржі». Тобто це зовсім не ті відкриті торги, в яких видно, хто і з якими пропозиціями конкурував. Це просто оприлюднення угоди з переможцем, який, можливо, взагалі був єдиним учасником біржових «торгів».

І звіти про ці угоди оприлюднені лише в кінці жовтня. Тобто «Укргазвидобування» майже рік чомусь тягнуло із засвіткою контактів з європейськими партнерами. «Наші гроші» придивилися до контрагентів, і зволікання держкомпанії з «прозорою» репутацією стало більш зрозумілим.

Естонська «прокладка» зі слідами до Адамовського-Грановського

Естонська фірма «Skywalk Trading OU» у січні отримала підряд щодо постачання метил-трет-бутилового ефіру марки А на 291,64 млн грн. У контракті (Skywalk МТБЕ 4323) визначено формулу розрахунку ціни, прив’язаної до світових котирувань: середнє котирування Platt’s European Marketscan «MTBE FOB Rotterdam» за місяць відвантаження + премія $49 за тонну.

За даними джерела «Наших грошей» на митниці, естонська фірма везе для держкомпанії продукцію російського заводу «Омський каучук», яку в лютому-серпні розмитнювали по $690-750 за тонну. МТБЕ використовується як присадка для виготовлення палива.

Членами правління «Skywalk Trading OU» з капіталом 2 500 євро є українці Максим та Ірина Рубани. Остання, згідно до естонського реєстру – є і одноосібним власником фірми.

Ірина Ігорівна Рубан – дочка Ігоря Васильовича Рубана, який працював у державній «Укртранснафті» та очолював Департамент з питань виробництва традиційних та альтернативних видів палива Міненерговугілля за часів Януковича. До того він працював в «Українсько-казахській нафтотранспортній компанії «Транс-Юг», якою керував Ігор Філіпенко.

Філіпенко раніше мав спільний бізнес із Андрієм Адамовським, нині відомим як інвестор фірми «Трейд Коммодіті». Філіпенко і Адамовський раніше були співвласниками торгового центру SkyMall, але згодом між ними виник конфлікт. Адамовський разом зі своїм партнером Олександром Грановським (нині нардеп від БПП) віджали у колишніх партнерів торговий центр, який врешті відійшов у власність банку «Південний».

Максим Сергійович Рубан теж працював у компанії «Транс-Юг». Крім того, він керував фірмою «Еко Континент», яку заснувала вірґінська компанія «Оледо Ассосіейтед С.А.» з групи Андрія Адамовського.

Довідково. Херсонська прокуратура веде кримінальне провадження №42017230000000295 щодо посадових осіб «Скайволк Трейдінг ОУ» та ТОВ «В.Ф. Танкер», які у вересні 2017 року за попередньою змовою, з метою умисного ухилення від сплати податків на суму $1,12 млн подали підроблені документи до митних та прикордонних органів щодо ввезення 4,67 тис тонн пального до акваторії Херсонських портів на танкері «Механік Погодін» (пропор Російської федерації). Прокуратура збудилась по  ч.4 ст.358, ч.1 ст. 212 КК України за створення умов для здійснення т.зв. «перерваного транзиту», коли фірма ввозить нібито для подальшого транзиту через Україну за кордон, однак насправді паливо зливається і продається тут без сплати податків по імпорту, наприклад без сплати ПДВ (510 дол./тона) і акцизу (139,5 доларів/тона)

У схемі також фігурують сінгапурська фірма «Coral energy pte ltd», яка нібито була кінцевим отримувачем пального, та держпідприємство «Підприємство із забезпечення нафтопродуктами» (м.Херсон) і ТОВ «Юг-союз» (в інтересах ТОВ «Альянс енерго трейд»), які подавали на митницю декларації щодо палива з «Механіка Погодіна».

Шотландська «прокладка» наступників Порошенка-Гладковського

Шотландська фірма «Petrochemical Systems L.P.» отримала два підряди «Укргазвидобування» загальною вартістю 0,99 млрд. грн.:

• Метил-трет-бутиловий ефір марки А в обсязі 10 тисяч тонн замовили в лютому на суму 291,64 млн грн. Закупівельна вартість речовини визначена у договорі (Petrochemical МТБЕ 4658) за такою ж формулою, як і з естонцями: середнє котирування Platt’s European Marketscan «MTBE FOB Rotterdam» за місяць відвантаження + премія $49 за тонну.
• Сиру нафту в обсязі 50 тисяч тонн замовили в березні на суму 694,45 млн грн. Вартість сировини в угоді (Petrochemical НАФТА 5025-1) визначена за формулою: (середнє котирування «Platt’s Crude Oil Marketwire» в розділі «Brent DTD» для всіх котирувальних днів за місяць відвантаження у барелях + премія $1,5 з бареля) * коефіцієнт перерахунку барелів у тони.
• Метанол в обсязі 9 тисяч тонн замовили на невідому суму. Угоди щодо цього товару поки що не оприлюднені в системі «Прозорро». Однак, за даними «Наших грошей», саме «Petrochemical» є тим анонімним переможцем вересневих торгів на «Українській енергетичній біржі», назву якого з невідомих причин не оприлюднили на сайті «Укргазвидобування» у присвяченому цьому контракту повідомленні.

Цього року «Petrochemical» ввозило в Україну ефір від російської фірми «Промтранс-Логістика» виробництва російського заводу «Ектос-Волга» по $610-730 за тонну. За даними джерела «Наших грошей» на митниці, нафту від казахського виробника «Жаікмунай» – по $55-59 за барель, метанол – від ПАТ «Метафракс» по $447-530 за тонну.

Загалом «Petrochemical» за квітень-липень імпортувала для «Укргазвидобування» 21 тис т казахської нафти на 230 млн грн. Умови постачання – DAP на станції Шебелинка, послуги транспортування по Україні оплачуються покупцем. У держкомпанії вказують, що нафта необхідна для дозавантаження переробних потужностей, яким не вистачає нафти власного видобутку.

Згідно до розрахунків «Наших грошей», ціни імпортованої нафти дещо відрізняються від заявленої у контракті премії $1,5 за кожен барель. І розмір «дельти» коливається в залежності від місяця.

«Petrochemical Systems L.P.» зі статутним капіталом 1 тис фунтів стерлінгів створена у листопаді 2016 року. Тоді її учасниками були «Comet Admin Ltd» і «Westcity Admin Ltd».

Підписи від усіх цих трьох компаній при реєстрації «Petrochemical» ставила мешканка офшорного Белізу – Tiffany Nicole Brown, на яку також заведено низку інших британських підприємств.

Цікаво, що ця ж номінальна власниця є однією із бенефіціарів ТОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф». На цю фірму з 2011 року записано 80% акцій ПАТ «Черкаський автобус», що раніше належало Петру Порошенку.

Порошенко володів «Черкаським автобусом» через корпорацію «Богдан». У 2009 році він віддав автомобільний напрямок бізнесу своєму давньому другу та партнеру Олегу Свинарчуку, який у 2011 році й переоформив автобусний завод на «Ізі лайф» та офіційно вивів його зі складу корпорації «Богдан».

Після обрання Порошенка президентом України у 2014 році, Свинарчук змінив прізвище на Гладковський (по матері) і очолив Міжвідомчу комісію з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю, а згодом вже у статусі першого заступника Секретаря РНБОУ почав контролювати весь оборонно-промисловий комплекс. У свою чергу «Богдан» домовився із білорусами про спільне виробництво вантажівок МАЗ для української армії на іншому заводі у Черкасах. А на «Черкаському автобусі», який частково належить пані Тіффані з Белізу, збирають автобуси «Атаман» на агрегатній базі «Isuzu».

Вказані сліди Тіффані до заводу Порошенка не єдині в цій історії. За даними джерела з митниці, «Petrochemical» із березня цього року також імпортував казахський газойль та російський МТБЕ на загальну суму 348 млн грн. для «Укртатнафти» Ігоря Коломойського. У свою чергу «Укртатнафта» нещодавно перевела поточний рахунок з «Приватбанку» в банк «Південний», із яким також веде справи фірма «Трейд Коммодіті» з групи Адамовського-Грановського. Крім того, «Трейд Коммодіті» нещодавно вийшло на тендер поліції з пропозицією постачати поліцейським всієї країни паливо з автозаправок групи «Приват».

Довідково. Також Тіффані Ніколь Браун є одним із бенефіціарів ТОВ «Надра Сервіс Груп» з Юлією Широкорадюк і Василем Сваричевським. Раніше власниками «Надра Сервіс Груп» через ТОВ «Нафто-газ сервіс» були Василь Стець і «Едвансд Текнікал Джіолоджікал Консалтинг лтд» (Ізраїль). Стець і Сваричевський – акціонери ПАТ «Львівський іподром», директором якого працював екс-голова Держгеонадра Максим Карпін.

Крім того, Тіффані Ніколь Браун торік була міноритарієм банку «Хрещатик».

Юрій Ніколов, Анна Сорока, «Наші гроші»