Іллічівський порт купив палива на 148 мільйонів з подвійною переплатою без видимих пом’якшуючих обставин (документи).

«Наші гроші» нечасто критично пишуть про бензин: занадто багато там перемінних даних. Починаючи з курсу долара, закінчуючи секретними додатками до угоди, які у «Віснику держзакупівель» не публікують.

Однак сьогодні довелось зрадити традиції.

До нас потрапила копія угоди від 14 квітня 2015 року між ДП «Іллічівський морський торговельний порт» і ТОВ «Систем інвест трейдінг» на постачання бензину та дизпалива на 148,29 млн грн.

Прочитали ми документ із насолодою. Нижче будемо крупно подавати скани окремих цитат, які нам найбільше «доставляли». Сподіваємось, що й інші, більш специфічні читачі, зроблять те саме. Як дістати угоду – розповідати не будемо. Ті, кому вона потрібна для розробки – знають це і без нас.

Розпочнемо з цифр.

Ціна питання

Наприкінці 2014 року у тендери вихором увірвалось невідоме до того ТОВ «Систем інвест трейдінг», яке з місця в кар’єр почало вигравати десятки, а тепер вже й сотні мільйонів гривень на постачання палива для державних портів. При цьому замовники, прямо скажемо, не балували широку публіку публікацією остаточних цін на придбаний бензин, а якщо балували то паливо виявлялось дороге, а одного разу заради перемоги цієї фірми з тендеру на Одещині при живому губернаторі Палиці викинули фірму Коломойського!

Закупівля, про яку йдеться цього разу, в цифрах виглядала так:

Назвати ці ціни просто високими буде кощунством. Вони – занадто високі. Зараз гуртові ціни на дизпаливо становлять близько 20 тис грн., 95-й бензин йде по 24 тис грн. Тобто переплата – майже половина.

Однак, оскільки до паливних тендерів ми ставимось з обережністю, то і цього разу почали вчитуватись в договір, аби знайти ті чарівні слова, які здешевлять остаточну ціну.

Так і не знайшли. Точніше знайшли, але ситуація від того стала ще більш гнітючою. Першим питанням було:

Може, щось не те з тендерними цінами?

На жаль, ні. Хоч сама угода датована 14 квітня, але ціни в ній зафіксовано станом на 24 березня, коли проводилось розкриття тендерних пропозицій. Варто нагадати, що у лютому в Україні лютував валютний курс і долари для закупівлі імпортного бензину можна було купити хіба що за 36 гривень. І деякий час на людей (якими є і бізнесмени, і державні тендерники) ще діяла ця магія істеричних цифр.

Однак вже на початку березня гуртові ціни на дизпаливо впали нижче 30 тис грн./т. Погодьтесь, це вже нижче від тендерних 37 тис грн. на кінець березня. Ну, а зараз у травні вони вже майже вдвічі нижчі.

Може, щось не те з курсом гривні, може в угоді записали панічні 35/$?

Портовики починали свій тендер у лютому, коли комерційний курс долара був більше 35 гривень. Однак він не мав жодного стосунку до тендеру. В угоді чітко визначено, що ціни на паливо зафіксовано при курсі Нацбанку 23,28 за долар станом на 24 березня. Тобто це не надто відрізняється від нинішнього курсу 20,72.

Може, є якість додаткові умови, які піднімають ціну?

Нічого надзвичайного. Умови поставки DDP – постачальник має своїм автотранспортом і за свій кошт доставити паливо на склад замовника. Це копійчані видатки особливо для портового Іллічівська, через який у тому числі ввозять паливо в Україну.

Також порт передбачив 15-денну відстрочку по оплаті, це може додати ще 0,5% до ціни товару.

Тобто жодна з цих вимог не пояснює майже дворазову різницю цін на ринку та в Іллічівському порту.

Може, в угоді передбачено вимоги по зменшенню ціни?

Так, така вимога є: «у випадку зміни курсу гривні, який встановлено Національним банком України на 24.03.2015 року […], більш ніж на 5%, то ціна даного договору підлягає зміні шляхом укладання додаткової угоди до Договору».

Курс гривні з кінця березня зміцнів на 11%, тобто у «Віснику держзакупівель» уже мала б з’явитись додаткова угода. Але її нема. Це може бути з двох причин – або з технічних (поки укладуть, поки оприлюднять, а тут ще й довгі свята), або з інших (наприклад, поставок ще не було і допугоду ще не укладали взагалі).

Але не будемо прискіпливі до цього дрібного нюансу. Краще поглянемо наскільки має знизитись ціна у випадку зміни курсу. В угоді цей пункт прописаний формулою:

Тобто ціна має змінитись на такий же відсоток, як і курс. Тобто дизпаливо має подешевшати з 37 до 33 тис грн./т. І аж ніяк не до ринкових 20 тис грн./т.

Бо у цій формулі головною є базова ціна. Це приблизно так само як у газовій угоді Тимошенко-Путіна, де прописали неймовірну ціну газу $450, яку жодними стодоларовими допугодами не виправиш.

Може, в угоді передбачено здешевлення в залежності від ринкової ситуації?

Ні. В угоді єдина вимогу по зміні закупівельної ціни – це вищеописана формула через зміну валютного курсу.

Але про ринкову ситуацію все-таки згадується в одному місці: ціна палива не має бути вищою за ринковий рівень, який у свою чергу має бути підтверджений довідкою «Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків» або іншої відповідної державної установи.

Здавалося б ось інструмент для зменшення ціни до притомного рівня. Але представники державного порту мабуть були у не дуже притомному стані, коли писали тендерну документацію та остаточну угоду.

Бо якби у них був незатьмарений розум, то вони хоча б вписали цю довідку у перелік документів, без яких порт не має права приймати паливо: рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна, податкова накладна, видаткова накладна або акт приймання-передачі товару, документи, що підтверджують якість товару.

Це хоча б примушувало постачальника не приймати паливо без такої довідки, а постачальника примушувало шукати якесь держпідприємство, яке б офіційно підписало довідку, що у травні 2015 року ринкова ціна на дизпаливо становить 37 тис грн./т.

Звісно, ми цілком свідомі того, що в Україні можна знайти контору, яка б видала таку довідку. Тим паче, коли йдеться про 148 мільйонів гривень. Але, судячи із договору, подібних складнощів можна цілком уникнути. Бо в даному випадку ця довідка взагалі не є обов’язковою для виконання угоди, бо ніде не передбачено покарання за її ненадання.

Чи була переплата випадковою?

Безпосередні покази про це можуть дати лише посвячені особи. Ми ж оперуємо непрямими доказами та рідкісними співпадіннями.

Наприклад, Іллічівський порт вимагав, аби бажаючі взяти участь у тендері розміщували заставу у розмірі 3,5 млн грн. у «Банку Восток».

Це не найбільш відомий банк, він лише 41-й за розміром активів. Важко було припустити, що дві різних компаній з Одеси та Іллічівська перетнуться у банку, чий головний офіс знаходиться аж за 500 кілометрів у Дніпропетровську. Але це сталось:

Відтак можна стверджувати, що перекидання грошей з рахунків порту до фірми буде дуже швидким і безпроблемним.

До того ж дніпропетровська прописка банку дещо компенсується одним нюансом. 50% банку належить «Фоззі груп» (магазини «Сільпо») та її власнику Володимиру Костельману. А ще 50% «Востока» контролюють Володимир та Лія Мороховські – голова та замголови правління «Востока», які раніше понад 10 років працювали топ-менеджерами одеського банку «Південний». Тобто могли мати справу і з Іллічівським портом, і з власником «Систем інвест трейдінг» Денисом Стеценком – одеським юристом, що недавно розміщував в інтернеті резюме про пошуки роботи, а тепер має фірму, що за півроку натендерила 242,85 млн грн.

Цікаво й те, що фірма виграла усі свої підряди виключно у Іллічівського, Одеського і «Южного» державних портів з однієї області – Одеської.

І ось ще трохи співпадінь:

• Юрій Крук раніше очолював порт «Южний»;
• Юрій Крук раніше був власником та керівником ТОВ «Українська національна стивідорна компанія» – оператора одного з терміналів у Одеському торговому морпорту.

Саме цю стивідорську фірму минулого року хотіла придбати Державна продовольчо-зернова корпорація за 200 мільйонів гривень. Тоді знявся великий скандал – СБУ проводила обшуки у Круків – батька, сина Юрія та сина Вячеслава, який є депутатом Одеської міськради (на фото зліва направо).

Справа стала однією з підстав для вигнання представників «Свободи» з МінАПК. Однак на відміну від Швайки&Ко сімейство Круків втримало позиції, а Юрій Крук-молодший ще й посаду. Ну, і можливість проводити багатомільйонні тендери.

Наостанок ще раз зауважимо – наша стаття адресована здебільшого не широкому загалу, а людям, які люблять читати документи. Із різних відомств. Звертати додаткову увагу Міністерства інфраструктури великої потреби немає. Через тиждень по завершенні цього тендеру профільне міністерство оголосило конкурс на нових керівників для десятка своїх підприємств, у тому числі Іллічівського морського торгівельного порту, висловивши надію, що новими директорами стануть люди, які «мають нульову толерантність до корупції».

Ми теж сподіваємось на це. Але також вважаємо, що лише «доброго слова» від міністерства недостатньо. Хотілося б аби наступники, які прийдуть, не дуже заздрили попередникам. Щоби фраза «інституційна пам’ять» чиновників не корелювалась із заспокійливим лозунгом «все буде добре». Все буде, звичайно, добре, але не так як вони собі уявляють.

PS. У “Наших Грошей” є велика надія, що ціни на паливо Іллічівського порту мають якесь розумне і законне пояснення. Відтак ми залюбки оприлюднимо позицію та документи замовника торгів.

Юрій Ніколов, «Наші Гроші»

Нещодавно «Київводоканал» отримав серйозні звинувачення від правоохоронців: керівництво підприємства нібито привласнило 18 млн комунальних коштів, перерахувавши їх фіктивним фірмам за фіктивні колекторські послуги.

МВС було не першим, у кого виникли претензії стосовно прозорості освоєння цих коштів. Ще рік тому колекторські угоди перевіряла Держфінінспекція — виявилося, що фірми не мали ані кваліфікації, ані досвіду. «Київводоканал» свої документи тоді від перевірки заховав, а самих «колекторів» розшукати взагалі не змогли. Тим часом останні п’ять років «Київводоканал» декларує самі збитки й не виплачує акціонерам дивідендів. Простими словами — бюджет Києва вже давно не отримує від підприємства ні копійки. У пошуках відповіді на традиційні «хто винен, і що далі робити» ми вирішили пролити світло на структуру власності, керівництва та майна «Київводоканалу». У когорті менеджерів проступили численні тіні «попередників», чи, як ще їх люблять називати, «людей сімейних». Ще цікавіше стало, коли ми дізналися, яка доля спіткала активи водоканалу під їхнім керівництвом.

Хто кому who?

Кажуть, що найскладніше відповідати на прості запитання. Наприклад: «Хто є власниками «Київводоканалу»?

Почнемо з того, що лежить на поверхні, тобто з офіційної версії. Більшість акцій належать Департаменту комунальної власності Києва. Менша частина — загадковим приватникам. Зайшли вони туди не прямо, а через створену у 2008-му «прокладку» — компанію «Київенергохолдинг» (КЕХ). У ній близько двох третин отримало місто, решту записали на кіпрські компанії Densec Limited і Zarova Limited (пізніше замінять на Artio Global Investors LTD). Їх номінальні власники — то недосяжні Беліз і Віргіни, то кіпрські аборигени. Щоб не заплутатися на самому початку, рекомендуємо подивитися на схему.

В Україні так традиційно виходить, що в аналогічних історіях насправді компанією керує не мажоритарний власник-держава, а міноритарний приватник. Хоч би якими куцими відсотками він володів. Традицій не зрадив і водоканал, — завжди було заведено вважати, що ним управляє той, хто володіє офшорами КЕХу.

Першими власниками золотих офшорів називали бізнесменів Василя Хмельницького та Андрія Іванова. Згодом вони позбулися цього бізнесу, що підтвердили у відповіді й на наш запит:

«Київська інвестиційна Група» (умовна назва компаній, пов’язаних із Хмельницьким та Івановим. — Ред.) справді до 2010 р. мала 20% акцій КЕХ, однак продала їх у 2010–2011 рр., Zarova «ніколи не входила до групи КІГ», а Densec «уже близько п’яти років жодним чином не пов’язана з бізнесом підприємця Василя Хмельницького».

Новим власником нібито став екс-зять Леоніда Черновецького — В’ячеслав Супруненко.

«Тиску не було. «Київенергохолдинг» ми продали, оскільки нам там некомфортно працювалося, контролю не було», — казав Хмельницький.

Оскільки пов’язане із Супруненком ТОВ «Новий Регіон» на початку 2010 р. додатково викупило в міста ще 25% акцій, то здавалося, що за «ерою Хмельницького» має настати «ера Супруненка».

Але тут несподівано підкралися президентські вибори 2010-го і з ними — Віктор Янукович.

Уже восени зміни в країні відчула й тодішня столична еліта: Черновецького замінюють на Попова, Супруненка оголошують у розшук, а продаж йому 25%-го пакета акцій міста скасовує суд.

КМДА рапортує населенню про повернення Києву контролю над КВК, у тому числі й по менеджменту. І ось тут стається переломний момент — у підприємство заходить нова команда, більшість якої залишається там і досі.

Першим під «освоєння» потрапив напівприватний «Київенергохолдинг». Важко сказати, якими аргументами переконували міноритаріїв КЕХу, але у жовтні 2010-го туди заходять люди, пов’язані з Сергієм Льовочкіним, на той час — главою адміністрації президента.

Гендиректором став Євген Фоменко, а наглядову раду очолив Єгор Русин, обидва — люди Олександра Пузанова. Останній був заступником Попова у КМДА, а окрім того, за даними ЗМІ, — давнім другом і юристом Сергія Льовочкіна. Ну і ще — однокласником його сестри Юлії Льовочкіної та її радником як народного депутата.

Сам «Київводоканал» очолює людина Попова — екс-керівник «Полтававодоканалу» Валерій Ченчевий. Але це призначення називали, радше, ритуальним, оскільки в корпоративній структурі з’явилися більш шановані люди — від царського престолу.

У квітні 2011-го до складу наглядової ради Київводоканалу входить Ярослав Бера. Це ім’я вперше спливло в журналістських розслідуваннях рік тому — через документи, знайдених у Межигір’ї після втечі Януковича. Бера був директором фірми «Ліор» Дмитра Сідляренка, заступника директора найвідомішої сімейної компанії «Танталіт».

KJKJd

Окрім того, Беру знали і як радника голови правління та міноритарного акціонера «Радикал Банку», що свого часу разом з іншою «сімейною» фінустановою — «УкрБізнес Банком» — був задіяний у сумнівних контрактах межигірських фірм на суму понад 1,6 млрд грн. Зараз основний пакет акцій банку переоформляють на менеджмент, однак Ярослав Бера досі лишається заступником голови наглядової ради, утримуючи частку в майже 10%.

До речі, нині, згідно з даними «Вісника державних закупівель» і судового реєстру, «Київводоканал» має рахунки також і в «Радикалі».

За збігом обставин, наглядач за комунальним майном виявився напрочуд успішним комерсантом. Причому у сфері водоканально-тендерній. Бізнес у нього склався із фірмою «СПР-Груп», тендерним чемпіоном, який упродовж 2010–2012 рр. отримав на реконструкцію різноманітних каналізацій та очисних споруд підрядів на мільярд гривень. Загалом, із 12 проектів, вказаних на сайті СПР, 10 були держпідрядами. Отож, за даними наших джерел на митниці, «СПР-Груп» закуповувало обладнання за кордоном, зокрема у польської фірми «Teria Energy Sp.zo.o». У 2011–2014 рр. «СПР-Груп» імпортував від неї товарів на суму близько 65 млн євро. При цьому сама Teria нікому в Україні, окрім «СПР-Груп», нічого офіційно не постачала і виявилася не зовсім польською: належить вона Ярославу Бері та Ярославу Гірняку, екс-радникові голови правління «Радикал Банку».

Відтак, мало кого дивував той факт, що невдовзі «СПР-Груп» почав вигравати тендери самого «Київводоканалу» — через свою дочірню фірму ТОВ «Інвіронмент Україна». У 2012 р. вона без тендеру (охочих більше не знайшлося) отримала підряд на суму 2,92 млн грн. на розробку проекту Деснянської водопровідної станції. Цій же фірмі планували замовляти аналогічні послуги для Дніпровської станції, однак 2,67 млн грн зірвалися через плутанину з порядком проведення закупівлі.

Однак не Берою єдиним. У керівництві водоканалу є ще кілька цікавих людей.

Першим заступником гендиректора з економіки та фінансів і членом правління КВК значиться донеччанка Ганна Циганок. Вона отримала призначення за кілька місяців до офіційного входження Бери, раніше ж працювала заступником директора КП «Компанія «Вода Донбасу». Однак більш цікава її інша попередня робота. Згідно з даними відкритих профайлів, знайдених нами в мережі, у 2004–2009 рр. Циганок працювала у фірмі «Енергопрогрес». Може, збіг, а може, й ні, — там само, принаймні у 2009-му і 2010 р., працювала Катерина Григорівна Капланець. А ось у Києві Катерина Капланець уже обіймала посаду у планово-економічному відділі «Танталіту», — її ім’я неодноразово згадується в документах, знайдених активістами у старому офісі компанії на Волоській. Покопавшись у соцмережах, ми також виявили, що Катерина Капланець і Ганна Циганок входять у коло друзів Марини Литовченко — дружини «сімейного юриста» Павла Литовченка.

Ще одним заступником гендиректора є Віта Струкова, вона відповідальна за регуляторну політику та інвестиції. Колись Струкову називали людиною регіонала Валерія Борисова, — раніше вона й справді очолювала юридичну службу його концерну «Київпідземшляхбуд». Однак набагато цікавішими виявилися її зв’язки з новою командою. Приблизно із 2012 р. Струкова починає фігурувати в новинах як член і почесний президент новоствореної МЕГО «Аква Дім». За даними Мін’юсту, серед її засновників — донеччанин Сергій Білоус, більше відомий як офіційний співвласник «СПР-Груп», а ще — Алла Тарасевич, член правління фонду «Дорога Майбутнього» громадянської дружини Януковича Любові Полєжай. Крім того, Алла Тарасевич у 2011 р. певний час була директором фірми ТОВ «Гєлліос ЛТД» (цю назву варто запам’ятати).

Першим заступником керівника водоканалу є Вадим Сторожук. Про нього даних не так багато, принаймні з 2012 р. він відомий як радник, уже, щонайменше, рік — перший заступник голови «Київводоканалу». З 2012 р. Сторожук також є комерційним директором компанії «Українське машинобудівництво». Співвласниця цієї фірми — Юлія Олександрівна Гаран. Людина з такими ПІБ у 2011–2012 рр. була директором уже загадано нами вище «Гєлліоса ЛТД» (все ще радимо не забути цю фірму).

У березні 2014 р. — вже після втечі Януковича до Росії — наглядова рада «Київводоканалу» заміняє очільника підприємства з Ченчевого на Андрія Білика. Справедливості ради зазначимо, що ця людина не чужа водоканалові: раніше він працював тут заступником генерального директора з технічних питань і перспективного розвитку. Але набагато цікавіше те, що Білик також був заступником директора з технічних питань «Інвіронмент Україна» — дочірньої компанії «СПР-Груп». До речі, на тому тендері, на якому «Інвіронменту» дістався підряд на кілька мільйонів, Білик був у складі тендерного комітету.

Однак річ не тільки в тому, хто керує водоканалом, а й на яких підставах. За даними SMIDA, у доброї половини посадових осіб водоканалу вже рік як сплив термін повноважень.

Ярослава Беру і Євгена Фоменка (обоє від «Київенергохолдингу»), а також Андрія Гудзя (від міста) — у наглядову раду призначали 2011-го терміном на три роки. Те ж саме стосується і трьох членів ревізійної комісії.

У відповідь на наш запит у підприємстві пояснили, що «відповідно до чинного законодавства України та Статуту Товариства, Наглядова рада виконує свої обов’язки до моменту обрання нового складу Наглядової ради».

Хоча, за юридичною логікою, на чергових зборах акціонерів у 2014 р. їх усіх мали спочатку звільнити, а потім — або переобрати наново, або призначити нових.

І тут ми підходимо до другої проблеми: водоканал уже півтора року ніяк не проведе загальних зборів акціонерів. Вони мали відбутися торік у травні — однак зірвалися. Офіційно — через порушення порядку їх проведення. Спершу наглядова рада так розставила дати, що стало неможливо попередити акціонерів за 30 днів до зборів. Потім збори призначили на липень — однак їх скасувала наглядова рада. З унікальним поясненням: «у зв’язку з виконанням мобілізаційного плану та введенням на об’єктах Товариства, в тому числі й місці проведення зборів, режиму посиленої охорони та обмеження доступу, пов’язаних із загостренням суспільно-політичної ситуації в країні».

Відтак, «Київводоканалом» сьогодні продовжує оперувати команда менеджерів, пов’язаних із попередньою владою. Команда, при якій водоканал із небаченою швидкістю позбувся цілого переліку майна — і позбувся на користь, знову ж таки, не чужих і не останніх людей. Кілька історій.

Виведення майна через кредит у «Радикал Банку»

Кілька років тому один із найдрібніших міноритаріїв «Київводоканалу» (з тих, хто має лише кілька акцій) намагався оскаржити в суді приватизацію частини майна підприємства: деякі прибуткові активи нібито відчужувалися неправомірно й за заниженою ціною. Оскаржував, як неважко здогадатися, безуспішно. Деталі цієї історії можна прочитати в Судовому реєстрі, ми ж розповімо стисло — але з додатковими цікавинками.

Отже, на все про все знадобилося менше року. У серпні 2011 р. «Київводоканал» взяв у вже майже рідному «Радикал Банку» позику на суму 7,5 млн грн. Кредит був лише на 40 днів і під смішні 10%, однак угода мала серйозне забезпечення: в заставу передали аж три майнові комплекси. Перший — лікувально-оздоровчий комплекс «Джерело» в Пущі-Водиці (6 800 кв. м, оцінений у 4,43 млн грн.), другий — невідомого призначення комплекс споруд на вул. Генерала Родимцева (278 кв. м, 3,70 млн грн.), а третім був санаторій-профілакторій «Хвиля» біля с. Зазим’я, на північ від столиці (11 350 кв. м, 8,19 млн грн.).

Далі складається класична схема, щоб ніякі «наступники» не змогли відкотити операцію назад. Для цього банк заручився не тільки іпотекою, — був укладений ще й тристоронній договір поруки. Солідарну з «Київводоканалом» відповідальність щодо кредиту взяло на себе ПП «Технохімпостач» (власник — белізький офшор «Бріко ЛТД»). Під заставу фірма віддала грошові кошти, розміщені на депозиті в цьому ж банку.

Далі все проходить як по маслу. Водоканал договірних зобов’язань не виконує, банк на погашення боргу списує гроші з «Технохімпостачу», а той отримує право вимагати з комунальників або гроші, або іпотеку.

Майно водоканал віддав без бою, — уже в березні 2012 р. право власності на «Джерело» й споруд на Родимцева офіційно реєструють на «белізців». Санаторій «Хвиля» зі схеми чомусь випадає, однак усе ж водоканал втрачає два майнові комплекси.

Звісно, після ознайомлення з цією бізнес-операцією захотілося познайомитись і з її героями. Виявилося таке.

Перше. «Технохімпостач» ліквідували одразу ж після цієї історії, а зробили це через фірму, пов’язану з керівництвом і банку, і водоканалу. Компанію, яка вільно оперувала мільйонами і мільйонним майном, банкрутували через вексель на суму … 205 тис. Цю суму влітку 2012 р. «белізці» позичили у ТОВ «ФК «Європейський формат», той перепродав вексель ТОВ «Трест-Торг», яке подало в суд, що у 2013 р. і ліквідував «Технохімпостач» як банкрута. Милий нюанс: власниками «Європейського формату» до 2010 р. були Ярослав Бера і Григорій Боб (у 2012–2013 член наглядової ради «Радикал Банку»), потім фірму перевели на офшор з Маршалових островів «Джетвер Альянс ЛТД», але водночас прописали по сусідству з Бериною компанією «Бріарей» і призначили директором екс-керівника «Бріарея» Сергія Лієпу. Наразі всі фірми-фігуранти цієї історії ліквідовані.

Друге. Перед банкрутством «Технохімпостач» перепродав майно водників фірмам, які також важко назвати випадковими.

«ПущаНаша»

Так, новим власником «Джерела» восени 2012 р. за договором купівлі-продажу стала фірма, яку ми вище дуже просили запам’ятати, — «Гєлліос ЛТД».

Цікава деталь з витягу майнового реєстру: того ж дня, що й купівля, була оформлена нова іпотека в «Радикал Банку» — тільки цього разу на забезпечення зобов’язань на суму 10 млн грн, що в понад два рази більше, ніж цей комплекс оцінювали, видаючи позику водоканалу.

Тут варто пояснити, що ж насправді втратив водоканал. Цінність «Джерела» не в совковому корпусі, котельні та теплиці, які оцінили у 4 млн грн. Його цінність у 2,7 га біля лісу в Пущі-Водиці. Землю там тепер продають по 10 тис дол. за сотку, тобто ділянка «Джерела» могла б коштувати близько $2,7 млн. Наразі ж вона — у довгостроковій оренді (25 років) в «Гєлліоса» як власника майнового комплексу.

Фірма оформила землю перед самим Майданом, — відповідне рішення Київрада ухвалила наприкінці жовтня 2013 р.

Те, що трапилося далі, інакше як «кармою» не назвеш: влітку 2014 р. в «Джерелі» оселилися переселенці з Донбасу (представники «Гєлліоса ЛТД» тоді називали це рейдерством), а восени знайшлися охочі нібито розгорнути в пансіонаті реабілітаційний центр для військових з АТО. Кілька місяців тому нам вдалося зв’язатися з одним із юристів «Гєлліоса» Олександром Приймаком (на котрого тепер номінально переписаний «Танталіт», що додає додаткового шарму цій історії). Він повідомив, що за фактом захоплення комплексу санаторію відкрито провадження за «самоправство, угон автомобіля, підроблення документів та печатки підприємства, викрадення майна» і що все це розслідує Оболонське райуправління міліції, а «Гєлліос ЛТД» намагається повернути ситуацію в правове поле.

Однак, попри всі переселенсько-воєнні перипетії, нагадаємо: майно і земля «Джерела» лишаються в «Гєлліоса».

«ГолосіївНаш»

Не менш цікавою була історія майнового комплексу на Генерала Родимцева, 4. Згідно з переліком майна, яке водоканалу у 2003 р. видав Фонд держмайна, за цією адресою раніше містилося підприємство з експлуатації каналізаційних мереж — виробнича будівля, склад і майстерні.

Ми намагалися з’ясувати, що це був за комплекс і чи надає нинішній власник якісь послуги водоканалу сьогодні. На наше прохання запит у водоканал робила депутат Київради Галини Янченко, однак відповідати депутатові міськради відмовились — нібито конфіденційна інформація. Відповідь вдалося вибити тільки на звернення депутата народного, Сергія Лещенка. Виявилося, що сам водоканал давно не оперує майном, хоча із каналізацією воно все ще пов’язане. У 1997–2010 комплекс орендувала київська фірма з відведення і очищення стічних вод «Стік». Після приватизації майна, водоканал продовжує надавати «послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі вказаного об’єкта… на підставі договору, укладеного в 2013 році» з новим власником.

То в чому ж була конфіденційність? Можливо, в тому що сьогодні ніякою каналізацією там, даруйте за каламбур, не пахне.

Ідеться про ділянку площею 24 сотки в Голосієві — за два кроки від Голосіївського лісу і Свято-Покровського монастиря. Тобто історія знову не про труби й крани, а про землю. І тому не дивно, що взимку на ріелторських сайтах знайшлося оголошення про продаж на цьому місці… vip-маєтку вартістю $1,8 млн.

Згідно з оголошенням, тепер тут «элитная усадьба», просторий житловий комплекс із дизайнерським ремонтом, сауною, басейном та іншими благами, будівельні роботи саме закінчували. Ми поспілкувалися з ріелтором, який охоче вислав нам фотографії комплексу, зазначивши: його перебудували так, що там можна зробити і маєток, і готель, і офіси.

Кому ж дісталося помістя на вулиці Генерала Родимцева (названа вона, до речі, на честь генерала, який захищав Київ). Після історії з кредитом «Радикала» новим власником майнового комплексу стало ТОВ «Юріте ЛТД», тоді заведене на кіпрську «Кодефібер трейд ЛТД», однак зареєстроване в одній будівлі з фірмами «СПР глобал менеджмент» все того ж Ярослава Бери, а також «Київ-Ост», що тоді належала Валерію Буту, нині заст. голови правління «Радикала».

А в листопаді 2014 р. майно за договором купівлі-продажу перейшло до Наталі Бовт. За нашими даними, Наталя Бовт раніше мала прізвище Чудновець і була зареєстрована за однією адресою з Оленою Чудновець, власницею фірми «Селена-Аудит ЛТД» (на сьогодні компанія змінила назву та власника і переїхала до Броварів). І фірма, і люди для «Київводоканалу» далеко не чужі, — саме «Селена», згідно зі звітами водоканалу, робила йому офіційні аудити з 2010-го по 2013 р. включно.

За однією адресою з Чудновцями виявився прописаним Денис Шкуренко. У 2011–2012 рр. він був власником фірми ТОВ «ЮА Груп». Директором при ньому була Ярослава Дзира, відома як ще одна із засновників згадуваного нами МЕГО «Аква Дім».

І ось цікава деталь. Пригадуєте гучну заяву МВС про розкрадання мільйонів на колекторських послугах, із яких ми починали? Тендери на ці послуги вигравали три фірми, — однією з них була «ЮА Груп». Однак водоканал стверджує, що договір розірвали, а гроші не перерахували.

«ОболоньНаша»

Привабливе майно знайшлося не тільки у «Київводоканалу». Сімейні бізнес-структури встигли прибрати до рук землю і отримати тимчасовий контроль над свердловиною його колишнього дочірнього ПАТ «Техводсервіс».

До 2001 р. воно входило у структуру Київводоканалу, потім виокремилось в самостійне підприємство, однак лишилося у власності міста й продовжувало працювати на потужностях водоканалу — на Дніпровській водопровідній станції (на північ від Києва). З-поміж іншого на цій станції є артезіанська свердловина, видобутком води з неї й займався «Техводсервіс».

2011 року у «Техводсервісу», в унісон із водоканалом, змінюється керівництво, — підприємство очолює донеччанин Микола Капланець, який доти працював там-таки у відділі маркетингу. Це прізвище вже подибувалося в цьому тексті. Річ у тому, що Микола Капланець — чоловік тієї самої Катерини Капланець з «Танталіту».

Отож, майно «Техводсервісу». З приходом нового керівника на офіційну адресу Дніпровської станції вписується нова фірма — філія №1 все того ж «Гєлліоса ЛТД». Її директором на той момент була Діна Аблаєва, колега Капланець по «Танталіту» — там вона керувала регіональним розвитком.

Згодом «Гєлліос» починає займається продажем артезіанської води, яку видобуває «Техводсервіс», але під торговою маркою «Цілюща». Серед клієнтів — сам «Танталіт», а серед партнерів на сайті «Цілющої» — «Радикал Банк», СПР-Груп і дитячий табір громадянської дружини Януковича Любові Полєжай «Славутич». Сайт, до речі, закрили після того, як ми почали цікавитися цією темою.

Але свердловина для видобутку води — не єдине, що у «Техводсервіса» знайшлося цікавого для Сім’ї.

Раніше у підприємства була поливальна станція на Оболоні, проспект Героїв Сталінграда, 8а. Саме цю станцію у 2012 р. викупило підконтрольне Януковичу «Київбуджитло», і звісно, що не заради техкомплексу, а заради землі.

Родина екс-президента, нагадаємо, облюбувала й, можна сказати, колекціонувала Оболонь: щонайменше, дві квартири, приватний будинок, спа-салон. Для повного фен-шую бракувало тільки власного спорткомплексу: його й планували будувати на місці поливальної.

Влітку 2014 р, уже після втечі Януковича, фірма намагалася оформити ділянку, однак зчинився галас, і проект на голосування Київради так і не винесли. Але землю можна вважати втраченою, — нею не скористається ніхто, доки на ній стоїть приватне майно. Яке, завдяки пригальмованій генпрокуратурі, ще й встигли перевести на іншого власника, офіційно не афілійованого з Януковичами.

Нам вдалося телефоном зв’язатися з Миколою Капланцем, який, за його словами, повернувся в Донецьк і займається орендою та продажем фотоавтоматів. Директором «Техводсервісу», переконує Капланець, він лишається суто технічно: підприємство вже рік не працює (збиткове), а його самого офіційно звільнити не можуть через плутанину з паперами. Щодо свердловини зізнався: з літа 2012 р. воду качали без ліцензії — в попередньої сплив термін, а нова була занадто дорога. Отож воду «Гєлліос» розвозив, може, й смачну, але нелегальну. Що ж до станції на Героїв Сталінграда — то її продали, аби погасити борги, розповідає Капланець. Це просто було єдине, що можна було продати, станція не працювала вже багато років, тож добре, що хтось взагалі купив, хоч би й заради землі:

«Мы смогли расплатиться с фондами, выплатить зарплату, которая висела много месяцев, а остальное мне не важно — хоть Янукович, хоть не Янукович… Я не интересовался никогда, кто собственник, — зачем мне это знать, моя задача была оплатить все, что должно предприятие».

Чи потече прозоріша вода з київського крану?

Що маємо в сухому залишку. Втрачені пансіонат і три гектари в Пущі, приватний маєток замість «конфіденційної» каналізації, незаконний видобуток води і поповнення «сімейної» колекції на Оболонській набережній. І це лише те, що вдалось знайти.

Про непрозору приватизацію майна водоканалу ще рік тому було надіслано депутатське звернення прем’єрові, Генпрокуратурі, МВС і навіть в РНБО.

З міліції відповіли, що дані внесено до реєстру досудових розслідувань за кримінальною статтею самоуправство. Більше повідомлень про це не надходило.

При цьому у київської влади спостерігаємо олімпійський спокій, у керівництві водоканалу — той самий менеджмент зі «старих добрих часів», у власниках — ті ж самі неубієнні офшори.

Хто сьогодні стоїть за острівними «прокладками», все ще невідомо, адже відкрити реальних бенефіціарів неможливо. Ми намагалися розшукати бодай їхніх офіційних представників: завдяки запиту народного депутата Сергія Лещенка роздобули протоколи засідань акціонерів КЕХу, однак виявилося, що цих людей завбачливо навіть у протоколи не вписують.

Ми довго добивалися особистого інтерв’ю з очільником «Київводоканалу» Андрієм Біликом, однак після звинувачень МВС він відмовився зустрічатися наживо.

Не вдалося розшукати і Ярослава Беру. Його контактів не знайшли ні у водоканалі, ні в «Київенерохолдингу», більше того — чинний директор КЕХ Ганна Гладка запевнила, що ніколи його не бачила й телефону не має.

Ми відправили письмовий запит на його скриньку «Радикал Банку», відповіді чекаємо досі.

А тим часом у травні «Київводоканал» підвищує тарифи на свої послуги більш як на третину. Пояснюють це чинниками абсолютно логічними: електроенергія подорожчала, потрібні ремонти, зросли ціни на реагенти через курс, час перерахувати зарплати. Ось тільки кому насправді кияни платять за воду — незрозуміло. Як і те, скільки у їхнього водоканалу ще лишилося такої землі й майна, яких він може позбутися під час майбутніх ефективних бізнес-процесів.

Леся Іванова («Наші Гроші»), Катерина Каплюк, вперше опубліковано у «Дзеркалі тижня»

МОЗ віддав 52 мільйони фірмі, яка так і не привезла ліки для ВІЛ-інфікованих, зате подала позов проти міністерства, а потім змінила назву, директора, власника і пішла у самоліквідацію.

Міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі зробив сенсаційне повідомлення: ліки для ВІЛ-інфікованих в Україні не з’явились через фірму, яка зірвала поставку. Тобто вже за кілька тижнів у пацієнтів раптово зникне єдине, що тримає їх на цьому світі.

Сенсація прозвучала на засіданні уряду, чим одразу скористався Арсеній Яценюк, який вирішив себе показати «залізним прем’єром». Ситуація справді напрошувалась для піару. Тільки-от, якщо копнути глибше, то Яценюк мав би відшмагати не тільки найближче оточення, а й себе у тому числі.

Отже. У грудні 2014 року ТОВ «Вектор-фарма» виграла тендер МОЗ і відразу отримала 52,65 млн грн. передплати для закупівлі індійських препаратів ламівудін /зидовудін и ефавіренц. Представники МОЗу дозволили фірмі поставку протягом 180 днів з дня передплати.

І ось ці півроку пройшли, препарати вже давно виготовлені, але в Україну їх не везуть, бо «Вектор» не заплатив індусам. Більше того, фірма-постачальник за словами Квіташвілі, не виходить на зв’язок з міністерством… і виробником. Відтак міністр попросив правоохоронців допомогти розібратись в ситуації.

Саме тоді Арсеній Яценюк металевим голосом попросив голову МВС Арсена Авакова знайти фірму і «допомогти» їй виконати свої зобов’язання. Крім того – знайти заступника міністра, який підписував контракт і запитати, «у якому він був стані при підписанні». Також він попросив Квіташвілі створити план «Б» для уникнення таких ситуацій у майбутньому.

Промову Яценюка ми сприйняли так, як можна сприймати цинічні промови. І хоч «Наші Гроші» не є правоохоронним органом, але можемо доповнити картину кількома деталями, які допоможуть нашим читачам розібратись в ситуації і зрозуміти, як уникати таких ситуацій у майбутньому.

Насправді Квіташвілі мав би знати, що 7 травня «Вектор-фарма» подала до суду позов проти МОЗу з абсолютно нахабною вимогою: збільшити вартість угоди на поставку ліків для ВІЛ-інфікованих через зростання курсу долару у порівнянні з груднем 2014 року.

Нахабство полягає у тому, що фірма отримала тоді всю суму по передплаті і була просто зобов’язана відразу перерахувати її виробнику по тодішньому курсу. Але комерсанти з якихось причин цього не зробили  і тепер почали довгу судову волинку, яка може тягнутись роками, а контракт так і не буде виконано.

Мало того. Виявилось, що «Вектор-фарма» – вже не «Вектор-фарма». Після позову до суду фірма змінила назву на «Фіоліс трейд лтд», директором тепер є Володимир Володимирович Молчанов, а новий власник – лондонська фірма «Фіоліс трейд лтд», кінцевим бенефіціаром якої вказано таку собі Інну Руденко з містечка Острог на Рівненщині.

(Вже після здачі статті стало відомо, що компанія “Фіоліс трейд лтд” почала процедуру ліквідації).

Будучи ще «Вектор-фармою», фірма тендерила у МОЗі сотні мільйонів за часів Януковича. Тодішній голова Держкомпідприємництва пов’язував її з головою тендерного комітету МОЗ тих часів Романом Богачовим та екс-радником міністра МОЗ Дмитром Підтуркіним.

Формальних доказів Бродський не публікував. Але є враження, що при бажанні їх можна легко отримати чи спростувати. Річ у тім, що директором фірми був Сергій Копилов, який раніше працював директором ПрАТ «Фармація-2000»,  яке через ПП «Ян» належало відомому фармацевту Павлу Жебрівському. Згодом вони розійшлись, і, кажуть, не в найкращому гуморі. Але сьогодні Жебрівський очолює антикорупційне управління Генпрокуратури, відтак має і ресурс, і розуміння того, що робити, аби Копилова знайшли для розмови про справжніх власників фірми.

У свою чергу сам Підтуркін повідомив “Нашим Грошам”, що вже виграв суд проти видання Бродського “Обозреватель”, яке поширювало цю інформацію. І вказав, що дружина першого засновника “Вектор-фарми” Віктора Кіптика нині працює в секретаріаті Кабінету міністрів в управлінні протоколу.

Але це деталі. Головне – причини цієї ситуації. До виникнення якої долучився і Яценюк.

У далекому лютому 2014 року Арсеній Петрович воцарився у прем’єрському кабінеті на Грушевського. Міністром охорони здоров’я тоді став неважливо хто, оскільки компетенції та адмінресурсу у назначенця було нуль цілих нуль десятих. Закупівлями препаратів МОЗу був поставлений рулювати перший замміністра Руслан Салютін. Ставленик нардепа Миколи Мартиненка, сірого кардинала яценюківського «Народного фронту».

Мартиненко зараз більше відомий по карній швейцарської прокуратури щодо зловживань у «Енергоатомі». А рік тому він якраз гримів більше по медицині.

Гримів тому, що Салютін зробив абсолютно все, аби зірвати закупівлі МОЗу. Він як голова тендерного комітету мав вчасно підписувати купи документів. Однак: то він на лікарняному, то у відпустці, то вийшов з кабінету, то зайшов у туалет… Перший тендер МОЗ провів лише у серпні, коли громадськість почала пікетувати Кабмін.

Причини затягування були зрозумілі – нова влада домовлялась з постачальниками про свої умови. Постачальники тягнули гуму, аби влада була поступливіша. Зрештою дозатягувались до того, що ліки в країні банально закінчились. І влада погодилась їх купувати на принизливих умовах, аби у лікарнях не почався масовий мор.

Ось так на світ тоді і з’явилась урядова постанова за підписом Яценюка, яка дозволила МОЗу робити передплату за умови 180-денної відстрочки поставки ліків. І на авансцену вийшла «Вектор-Фарма» – фірма з боєм і канонадою натендерила 226 мільйонів гривень, що відразу вивело її на 4 місце серед півсотні постачальників МОЗу.

Також варто відзначити, що при зміні влади у МОЗі змінюються топ-керівники. Але середній склад залишається той самий. І середній склад, який і веде всю звітність і бухгалтерію, не міг не знати, що «Вектор-фарма» не є надійним постачальником. Наприклад, у 2013 році фірма на три місяці затягнула поставку катетерів, пославшись на ураган у Мексиці. Зрештою вона була за це оштрафована на мільйон у суді у березні 2015 року.

Але кому від цього легше, якщо фірма в цей час вже зникла з радарів і МОЗу, і постачальників.

Отже закріпимо матеріал. За кілька тижнів ВІЛ-інфіковані України залишаться без препаратів, бо МОЗ через бездарну урядову політику віддало підряд пройдисвітам з попередньої влади.

Ось і казочці кінець, і прем’єр – не молодець.

Юрій Ніколов, «Наші Гроші»

Як голова Держслужби інтелектуальної власності уникла проблем з розпилом мільйона доларів, а потім – і люстрацією.

Деякі люди вважають, що професія перекладача хоч і почесна, але не надто прибуткова справа. Це не так. Бо якщо перекладач працює не в затурканій Німеччині чи Іспанії, а в країні можливостей – Україні, то він легко може стати доларовим мільйонером. Правда, для цього треба знайти ще й «держпідприємство можливостей». Судовий реєстр підказав нам, що принаймні одне таке існує – «Укрпатент». Повна назва – «Український інститут промислової власності».

Подивитись на професію перекладача іншими очима нас змусило рішення суду, надибане в відповідному Реєстрі. Із нього виявилось, що «Укрпатент» роками переплачував за послуги перекладу, і до того ж пристойні гроші.

Держфінінспекція, яка перевіряла патентовиків за 2011-2014 роки, з’ясувала, що переплата приватному ТОВ «Науково-технічні переклади» склала майже 8 мільйонів гривень (переклад на російську, українську та англійську мови патентів, рефератів, тощо). За даними ревізорів, фірма завищувала зарплати виконавців і робила це регулярно. А сама схема почалась ще далекого 2003-го року.

На жаль, невідомо, скільки грошей втратила держава в інші роки співпраці «Укрпатенту» із «Науково-технічними перекладами». Цілком може бути, що сума була співставною.

Щоправда, більше нас занепокоїв інший факт: чому Держфінінспекції вдалось помітити переплату, а «Нашим Грошам» – ні? Виявилось, усе до болю просто.

Ми і не могли проаналізувати цих тендерів, бо їх у «Віснику держзакупівель» просто не публікували.

Система працювала так: у 2003 році була укладена первісна угода, а потім щороку укладали додатки до неї, змінюючи ціну і обсяг робіт.

Ми не змогли ні скорелювати дії «Укрпатенту» із законодавством, ні знайти аналогів у тендерній історії України. Так що, схоже, схему винахідникам можна патентувати. Як об’єкт інтелектуальної власності.

Власне для того, щоб віддати шану усім розробникам нового методу, мусимо спершу назвати усіх учасників процесу.

«Укрпатент» з 2001 очолювала Алла Красовська. У 2003 році держпідприємство зблизилось із «Науково-технічними перекладами» і відповідно – його директором – Георгієм Жаріновим.

А згодом трапилась магія. Приблизно у 2006 році Алла Красовська взяла собі прізвище Жарінова, а ще виявилась прописаною з директором перекладацької фірми на одній адресі. А сам Жарінов приблизно у цей же час перекваліфікувався з директора «Науково-технічних перекладів» у засновника фірми.

Після цього співпраця Жарінова і Жарінової не мала шансів припинитись. Що і було доведено наступними багатьма роками. Мало того. Хоча Жарінова у 2012 році покинула «Укрпатент», її колишні підлеглі продовжили плідну співпрацю із давнім приватним партнером, що в українських реаліях свідчить, що екс-директор не списаний на берег, а лишився в «правильній кадровій обоймі».

Хоча формально її трудову книжку покидало по різним галузям – після «Укрпатенту» вона очолила відділ розвитку перспективних напрямів IТ технологій управління телекомунікацій Українського державного центру радіочастот. А потім взагалі стала проректором з навчальної роботи та соціально-економічного розвитку Київського національного університету будівництва і архітектури.

Вже після Майдану її метання припинив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк – у листопаді 2014 року уряд призначив Жарінову головою Державної служби інтелектуальної власності України. Напевно, як фахівця-винахідника.

Про деякі аспекти призначення поговоримо нижче, а поки повернемось до схеми, яка виявилась напрочуд ефективною. Суд, у якому нове керівництво «Укрпатенту» за нової влади намагався стягнути з приватників переплату, передбачувано закінчився нічим. І це зрозуміло: робота зроблена, акти підписані, застережень у держпідприємства у свій час не виникало.

Так що «сторони вільно на власний розсуд визначили об’єм робіт, що підлягають виконанню, та їх вартість». Що ж до перевірки ДФІ, то, як вказав апеляційний суд – акт ревізорів про завищення вартості послуг перекладачів «не несе жодного імперативного характеру для учасників спірних правовідносин».

Простими словами це означає, що всі надибані державними ревізорами докази переплати є їх приватною думкою, на яку «Укрпатент» і «Науково-технічні переклади» можуть зважати як їм заманеться.

Звісно, ДФІ могло би звернутись до правоохоронних органів, як, зрештою, і нове керівництво. Але цього в рішенні судів не зафіксовано. Тобто або не звертались, або ж міліція розслідує справу традиційно: однією рукою гортають матеріали перевірки, іншою тримають шматок батона, а очі в цей час блукають у пошуках масла.

Закон взагалі стає якимось безпорадним, коли вступає в царину інтелектуальної власності. Наприклад, дивом забуксував на цих теренах навіть закон про люстрацію.

Його суть проста: усі керівники державних органів мають здати автобіографічні дані кадровику їхньої установи. Кадровик має подивитись на ці дані, і сигналізувати начальнику Держслужби про слизькі моменти.

Наприклад, чи вважати два роки роботи на посаді директора держпідприємства «Український інститут промислової власності» за часів Януковича перепоною для зайняття посади директора Держслужби інтелектуальної власності. У випадку будь-яких сумнівів дані мали б передаватись до Мінюсту для остаточного вирішення.

Ми не знаємо, на якому етапі забуксувала перевірка. У мережі знайшовся лише наказ Жарінової від 27 лютого 2015 року. Згідно з яким Жарінова звільнила саму себе від люстраційної перевірки:

«Провести в Державній службі інтелектуальної власності України (далі – ДСІВ) перевірку, передбачену Законом працівників ДСІВ та керівників державних підприємств, організації, що належать до сфери управління ДСІВ, окрім Голови ДСІВ…».

Судячи з того, що люстраційних відгуків від урядовців теж не чути, будемо вважати, що і тут колишню очільницю «Укрпатенту» знову пронесло.

Нам залишається лише зафіксувати нову схему і чекати нових тендерних успіхів, тепер уже від Держслужби інтелектуальної власності. Правда, про нові досягнення винахідників ми, певно, дізнаємось років через 8-10, коли у Реєстрі судових справ з’явиться справа, яка легалізує нові додатки до старих договорів.

Шукати у Реєстрі будемо за тегами «Рішення. Господарські», а не «Вироки. Кримінальні». Бо це все ж таки винахід.

Юрій Ніколов, Ірина Салій, «Наші Гроші»

Після відставки з голови СБУ Наливайченко і Геращенко почали ходити на телеефіри разом з розповідями різної ступені достовірності.

На прощання голова СБУ Наливайченко вкинув дані про зв’язок нині близького до Порошенка бізнесмена Крючкова з погорілою базою Ставицького.

Немає більше радості для журналіста, ніж прощальна промова звільненого чиновника. Усе, що він носив в собі довгі місяці, нарешті проривається на світло.

Те, що вирвалось із Валентина Наливайченка, виявилось, можна аналізувати довго. Нагадаємо, що його черговий термін у кріслі голови СБУ закінчився під фейерверк пожежі паливної бази «БРСМ» і викриття її «кришування» екс-заступником генпрокурора Анатолієм Даниленком.

Нагадаємо, що одним із найбільш незрозумілих звинувачень, які Наливайченко видавав, ще петляючи між крапельками відставки – був короткий перелік із двох белізьких офшорів, на які виводились кошти втікача-міністра енергетики Едуарда Ставицького. Саме його вважали справжнім бенефіціаром БРСМ.

Цей список вперше озвучив сам Наливайченко в ефірі «Шустер Live», а потім ще й оприлюднив нардеп Антон Геращенко у Facebook. Вже один цей факт виглядав підозріло – довкола одного списку об’єднались представники протилежних політичних таборів – Наливайченко з «УДАРу» і Геращенко з аваківського крила «Народного фронту».

Завдяки одному уважному читачу «Наших Грошей» ми трохи наблизились до розгадки такого зближення. Але у той же час заплутались ще більше.

Один із названих офшорів «Мелліан Менеджмент ЛТД» у 2014 році справді став новим власником ТОВ «БРСМ-Нафта». Хто є новим власником і кінцевим бенефіціаром на погорілій нафтобазі не зізнаються.

Нагадаємо, що віднедавна українські компанії зобов’язані оприлюднювати своїх кінцевих вигодоодержувачів. Наразі більшість компаній саме займається внесенням цих відомостей в реєстр, аби встигнути до осіннього дедлайну. Тож, якшо «БРСМ-Нафта» виявиться законослухняною, то незабаром ми маємо побачити у реєстрі ім’я бенефіціара (який, щоправда, може виявитись і белізьким юристом).

Але у будь-якому разі зрозуміло, що «Мелліан» справді причетний до нафтобази Ставицького.

З другим офшором все не так очевидно. Мова йде про «Бейрок Файненс Лімітед», також із сонячного Белізу.

Нам не вдалося знайти інформацію, що цей офшор коли-небудь був засновником паливних компаній чи займався імпортом нафтопродуктів. Тому слова Наливайченка-Геращенка є єдиним клеєм, що прив’язує «Бейрок» до «БРСМ». І тим скандальнішою виглядає історія.

Днями Даниленко заявив, що у його кар’єрі державного правоохоронця були значні перерви і він заробив купу грошей за десять років роботи у фірмах і голландським та бельгійським капіталом. Насправді у його офіційній біографії на сайті Генпрокуратури не було жодних даних про такі розриви.

Про «Бейрок Файненс Лімітед» ми вже писали минулої осені, коли вивчали бізнес родини Анатолія Даниленка, тодішнього заступника генпрокурора Віталія Яреми. На цей офшор було оформлено частку у ТОВ «Грандіс Інвестментс», керівником якого майже рік пропрацював Євгеній Ільїн, племінник Геннадія Ільїна. Останній після Євромайдану став депутатом Київради від «УДАР-Солідарності», а раніше ходив в ореолі чуток про свою причетність до банди Савлохи та керівництва охороною Петра Порошенка.

Виглядає, що очільник СБУ Валентин Наливайченко вирішив попросту «наїхати» на близьке оточення президента Порошенка, вибрав для цього офшор з орбіти Даниленка і за це втратив посаду.

Тим більш, що про інтерес Даниленка до «БРСМ-нафти» заявляли і самі працівники скандальної компанії.

«У 2014 році, перебуваючи на посаді заступника Генерального прокурора, Анатолій Даниленко, через підконтрольних йому прокурорів Харківської, Київської областей та міста Києва закрив більш як два десятки автозаправних комплексів, що належать компанії «БРСМ-Нафта». Це підтвердило внутрішнє розслідування в компанії» – заявив директор департаменту стратегічного маркетингу «БРСМ-Нафта» Олександр Мельничук.

На цьому історію можна було б закінчувати. Але іронія долі полягає в тому, що днями став відомий кінцевий бенефіціар белізького «Бейроку». І запитань стало тільки більше.

Бенефіціаром «Бейрок Файненс Лімітед» виявився добре відомий поціновувачам антикорупційної літератури Леонід Крючков, колишній нардеп від БЮТ, а нині гравець з команди Порошенка.

Свого часу Леонід Крючков з братом Дмитром фігурували в численних скандалах і оборудках, як от розкрадання коштів в Держкомрезеврі, банкрутство «Київреконструкції». При цьому вони не гребували і мандатами: у 2006-2007 рр. Дмитро Крючков був народним депутатом від Блоку Юлії Тимошенко, а Леонід – депутатом Київради від БЮТ.

А за нової влади з осені минулого року Леонід Крючков став заступником директора оборонної компанії «Укрінмаш», що є дочірнім підприємством державного концерну «Укроборонпром», куратором якого є перший замсекретаря РНБОУ Олег Гладковський.

Леонід Крючков

Голова Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю (тобто всього експорту зброї України) до свого призначення на цю посаду минулого літа президентом Петром Порошенком мав інше прізвище – Свинарчук. І займався приватним бізнесом – автовиробником «Богдан», який раніше належав тому ж Порошенку.

Фактично Свинарчук довгі роки був одним з найближчих бізнес-партнерів Порошенка. Відтак не дивно, що новий президент України довірив йому одну з найделікатніших галузей, у якій крутиться значний кеш. Відтак зрозуміло, що призначення Крючкова у цій галузі не могло відбутись без бажання та дозволу порошенківського наглядача.

Дмитро Крючков

У Дмитра Крючкова після Майдану життя теж заграло новими барвами. Минулої осені Міністерство енергетики і вуглепрому під орудою Юрія Продана вирішило дозволити імпорт російської електроенергії в Україну. Тоді ліцензії мали отримати ДТЕК Ріната Ахметова і фірма «Енергомережа» – її акціонером напередодні тих подій був брат міністра енергетики Петро Продан. Однак на момент ліцензування імпорту керівником «Енергомережі» виявився вже Дмитро Крючков, а у керівних органах з’явились так звані представники «оточення» Констянтина Григоришина та самого Порошенка (через вінницького бізнесмена Продивуса). Зрештою оборудка не вдалась і імпорт пішов через державні структури, але дозвіл для «Енергомережі» став приводом для відставки міністра енергетики Вадима Уліди, а згодом і самого Продана.

У Крючкова з родиною є так багато компаній і суперечливих бізнес-зв’язків, що вистачить для найнеймовірніших версій.

Наприклад, у 2009-2010 рр. «Бейрок Файненс Лімітед» входив до складу засновників ТОВ «Братислав-Плаза» і ТОВ «Київська Торгова Група». У компанії «Братислав-Плаза» партнером «Бейроку» була Антоніна Сліпченко, в якої з Леонідом Крючковим були виписані довіреності на автомобілі одне одного. А ця Антоніна має купу спільних компаній з Олександром Ступаком – офіційним засновником фірми «Ректан» з так званого «генерал-єнакіївського» угрупування, що заробляло сотні мільйонів на харчуванні армії.

Або ось ще. Вищезгадана «Енергомережа» нещодавно стала активним гравцем у розборках за «Запоріжжяобленерго», утворивши купу малу з угрупуваннями Григоришина. Коломойського, Суркіса та Ахметова.

Тож така розмаїтість бізнесових зв’язків Крючкових додає вірогідності словам Наливайченка про причетність крючковського офшору «Бейрок» до «БРСМ-нафти» і скандального заступника Яреми та «охоронця» Порошенка.

Разом з тим ні Наливайченко, ні помічник Авакова не оприлюднили жодних конкретних даних про ці зв’язки. Відтак не можна виключати, що вороги Порошенка навмисне вкинули «Бейрок» і Крючкова у полум’я корупційного скандалу з погорілою базою януковичевского міністра.

Але якщо «Бейрок» має справді стосунок до нафтової теми, то світла, пролитого Наливайченком, вистачить, щоб у багатьох навколишніх глядачів, потемніло в очах.

Ірина Салій, «Наші Гроші»

Залізничники сенсаційно відібрали у «Вог аеро джет» паливний контракт на 2 мільярди, обравши Антонова. І це при живому «єрємєєвському» міністрі інфраструктури.

ДП «Укрзалізничпостач» 23 червня за результатами тендеру уклало низку угод з ПП «ОККО-Бізнес Контракт» на постачання дизельного палива у 2015 році на загальну суму 1,52 млрд грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».

Фірмі з групи Віталія Антонова (концерн «Галнафтогаз») замовлено 80 тис тонн дизпалива по 18 999 грн./т. За даними Оilnews станом на дату підписання угод середня гуртова ціна на дизель складала близько 20 тис грн./т.

Угоди підписані по восьми лотах із запланованих 10, закупівля ще по двох наразі проходить оскарження в АМКУ: скаргу подала одна з відхилених компаній, «Дайджест Груп», деталі скарги поки невідомі, розгляд справи відбудеться тільки через місяць.

На участь у тендері окрім «ОККО» подавалися ще шестеро учасників, усі з дорожчими пропозиціями.

Багаторічного улюбленця залізниці Ігоря Єрємєєва відсунув від мільярдів Віталій Антонов.

П’ятеро з них були відхилені. У тому числі вперше не допустили до участі й постійного постачальника залізниці – компанію «Вог Аеро Джет» нардепа Ігоря Єрємєєва.

«Вог аеро джет» вже мало підряд на постачання дизелю залізничникам на весь 2015 рік, вигравши у березні тендер вартістю 2,4 млрд грн. Ті торги були проведені після грудневого призначення міністром інфраструктури Андрія Пивоварського, який раніше був гендиректором «Континіуму» Єрємєєва.

Однак «Укрзалізниця» вирішила заново обрати постачальника палива і провела нові відкриті торги. Їх було оголошено 3 березня, наступного дня після укладання вищевказаної угоди з «Вог аеро джет».

Акцепт пропозиції «ОККО» було зроблено 12 червня, при цьому заявку «Вогу» було відхилено через формальні претензії. Фірма Єрємєєва не подала забезпечення пропозиції конкурсних торгів, натомість надала зміни до гарантії виконання зобов’язань по сплаті цього забезпечення, де гарантом виступає банківська установа, що не відповідає умовам тендеру. Про який банк ідеться – у протоколі відхилення не уточнили.

І вже через кілька днів після відхилення заявки «Вогу» стало відомо про критичну ситуацію із дизпаливом від Єрємєєва: у запасі лишалося 1 192 тонни при планових резервах в 18 000 тонн, чого мало вистачити лише на кілька годин роботи в масштабах країни. За словами очільника залізниці Максима Бланка, проблема з пальним виникла через тимчасові недоліки у роботі «Укрзалізничпостачу» і питання було вирішене через екстрені переговори з постачальником з приводу збільшення поставок.

Єдиним допущеним до участі конкурентом «ОККО» на тендері лишилося ТОВ «Укройлпродукт» з групи компаній «Фактор» Сергія Тищенка, колишнього чоловіка Олени Тищенко, пов’язаної з нардепом Сергієм Пашинським, що після Майдану очолював Адміністрацію президента. Фірма «Укройлпродукт» брала участь у скандальній схемі по продажу арештованого бензину біглого Сергія Курченка.

Нагадаємо, «Вог Аеро Джет» почав вигравати державні тендери наприкінці 2013 року. За ці півтора роки фірма отримала замовлень на 6,52 млрд грн., ставши другим найбільшим постачальником «Укрзалізниці» за останні вісім років після фірми «Укрпостач-нафтотрейд» також з групи Єрємєєва. Загалом ж різні фірми Єрємєєва за п’ять років отримали підряди «Укрзалізниці» на 17,27 млрд грн. Тоді як залізниця за вісім років опублікувала у «Віснику держзакупівель» дані про свої паливні підряди на 27,79 млрд грн.

Дизельні підрядники «Укрзалізниці», 2008-2015 роки

Клерки Держінформюсту пустили по вітру чотири мільйони гривень, прикрившись фактично фіктивними відкритими торгами і любов’ю до фото.

Здається, адвокатське минуле багатьох очільників Мінюсту зіграло з ними в погану гру. Людям, які багато часу проводили у судових засіданнях, починає здаватись, що головне довести невинність клієнта де-юре. А як воно є у фактичному житті – не вже й важливо.

Те, що в реальному житті «б’ють не по паспорту» якось і в голову їм не приходить.

Одна з таких характерних історій сталась зовсім нещодавно, точніше ще триває. Ціна питання – втрачених чотири мільйони гривень для державного бюджету.

Історія починалась традиційно. На початку травня «Наші Гроші» звернули увагу на тендер держпідприємства «Інформаційний центр» Мін’юсту на постачання електронних планшетів на 8,06 млн грн. від фірми «Енглер». Нашу увагу привернула ціна – 19 650 гривень за планшет (близько $940). За таку суму можна купити найкращі в світі прилади, наприклад, нові iPad. А їх мінюстівці захотіли понад 400 штук. Тобто операція щонайменше нерядова.

«Хьюлет Пакард» продає планшети HP Pro Tablet 10 EE G1 на своєму сайті більше ніж вдвічі дешевше від тих, які захотів Держінформюст. Різниця лише у одній з двох фотокамер планшету – на фото має 5-мегапіксельну, а на тендері захотіли 6 МП.

Однак глибше вивчення показало, що Держінформюст хотів досить такі звичайні планшети, які пересічний українець може без проблем купити по 10-13 тисяч гривень. Свідченням цього стала конкуренція на тендері. Фірма «Навігатор» пропонувала по 9 600, «Електех» по 12 672, «Інзарго» – по 15 696 гривень.

Однак біда в тому, що жодна з цих фірм підряд так і не отримала, а мільйони пішли «Енглеру». Через одну гаджетівську забавку. Інформюстівці зажадали, аби їхні планшети мали тилову камеру на 6 мегапікселів. Не на 2 МП, як у простих моделях. Не на 5 МП, як у дуже хороших планшетів. Не на 8 МП, як у найнайнайнайкрутіших. А саме на 6 МП, згадок про які ми взагалі не знайшли у жодного виробника.

І саме через цю незрозумілу забаганку Держінформюст викинув на планшети не 4 мільйони гривень, а вдвічі більше.

Журналіст «Лівого берега» Андрій Яницький вирішив докопатись до правди у цій історії. І виявилось, що кожен рух у пошуках істини все глибше закопує Держінформюст. Сподіваємось, що правоохоронці влаштують остаточне дно вже зараз, аби не дійти взагалі до маразму.

Журналіст подав запит і отримав відповідь від Держінформюсту про те, які ж саме планшети було зрештою придбано. Виявилось що це HP Pro Tablet 10 EE G1.

В Україні такі планшети – рідкість, а у Європі їх можна спокійно придбати по приблизно по $580. І відмовки щодо розмитнення та доставки не можуть пояснити, чому тендерна ціна Держінформюсту вище на 400 доларів. Бо у Росії, яка також імпортує ці планшети, їх ціна становить від $516 до $689. Тобто щонайменше на три сотні дешевше від ціни на українському тендері.

Більше того. Виявилось, що планшети HP Pro Tablet 10 EE G1 мають камеру лише 5 мегапікселів! Тобто Держінформюст, викидаючи з тендеру дешевих конкурентів з їх «слабенькими» камерами мав так само відшити і «Енглер». А це пахне Кримінальним Кодексом, а саме статтею 364, якою передбачено ув’язнення до восьми років за зловживання владою або службовим становищем.

Тож на «Лівому березі» вчора вийшла стаття про «золоті» планшети інформюстівців, від яких за кілометр тхнуло Кримінальним Кодексом.

На фоні цього запаху відразу надійшла нова реакція від в.о. гендиректора Держінформюсту Олексія Личова (раніше був відомий як адвокат, як і міністр юстиції Павло Петренко).

Виявилось, що журналіст цілком неправий. Ось вам і папірчик про те, що ці планшети ексклюзивно оснащені саме 6-мегапіксельною камерою, а ось вам і висновок, що такі ексклюзивні речі не можна порівнювати з отим непотребом у відкритих джерелах. Бо планшети для Держінформюсту виготовляються на спецзамовлення, а тому у інтернет-магазинах вони не продаються.

Клерки з вертикалі міністра юстиції Павла Петренка вимагають, аби журналісти не порівнювали з магазинними цінами їхні екслюзивні планшети.

Тобто абсолютно незрозуміла примха – мати не стандартну камеру на 5 або 8 МП, а нестандартну на 6 МП – примусила державне підприємство заплатити не 4 мільйони гривень, а вдвічі більше.

І знаєте, ми впевнені, що Держінформюст був до цього готовий. Він наче знав, що у «Енглера» є так необхідні йому витребеньки саме за такою ціною. Оскільки очікувана ціна тендеру становила 8,20 млн грн., яку «Енглер» після відсіювання чотирьох(!) дешевших конкурентів героїчно знизив аж на цілий відсоток.

Також у Держінформюсті наче знали, що в Києві дуже скоро будуть планшети, які HP має виготовляти на спецзамовлення на своєму заводі по передплаті. Оскільки встановили вимогу, аби після підписання угоди з переможцем тендеру 27 квітня вони були у замовника вже 4 червня.

Пропонуємо спробувати будь-кому такий героїчний перфоманс по взаємодії з виробником «Хьюлет пакард», якщо у вас ще немає на складі саме таких планшетів і священної впевненості у перемозі на тендері. Також пропонуємо здогадатись про механізм «телепатії», за допомоги якої тендерникам Держінформюсту була «навіяна» забаганка ексклюзивної 6-мегапіксельної камери.

Пошуки грошей пропонуємо залишити правоохоронним органам, які мають полювати за державними коштами. Але відразу оговоримось, що це буде зробити досить важко. Держінформюст у цій оборудці наступив на усі морально-етичні міни, які тільки міг. Оскільки бажаючи купити саме такі планшети, він по ідеї мав би провести переговорну процедуру, у якій мав би пояснити причини своєї забаганки. Але клерки Личова не захотіли пояснювати те, що пояснити, здається, неможливо. Тому провели відкриті торги, які формально захищають від будь-яких формальних звинувачень.

Хоча, звичайно, слідчі органи могли б зламати цю традицію. «Опитавши» всіх учасників, і дізнавшись, скільки коштують такі камери у виробника, навіщо вони Мінюсту, чи мав такі камери єдиний допущений конкурент «Енглеру» – фірма «ІТ-інтегратор», яка і легімітизувала відкриті торги.

Можливо, тоді адвокати дізнались би, що окрім побудованого в їхніх головах паралельного світу, існує ще й інший – реальний.

Юрій Ніколов, «Наші Гроші»

Найближче оточення Юрія Бойко облаштувало закрите містечко з приватних маєтків на березі Дніпра, підім’явши під нього кільканадцять гектарів державного лісу на Київській дамбі.

Якщо підійти сюди сушею – поцілуєш триметровий паркан, КПП і шлагбаум. Підплисти по воді – зустрінеш хлопців у камуфляжі. За документами – це дамба Київського водосховища, державний ліс і землі державного лісгоспу. У реальному житті – все інакше. «Це приватна територія», – відріже охорона, доповість про тебе по рації, і отримавши наказ «на контакт не виходити», сховається за власну сторожку.

Офіційно тут – садівницьке товариство із незамислуватою назвою «Бобер». Будинки заховані поміж дерев. Однак із висоти польоту квадрокоптера відкривається абсолютно чітка картина: картина сімейно-дружньої загати, на зразок тих, що городять справжні бобри.

Минулої осені журналісти «Радіо Свобода» знайшли на березі обвідного каналу Київського водосховища величезні маєтки дітей екс-голови «Нафтогазу» Світлани і Миколи Бакуліних та екс-голови тендерного комітету «Нафтогазу» Сергія Кацуби і його матері.

Так от, володіння «Бобра» розкинулися просто навпроти – на протилежному березі каналу. Таке близьке сусідство, ще й підкріплене спільним приватним мостом, недаремне.

Дослідивши «боброве поголів’я», ми виявили, що діти Бакуліна можуть щоранку вітатися через канал зі своїм татом, а Сергій Кацуба – з мамою, а ще можна помахати рукою цілій низці колег по державному паливно-енергетичному сектору.

– Бойко Анатолій Юрійович, ділянка 0,24 га оформлена влітку 2011 р., будинок (?) кв.м

Такі ПІБ має син того самого Юрія Бойка, який увійшов в історію як Міністр палива й енергетики при президенті Януковичу, при котрому провернули оборудку з купівлею двох бурових вишок за 8 млрд грн. за подвійним тарифом. Зараз до екс-міністра у правоохоронців немає питань і він спокійно очолює парламентську фракцію «Опозиційного блоку».

Щодо Бойка-молодшого, то він відомий як співвласник ПП «Сеттлер» (ландшафтні послуги). Серед партнерів по цій фірмі – Сергій Валентинович Слюсаренко, людина з таким іменем була першим директором СТ «Бобер» при його заснуванні в далекому 2003 р. А ще – Наталія Мазур, відома як засновниця й директор двох благфондів Бакуліна … і як людина, на котру оформлена земля під одним з його маєтків навпроти через канал.

Квадратура будинку Бойка невідома – витяг на нього реєстр не видає, однак навіть на око цей маєток із колонами у кілька разів більший, наприклад, за скромну хатинку Бакуліна по-сусідству, тож площу й вартість можна сміливо множити на два (про Бакуліна див. нижче).

Окрім того Бойко може похвалитися найкрасивішою набережною: спуск на канал виклали бруківкою, схили засіяли газоном, а саму набережну обгородили кованим парканом із навісами.

– Бакулін Євген Миколайович, ділянка 0,24 га оформлена влітку 2011 р., будинок 370 кв.м.

Євген Бакулін є одним з найближчих поплічників Юрія Бойка. Вони ще у 90-х працювали разом на Лисичанському НПЗ. А коли Бойку вдавалось очолити Міненерго – Бакулін одразу ставав головою правління «Нафтогазу».

Після втечі Януковича Бакулін був затриманий за підозрою в розкраданні державних коштів. Йому і його заступнику Геннадію Юр’єву (це ім’я спливе пізніше) інкримінували зловживання службовим становищем і збитки державі на 2 млрд грн. Були арешти і рахунків, і майна, але Бакуліна відпустили під заставу, а вже за півроку справу закрили – криміналу не знайшли. Поки справу поновлювали, Бакулін встиг відхопити депутатський мандат (теж не без скандалу – два кримінальні провадження за підкуп виборців), тож тепер засідає в парламенті в очолюваній Юрієм Бойко фракції «Опозиційного блоку».

Маєток Бакуліна, на перший погляд – не палац, а втім сам господар оцінює його в 3,5 мільйони гривень – саме за стільки 370 квадратів «авторского дизайну в стилі Модерн» намагалися продати восени минулого року. Покупця, вочевидь так і не знайшли, бо вивісили оголошення про оренду – пожити в маєтку можна за 17 тисяч на місяць.

– Присяжнюк Олександр Анатолійович, дві ділянки разом 0,24 га, будинок 321 кв.м

Так звуть сина Анатолія Присяжнюка, екс-очільника «Чорноморнафтогазу» (2006-2010 р.р.), Київської облдержадміністрації (2010-2014 р.р.) і замголови Київської обласної організації Партії регіонів. Присяжнюк-молодший також «свій» у державному паливному секторі: в 2010-11р.р. був замдиректором нафтогазівської дочірки «Газ України», і до 2013 р. – замдиректор Департаменту реалізації газу в самому «Нафтогазі».

Наразі Олександр Присяжнюк – народний депутат, щоправда порушивши сімейну політлінію – від «Народного Фронту».

Майновий реєстр висвітлив ще один примітний факт: і землю, і будинок на ній Присяжнюк отримав у подарунок у жовтні 2013 р. Попередніми власниками маєтку були Юлія Шевчук і Віорел Ханкевич. Останній у 2011-12 р.р. очолював розрахунковий департамент «Київводоканалу», після того – ДП «Державний центр інформаційних ресурсів України». Цікаво, за що такі коштовні дари.

– Присяжнюк Тетяна Борисівна, ділянка 0,24 га оформлена восени 2011р., будинок 527кв.м, добудований у 2012:

Йдеться про колишню дружину Анатолія Присяжнюка. Після втечі Януковича губернатора Київщини оголосили в розшук за розтрати бюджетних грошей на ремонті доріг, але він втік і одружився на юній панянці.

Фармацевт за освітою, Тетяна Борисівна свого часу була співвласницею низки фірм, усі в Криму. Там, нагадаємо, Присяжнюк працював у правоохоронних органах органах ще з 80-х і до початку 2000-х, а вже потім очолював ЧНГ. Дружина Присяжнюка, зокрема, була співзасновницею ТОВ «Автоцентр-Крим» і ПП «Авто-Профі» (ця до окупації навіть тендери вигравала).

Тут дозволимо собі невеликий оффтоп на окупаційну тематику. Після захоплення Криму втрачати свій тамтешній бізнес Присяжнюки, вочевидь, не захотіли – перереєстрували одну з фірм, «Автоцентр-Крим», за російським законодавством і платять податки в бюджет агресора: згідно з даними Федеральної податкової служби «Автоцентр» пройшов реєстрацію в ЕГРЮЛі влітку минулого року, і Тетяна Присяжнюк лишається власницею половини фірми.

– Юр’єва Олена Геннадіївна, ділянка 0,24 га, будинок 469 кв.м:

Сама Олена Юр’єва ні як власниця, ні як керівниця якогось бізнесу, ні як чиновник відома не була. Однак найвірогідніше – це дочка екс-замголови «Нафтогазу» Геннадія Юр’єва. Про нього ми згадували вище в контексті кримінальної справи по колишньому керівництву держпідприємства.

Ділянка і будинок були куплені Юр’євою у 2011 р., попередній власник невідомий. Однак тут цікаве інше: навпроти маєтку Юр’євої, так би мовити, в одному дворі з нею, триває будівництво ще одного. При цьому якщо накласти супутникові знімки на кадастрову карту, то виходить, що будинок вигнали не на приватній ділянці Юр’євої, а просто попід берегом каналу і частково на землі державного лісгоспу. Детальніше про це трохи згодом.

– Заєць Віталій Якович, ділянка 0,29 га оформлена в 2008 р., будинок 339 кв.м

Віталій Заєць, здається, найстаріший місцевий дачник. По-перше йому 75 років, по-друге – будинок він купив ще в 2005 р., хоча держакт на землю посвідчили тільки три роки потому. Широкому загалу прізвище цього мешканця м.Ромни Сумської області нічого не скаже, хоча Заєць є партнером сина Бойка по вже згадуваній вище фірмі «Сеттлер».

Натомість киянам може бути відомий його син – Олександр Заєць. У 2010-2011 р.р. він очолював відділ забезпечення діяльності керівництва КОДА. Простими словами він півтора роки був завгоспом у Присяжнюка-старшого. Потім рік очолював Києво-Святошинську РДА, після чого повернувся в адміністрацію і до 2014 р. уже працював першим замом Присяжнюка.

Федоричева Олена Миколаївна, 0,28 га оформлено в 2008 р., будинок 443 кв.м.

Ця людина ніколи не фігурувала в контексті «Нафтогазу», однак місцевим «бобрам» також виявилася не чужа. За нашими даними, Олена Федоричева свого часу була приписана за однією адресою в Києві з Сергієм Качером. Це співзасновник ПП «Ломбард Скарбниця». Частку в компанії Качур мав від самого її заснування в 90-х, з 2008 р. фірму вивели на Кіпр, потім на Беліз, зрештою на Британію – але незмінним директором фірми ось уже 13 років значиться Євген Білаш. А це – ще один партнер Бойка і Зайця по фірмі «Сеттлер».

Кацуба Наталія Іванівна, сім ділянок, разом 0,43 га, будинок 339 кв.м

Це дружина Володимира Кацуби (народний депутат, до революції «регіонал», тепер – позапартійний) і мати Сергія Кацуби (Юрій Бойко втягнув його до системи «Нафтогазу», де той очолив закупівельний департамент, в парламенті минулого скликання був нардепом від Партії регіонів) та Олександра Кацуби (спочатку працював у «Чорноморнафтогазі», потім в рекордні 26 років успадкував від брата крісло замголови правління «Нафтогазу»).

Родина Кацуб – постійний член нафтогазового клубу, а відтак і постійний фігурант скандалів довкола нього:

Голова “Нафтогазу” Євген Бакулін і замголови “Чорноморнафтогазу” Олександр Кацуба (по центру) разом з сингапурськими виробниками другої “вишки Бойка”, яка отримала офіційну назва “Незалежність”.

А буквально рік тому з’ясувалася їх причетність до оборудок в «Укргазвидобуванні» із угодами про спільну діяльність з приватними фірмами. Тоді в «схемі» засвітилися і Бойко, і Фірташ, і нині біглий Курченко.

Кацубами, власне, можна «закільцювати» цю злощасну боброву загату. Пригадуєте, що прямо навпроти через канал стоїть палац Кацуб? Поруч із ним скоро має з’явитися ще один. Будівельний майданчик розгорнули на семи земельних ділянках. Три з них оформлені на Антона Чернецова, відомого як людина Юрія Бойка. При чому у витягах з держреєстру зазначено, що це землі під садівництво.

Ще одна ділянка площею 0,3467 кв.м. – попід берегом – в приватній власності Наталії Кацуби з призначенням «під дачне будівництво». Цікаво, що за даними Вишгородської райради, ділянка з ідентичною квадратурою раніше видавалася Олександру Присяжнюку … з призначенням «сінокосіння».

А тепер перейдемо до питання законності забудови й «приватизації». Проблем тут, як завжди три: вода, земля і ліс.

Дамба і канал – споруди штучні, створені в ході будівництва Київської ГЕС. Дамба фактично є продовженням греблі, якою перекрили русло Дніпра, а споруджували цю дамбу для захисту ближніх сіл від затоплення. Як посеред неї взагалі «нарізали» ділянки під приватизацію – загадка природи.

Річ у тому, що дамба – гідротехнічний об’єкт, на який в цілому розповсюджується Водний кодекс. В постійне користування такі землі віддають тільки державним стуктурам. Людям же і приватним фірмам та організаціям земля водного фонду може надаватися в тимчасове користування: косити сіно, розводити-вудити рибу, ще можна під оздоровлення, рекреацію, спорт і туризм, а також науковцям для дослідів.

В принципі, наші«бобри» починали теж із добропорядними намірами. Це зараз їхні ділянки мають призначення «для індивідуального дачного будівництва». А от початково це були землі сільськогосподарського призначення й видані вони були під садівництво. «Садівництво», щоправда, дозволяє будувати так звані садові будиночки – і при цьому ні кодекси, ні ДБНи не обмежують їхнього метража.

От і набудували маєтки від 300 квадратів, такий у Кацуби, і до 500 з гаком, як у Тетяни Присяжнюк.

Вочевидь, в якийсь момент «садівники» усвідомили не надто певну кореляцію між документами й реальністю і вирішили переоформитися в «дачників». Аж у грудні минулого року. Коли всі вже давно було збудовано й оформлено. Аж тоді землю під ними пакетом – тобто одним спільним на всіх рішенням Вишгородської РДА – перевели із сільськогосподарської в «рекреаційну», а саме «під індивідуальну дачну забудову».

Розпорядження підписували «під ялиночку», 31 грудня 2014 року. Певно, підлаштовували під річницю Майдану. Сміливість взяти на себе підпис мав в.о. голови РДА В’ячеслав Савенок (на фото), якого взагалі то не мало б бути на цій посаді та і взагалі на будь-якій іншій високій державній посаді. Усі роки правління Януковича він був першим замголови Вишгородської РДА і замголови Вишгородської райради (на території цього району розташовано «Межигір’я») і дивним чином у нього не відібрали крісло з усією суворістю люстраційного законодавства.

Пікантний нюанс. Савенок заступив на посаду у РДА відразу по тому, як пішов на підвищення Ярослав Москаленко. Він кілька років очолював Вишгородщину і у 2010 став першим заступником губернатора Київщини – згаданого вище Присяжнюка, чия дружина і син є членами блатної колонії на дамбі. А зараз Москаленко є народним депутатом і має серед помічників ту саму Наталію Кацубу.

Хоча, землі щонайменше під одним із будинків садового товариства цільове призначення так і не змінили. Йдеться про перший від КПП будинок (на фото), за даними Держгеокадастру земля під ним приватна, кому належать – кадастровики навіть на запит народного депутата не відповіли. Однак повідомили, що це ділянка для особистого підсобного господарства, городництва та садівництва. Плантацій редьки, як розумієте, там не спостерігається, та й назвати маєток підсобкою також язик не повернеться.

Цей будинок збудовано на земельній ділянці, яка офіційно все ще має призначення – сільськогосподарська, під садівництво, городництво і підсобне господарство.

Однак коли ми говоримо про земельні перипетії – то йдеться не тільки про приватизовані ділянки. Пам’ятаєте оголошення про оренду маєтку Бакуліна? «Закрытый КГ на 13 домов, 2 линии охраны, парковая зона 20 га». Звідки взялися ці 20 гектарів, якщо приватизовували по кількадесят соток?

Дивимося знову на карту і в кадастр. Маєтки «бобрів» рядочком ідуть посеред дамби. Зліва тягнеться зелена зона, справа берегова лінія. Це землі державної власності і закріплені вони за ДП «Вищедубечанське лісове господарство».

Червоним на карті позначено територію СТ «Бобер», синім – ділянки лісгоспу

Червоним позначено територію садового товариства «Бобер», синім – ділянки лісгоспу

Ми спеціально, через народного депутата Сергія Лещенка, звернулися в Держгеокадастр, який відповів дослівно таке: «відомості про передачу даних земельних ділянок в оренду/користування в Державному земельному кадастрі відсутні».

А тим не менше користуються ними на повну.

Ділянка вздовж берегу каналу, загалом має понад 3 га, «бобрами» зайнято близько 1,7 га. У когось тут альтанки, у когось гараж для човнів, а хтось, як наприклад Кацуба з Зайцем, просто досипав собі пляж і поставив шезлонги. Але найцікавіше, звісно, новий маєток, той самий навпроти Юр’євої, про нього ми вже згадували вище. Якщо накласти супутникові знімки на кадастрову карту – виявиться, що половина будмайданчика залазить на ділянку лісгоспу.

Ділянка по ліву руку раніше була – це видно по старіших ортофотопланах – повністю поросла лісом. Тепер частини зелених насаджень там немає – натомість є корт, дитячий майданчик, а ще низка споруд, які найбільше схожі на гаражі, тут же проклали ще одну дорогу. Загалом ділянка лісгоспу має 23 гектари, «бобрами» відгороджено понад 12 гектарів.

По суті, як видно зі зйомки та ортофотопланів кадастру, наразі садове товариство вигородило – разом з землями лісгоспу і затокою, котра знаходиться в постійному користуванні Київської ГЕС – близько 25 гектарів.

Ясно, що в такому місці журналісти – гості небажані, тож коли ми ризикнули підпливти до берега човном – нас уже зустрічала охорона на чолі з особисто директором СТ «Бобер» Василем Корінчуком. На питання, чому дачники відгородили шматок лісу й берег, Корінчук заявив, що садове товариство взяло цю землю в лісгоспу в оренду на 49 років. От тільки показувати договір чи надавати його копію навідріз відмовився.

Хоча по суті в даній ситуації абсолютно неважливо – є той договір чи немає. Тому що згідно з законом орендарі не можуть будувати маєтки на лісогосподарських землях, так само, як і не можуть рубати ліс під корти-гаражі.

Окрім того, громадяни мають право блукати лісами державної власності, скільки заманеться. Вільно, безоплатно та без спеціальних дозволів. Небезпечно тинятись – хіба що в лісах крадених.

До речі, коли ми навідувалися на КПП востаннє, вахту тримали двоє охоронців, один – приватної фірми, а от другий – у міліцейській формі. Останній, після питань стосовно того, за чиїм розпорядженням він охороняє цей об’єкт, хвилин зо 20 ховався від нас за будкою КПП, а тоді чкурнув до лісу, з автоматом у руці.

Може, правда, міліціонер і сам не знав, кого охороняє. Ну, тоді цей текст – саме для нього. А, якщо він більше любить не читати, а дивитись телевізор, то завтра, 14 липня, сюжет про це можна буде побачити і там. Налаштуйтесь на телепрограму «Наші гроші».

Леся Іванова, «Наші Гроші»

Чим трансформатори від Григоришина часів Порошенка відрізняються від вишок Бойка часів Януковича.

Чого не люблять робити в «Наших грошах» – так це говорити неприємні речі жінкам. Особливо, якщо вони – депутати. Але життя – річ жорстка, відтак ми приречені засмутити народного депутата Вікторію Войцицьку, яка кілька днів тому висловила надію, що майбутній тендер, який заточений під наближеного до Порошенка олігарха Григоришина, пройде без корупції і за участю світових компаній.

Надія, як то кажуть вмирає останньою, але все-таки вмирає. При чому стається це просто зараз. Бо саме сьогодні, о 10.00 в одному з кабінетів по вул. Лумумби, 97 у Артемівську хтось відкриє кілька конвертів і згідно з усіма законами психології відразу отримає внутрішнє переконання – півмільярда гривень має отримати саме ця фірма. Уже по тому будуть засідання і протоколи, які закріплять у гранітній букві закону вже прийняте внутрішнє рішення: оновлена держава розпочала одну з найбільших оборудок у постмайданній історії України. І серед українських мемів поряд з «вишками Бойка» з’являться і «трансформатори Григоришина».

Ми звісно не стверджуємо, що обидві ці схеми – це однакові краплі води. Є й відмінності. Але почнемо все-таки з подібностей.

Схеми і громадськість

Купівлі вишок передував легкий патріотичний піар: енергонезалежність, розвиток українських надр і т.д. Проблеми  з’явились лише тоді, коли виникло питання ціни.

Із трансформаторами все трохи інакше. Про корупцію тут заговорили практично на самому початку. Спершу «Главком», згодом «Інсайдер», а ще ціла низка народних депутатів просто-таки волали про те, що на очах у публіки хочуть розпиляти сотні мільйонів, якщо не мільярдів.

У двох словах нагадаємо суть: держава вирішила потратити 4 млрд грн. на трансформатори, які в Україні виробляє лише завод «Запоріжтрансформатор» Костянтина Григоришина. І зробити все, щоб більше на тендер ніхто не потрапив. Ціна передбачалась – вдвічі завищеною від ринкової. Тобто 2 млрд грн. мали потекти в правильні кишені.

Для офіційного старту схеми бракувало тільки того, щоб Нацкомісія з енергетики затвердила нову інвестпрограму для «Укренерго».

Незважаючи на ґвалт і звинувачення в корупції, Нацкомісія затвердила програму. Єдине, що змінилось: сума. Вона сповзла до 2,1 млрд грн.

Цей сегмент історії є важливим тому, що, здається, вперше в історії постмайданної України тіньова схема запустилась, не зважаючи на те, що всі навколо тільки й говорили, що вона – тіньова.

Це дуже нагадало часи Януковича, коли після купівлі першої вишки і шуму в газетах люди Бойка придбали другу. Так само через підставні фірми і з такою самою маржею.

Схеми і потреба в товарі

Тут є відмінність. При чому, як не парадоксально – на користь команди Бойка. Бурові установки «Чорноморнафтогазу» були справді потрібною штукою: вони дійсно робили в морському дні дірки, на які не були здатні вишки радянського періоду.

Трансформатори натомість купуються «аби було». Експерти ринку вже неодноразово наголошували, що в Україні міняють щороку від одного до п’яти трансформаторів, а не 37, як передбачалось спочатку, і не 27, на чому врешті зійшлися.

У своєму емоційному пості в ФБ народний депутат Олексій Скрипник так описав цю ситуацію:

«(потрібна) добудова підстанції 750кВ Київська з двома заходами 330 кВ… Ще є 5-6 дуже потрібних для заміни автотрансформаторів. І все! Чому не потрібні інші? Бо трансформатор це не мотор, – якщо він працює – то він працює. А з врахуванням того, що в нас з 1991 року навантаження знижується, то більшість трансформаторів є недозавантажена (напевно за виключенням Києва). І в них нема обмежень по часовому ресурсу(в Житомирі працюють ще довоєнні), але чи це чесно міняти, коли воно працює і коли ми не маємо грошей на сучасне озброєння?»

Підписався Скрипник, до речі, так: “Народний депутат, інженер-електрик, 14 років стажу в диспетчерській службі Західної енергосистеми”.

Не допомогло. Бо жадібність – це почуття сильніше, ніж сором. Змагатись в емоційному плані із жадібністю може тільки страх.

А те, що страху тут нема – свідчить аналіз цін.

Схеми і переплати

Вишки Бойка при ціні в 250 млн доларів коштували бюджетові 400. А ще відняти витрати на транспортування. На фоні трансформаторів Григоришина – це просто дитячий садок.

Ми ознайомились із цінами різних виробників, які ходять по ринку і, які є вдвічі меншими планованих витрат від «Укрнерго». Коли виробники нам підтвердять ці цифри офіційно, обов’язково оприлюднимо їх для широкого загалу. Але навіть того, що є вже зараз вистачає, аби зрозуміти: «вишківська» переплата – це просто нікчемність на фоні «трансформаторної».

Нагадаємо, що оскільки трансформатори є занадто різної потужності, то мірилом їхньої ціни є дріб $/мегавольт-ампер.

«Інсайдер» у своєму дослідженні опублікував ціни в Росії. У 2013 році – це $12 тис за МВА, у 2014 – $15 тис.

Так виглядає, що це однак теж зависокі ціни. Особливо, якщо зважати на санкції, а відтак і обмежену кількість товару на ринку. Тим паче у всьому світі ціни будуть тільки знижуватись. Оскільки дешевшають основні матеріали, з яких роблять трансформатори – сталь та мідь.

Саме тому на світовому ринку є маса пропозицій з цінами 10-13 тис. $/МВА. Мало того, такі ціни є навіть в Україні, і навіть у Григоришина. Правда, не для українців.

Скажімо, у вересні 2014 року «Запоріжтрансформатор» поставив білоруському «Мінскенерго» трансформатор АТДТН-200000/330/110-У1 (у розпорядженні «Наших Грошей» є дані про заводське замовлення). Запоріжці задекларували вартість трансформатора у розмірі 26,31 млн грн., що з урахуванням тодішнього курсу 12,8 грн./долар дає вартість трансформатора 10,3 тис. $/МВА.

Натомість саме такий трансформатор хотіла у червні придбати Північна електроенергетична система ДП «НЕК «Укренерго». Його мав вигравати «Запоріжтрансформатор» з ціною 81,38 млн грн., що по курсу становило вже 19 тис. $/МВА Однак тендер відмінили, про що трохи згодом.

Ця ціна є аномальною. Навіть для Росії, яка славиться своїм рівнем корупції. Покопавшись у російському аналогу «Вісника держзакупівель», ми знайшли, що, наприклад, «Сетевая компания» (Казань) у травні цього року придбала  трансформатор АТДЦТН-200000/220/110 У1 за 130 млн рублів, що дає питому ціну 12 тис $/МВА.

В Україні усе набагато крутіше. Подібний трансформатор весною планувала придбати Дніпровська електроенергетична система «Укренерго». По $25 тис. Тоді «Запоріжтрансформатор» прийшов на тендер з надзвичайно «економною» пропозицією в $22 тис.

Що ж до вже оголошених нових тендерів, то передбачається закупівля Південно-Західної системи «Укренерго» на придбання трансформатора з очікуваною ціною 113 млн грн., або $26 тис $/МВА.

Приблизно такі ж цифри маємо очікувати на тендерах Південно-Західної електроенергетичної системи «Укренерго». В Вінниці 7 серпня планують розіграти 205 млн грн. на два трансформатори: АТДТН-125000/330/110/35кВ – по $33 тис, АТДТН-200000/330/110-У1 – по $26 тис.

Звісно, фактична тендерна ціна може відрізнятись від очікуваної. Однак практика українських закупівель свідчить, що учасники тендеру в курсі, скільки  планує витратити замовник, тому зазвичай остаточна ціна виявляється не набагато нижчою від планової. Тим більш, коли планову завищують у два рази, то скинути з неї кілька відсотків – не проблема.

Звідки взялись ці гігантські очікувані цифри? Очільники Нацкомісії відповіли Вікторії Войцицькій, що «Укренерго» сформувало свої очікувані ціни на підставі довідки від Торгово-промислової палати.

Тут знову війнуло минулим. Бо саме на довідці від Торгово-промислової палати будував свій захист «Нафтогаз» по афері з «вишками Бойка». Тоді доброзичливі «торгові промисловці» надали довідку, що ціна на такі бурові вишки на світових ринках коливається у діапазоні $355-410 млн. Замість $200-250 млн, як то було насправді.

Ми розуміємо, що читачу дещо зносить мозок наш перелік тендерів, які вже пройшли і які будуть проходити. Бо логічно пояснити, як могли проходити тендери без затвердження інвестпрограми – складно, якщо взагалі можливо. Адже саме інвестпрограма показує, звідки на все це свято беруться гроші.

Але саме у цьому і криється фішка. Усе це зроблено для того, аби на наш вітчизняний і заздалегідь розписаний тендер не потикались іноземці, які нам, звичайно, друзі, але не в такій тонкій сфері, як особисті фінанси.

Чому іноземців не буде?

Насправді тендери на 2 млрд грн. на закупівлю трансформаторів «Укренерго» почало ще весною. Одразу по призначенню головою держкомпанії Юрія Касіча, що працював у «Луганському енергетичному обєднанні», Вінницькому та Черкаському обленерго Григоришина. Без інвестпрограми, без чіткого розуміння, звідки прийдуть гроші. Провели – і все.

Іноземних компаній з їхніми смішними цінами в $10-13 тис. не було. І цілком зрозуміло чому: іноземці не можуть дозволити собі вв’язуватись в незаконну аферу, навіть якщо там пахне прибутком. Не говорячи вже про те, що навіть якщо б якомусь «Сіменсу» вдалося би магічним чином перемогти на тендері, то згодом він міг просто не побачити жодних грошей.

Єдині, хто не збентежився цією пікантною ситуацією – виявились представники Росії. Тобто тієї країни, звідки й приїхав до України той самий Григоришин.

Тендери навіть дійшли до розкриття пропозицій, які у всіх випадках були від двох заводів – григоришинського «Запоріжтрансформатора» і «Энергомаш (Єкатеринбург) – Уралэлектротяжмаш».

Запоріжці і уральці подавали заявки з різницею у кілька відсотків, що дуже дивно. Оскільки мова йде не про чіпси, які робляться у різних частинах світу за однією технологією.

Ось такі та ще більші трансформатори григоришинського заводу хоче купити “Укренерго” на 2 млрд грн. Тендерна вартість одного – близько 100 млн грн.

У григоришинців і росіян, виявляється, так співпадали кошториси, що «Уралэлектротяжмаш» пропонував своє обладнання дорожче лише на кілька відсотків. Лише на один тендер подала свою заявку компанія «СвердловЕлектро-Україна» ( місцевий представник іншого російського заводу), який пропонував трансформатор дешевше. Але суворий тендерний комітет відхилив цю дешеву пропозицію, бо у неї і тип охолодження був не той, і рівень шуму від трансформатору невідомий, і аванс хотіли завеликий, і взагалі не надали свою антикорупційну програму.

Тобто все йшло до того, що 2 млрд грн. не дуже по закону, але згідно до довідки Торгово-промислової палати розійдуться по правильним кишеням.

Але тут сталась одна халепа. Як не дивно – із Антимонопольним комітетом. Її ми опишемо в наступному розділі, а зараз закінчимо з іноземцями.

Здавалось би, що після того, як Нацкомісія затвердила інвестпрограму, усі ці Сіменси, Хундаї, АВВ і т.д. відкрили собі дорогу до жирних українських тендерів. На жаль, – ні.

Технологія підготовки тендерної документації є муторною справою, особливо якщо передбачається велика сума. А, нагадаємо, багато тендерів уже не тільки оголошені, а й вже закінчуються. Як півмільярдний сьогоднішній тендер в Артемівську, про який ішлося на початку тексту. До речі, очікувана вартість трансформаторів тут зашита на рівні $27 тис.

Подарунок від АМКУ

Отже коли вже все було готово для списування грошей (переможцю тендеру передбачено 50% аванс, що в принципі повністю покриває ринкову ціну трансформаторів), у спину «Запоріжтрансформатору» прилетів зрадницький вирок з АМКУ. Там нещодавно отримали нового голову Юрія Терентьєва і на радощах почали чистити авгієві конюшні тендерних змов за роки Януковича. У тому числі АМКУ затвердив січневий вирок свого запорізького відділення щодо змови «Запоріжтрансформатора» і «Запорізького заводу надпотужних трансформаторів» (фактично це фрагмент першого заводу), які у 2011 – 2013 роках розіграли шість тендерів підконтрольних Григоришину обленерго на поставку трансформаторів на сотні мільйонів гривень по захмарним цінам. Наприклад, «Чернігівобленерго» купувало по 29 тис. $/МВА.

Звісно, за «кривавого режиму» АМКУ не дуже переймався цими історіями. Але після Майдану взявсь. Ну і поволі довів до розуму звинувачення щодо змови між двома заводами Григоришина, у яких були однакові акціонери і абсолютно однаково намальовані тендерні заявки.

Штраф за розпил десятків мільйонів просто смішний – 300 тис грн. Але біда в тому, що за нинішнім законодавством учасників тендерної змови заносять у «чорний список» і на три роки забороняють участь у тендерах. Тобто коли «Укренерго» мало акцептувати 2-мільярдні угоди з «Запоріжтрансформатором» абсолютно інше відомство забороняло цьому заводу брати участь у тендерах взагалі!

Так виглядає, що саме цей недогляд юридичної служби Григоришина зіпсував виграну партію.

Бо тепер треба було обирати – або через суд відміняти вирок АМКУ, або проводити тендери заново.

Наскільки ми розуміємо, здебільшого було обрано лінію на нові тендери. Продовжено донецький, про який ми говорили на початку статті, оголошено два нові у Вінниці – загалом на 700 млн грн. Ще по половині торгів (у грошовому виразі) рішення про відміни поки що немає. А по тендерам приблизно на 400 мільйонів гривень конкурсні комітети «Укренерго» знайшли проблеми у заявках і «Запоріжтрансформатора», і його російського спаринг-партнера. Порушення – дуже «серйозні». Наприклад, «Запоріжтрансформатор» викинули у тому числі за те, що «термін дії посвідчення з електробезпеки на Сидорцова О.І. закінчився 18.03.14 р.»! А «Уралэлектротяжмаш» посмів не заповнити графу «Освіта із зазначенням учбового закладу, кваліфікація по диплому» у переліку працівників відповідної кваліфікації!

Усе-таки вміють відміняти тендери наші замовники, якщо прийшла команда це зробити. Бажаючі можуть насолодитись раптовим прозрінням тендерного комітету (весь перелік причин для відмови – 15033WX300148-1). А ми перейдемо до наступної частини.

Перший трансформатор – гуманітарний конвой

Нардеп Олексій Скрипник вважає, що найбільше Україна потребує трансформатора у Києві. Цитуємо:

«Особливо це стосується, добудови підстанції 750кВ Київська з двома заходами 330 кВ. для живлення Києва, що стало вкрай необхідним після виведення з роботи Чорнобильської електростанції. Якщо ми не добудуємо цю підстанцію і лінії, то кредит виділений на побудову лінії 750 кВ буде неефективний, так як лінія закінчиться в пустоту».

Підстанція “Донбаська” (обведена зеленим) є останньою ланкою у транзитній енергомережі між Заходом і Сходом України – саме “Донбаська” є ключовим пунктом по забезпеченню взаємодії мереж України та ДНР.

«Укренерго» так не вважає. На сьогоднішньому тендері планують придбати за 500 млн грн. два автотрансформатори АОДЦТН-417000/750/500/15,75-У1 та три шунтуючі реактори 750 кВ для встановлення на підстанції «Донбаська» у селі Весела Долина під Артемівськом. Не плутайте це з Веселою Долиною під Дебальцево, яку Кабмін у травні визнав непідконтрольною Україні. Але й не занадто радійте. Бо наша Весела Долина розташована у так званій «зоні безпеки» збройних сил України. І лише кілька тижнів тому саме поряд з Веселою Долиною відбувся бій з диверсійно-розвідувальною групою терористів ДНР (на карті позначено хрестом).

Ми, звичайно, розуміємо, що Петро Порошенко є прихильником Мінських угод і повернення ДНР-ЛНР в лоно України. А для цього у тому числі потрібно забезпечити «старих-нових» громадян безперебійним електроживленням.

Але за бізнес-логікою усе-таки варто купувати речі туди, де вони найбільше потрібні, а не туди, де найбільше хочеться.

Говоримо – Порошенко, бо саме його люди зараз причетні до трансформаторної історії.

Петро Порошенко

Дмитро Вовк

Саме Порошенко зробив керівником НКРЕКП Дмитра Вовка, який раніше працював у «Рошені» та інвесткомпанії ICU Валерії Гонтарєвої, що обслуговувала інтереси Порошенка і Григоришина.

Саме в ICU працював і міністр енергетики Демчишин, який призначив керівником «Укренерго» Юрія Касіча, екс-менеджера Григоришина.

Юрій Касіч

І саме Нацкомісія Вовка затвердила пропозицію григоришинського менеджера з «Укренерго» витратити 2 мільярди гривень на закупівлю трансформаторів, які в Україні виробляє тільки завод Григоришина.

Костянтин Григоришин

Коротше, апелювати нема до кого. Бо чия прокуратура – теж всі знають. Нам залишається лише дочекатись закінчення тендерів, потім порахувати маржу. І врешті визначити переможця – «трансформатори Григоришина» чи «вишки Бойка». Поки що упевнено лідирує перше команда.

Юрій Ніколов, Олексій Шалайський, «Наші Гроші»

Суд наклав арешт на докази у кримінальному провадженні за фактом привласнення державних коштів службовими особами Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами і ТОВ «ТД «Борисфен», ТОВ «Боржава резорт» Про це свідчить ухвала Печерського райсуду м.Києва від 22 червня.

У 2012-2013 рр. Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами через підконтрольне ДП «Державна інвестиційна компанія» надало ряд позик, здійснило інвестиції та поповнення статутного капіталу наступних компаній:

• ДП «Грін Енерго»,
• ДП «Національний проект «Ел Ен Джі Термінал»,
• ТОВ «ТД «Борисфен»,
• ТОВ «Боржава резорт»,
• ТОВ «Біонік Девелопмент»,
• ПрАТ «МЗП «Калинка»,
• ДП «Дирекція з будівництва та управління «Повітряний експрес» та інших інфраструктурних об’єктів Київського регіону»,
• ДП «Національний проект «Відкритий світ»,
• ДП «Національні інфраструктурні проекти»,
• ДП «Олімпійська надія-2022»,
• ДП «Національний проект «Якісна вода» та інші.

Встановлено, що фактично діяльність вказаних підприємств була спрямована не на реалізацію національних проектів, а на привласнення державних коштів та коштів, інвестованих Китайською Народною Республікою, в загальній сумі близько 2 млрд.грн.

Слідчі з’ясували, що легалізація коштів відбувалася через рахунки понад 30 підприємств (список з засновниками), які  були відкриті у Київській філії ПАТ «Місто Банк» (пров. Несторівський, 6 літ.А).

Засновниками чи безпосередніми керівниками цих фірм значились особи, підконтрольні Держінвестпроекту. Крім того, слідство підозрює у вчиненні злочину і працівників філії АТ «Місто Банк», де в середині червня цього року слідчі провели обшук. Саме на вилучені там банківські документи, жорсткі диски з відеореєстратора та ін. ухвалою суду накладено арешт.

Власником «Місто Банку» є Іван Фурсін, бізнес-партнер тодішнього голови Адміністрації президента Сергія Льовочкіна. У переліку фірм, через які проводили бюджетні кошти, є фірма «Акванова» партнера Фурсіна – Ігоря Тинного, який є близьким товаришем тодішнього голови Держінвестпроекту Владислава Каськіва, .

Наразі оприлюднені дані про відмивання грошей через ТОВ «Боржава Резорт», яке отримало 165 млн грн.  державної позики і «ТД «Борисфен», яке отримало 94,2 млн грн. Ці гроші мали стати інвестиційними внесками цих фірм у нацпроекти «Олімпійська надія-2022» і «Якісна вода» відповідно. Однак не стали. У травні 2014 року Держінвестпроект подав до суду на ці фірми, вимагаючи повернення коштів. У судах з’ясувалось, що ці кредити «не мають реального забезпечення, що призводить до високого ризику невиконання позичальником зобов’язань». Незважаючи на це, обидва позови держпідприємство програло.

Розслідуванням встановлено, що відмивання грошей відбувалося шляхом перерахування коштів іноземним компаніям в якості оплати за придбані частки у статутних капіталах українських підприємств (за завищеними цінами).

Так, «ТД «Борисфен» перерахував 15,99 млн.грн. кіпрській компанії «Korsk Enterprises LTD» за купівлю частки у статутному капіталі ТОВ «Джерела Поділля».

У свою чергу, «Боржава Резорт» заплатило $5 млн кіпрській компанії «Septemero Holdings Limited» за придбання частки у ТОВ «Профіт Консалтинг Груп», а далі ці гроші перераховано фізособі і ТОВ «Грінфілд Альянс», які були засновниками «Профіт Консалтинг Груп».

Засновниками «Грінфілд альянсу» були двоюрідний брат Каськіва Олександр Матковський та замоголови Держінвстпроекту Сергій Шут, якого називали особистим бухгалтером Каськіва.

До липня 2012 р. в засновниках «Профіт Консалтинг Груп» була Ганна Кутова, сестра нардепа від Блоку Петра Порошенка Тараса Кутового, який є близьким товаришем Каськіва.

Ще $8,96 млн «Боржава Резорт» перерахувала «Talemba Holdings Limited» (Кіпр) на рахунок в латвійському банку «Trasta komercbanka» за частки у ТОВ «Соломія» та ТОВ «Воловецький завод продтоварів»; $2,35 млн – за частку ТОВ «Карпатія Холдинг»; $3,2 млн за частку у ТОВ «Фортуна Затишок».

Далі з рахунків іноземних компаній гроші повернулись в Україну в якості інвестицій і поповнень статутних капіталів підконтрольних організаторам фірм. Останнім кроком в легалізації коштів стало придбання 444 земельних ділянок на території Закарпатської області на території Міжгірського та Воловецького районів.

Організатори схеми провели гроші по нотаріально посвідчених договорах в якості оплати за придбані земельні ділянки. Втім, насправді гроші нікому не сплачувались, бо земля була заздалегідь виділена і записана на підставних осіб. Далі ділянки записали на компанії, підконтрольні оточенню голови Держінвестпроекту, що унеможливлює повернення в судовому порядку даних цих земель у власність держави, оскільки дані підприємства є законними вигодонабувачами.

Слідчі повідомляють, що голова Владислав Каськів діяв за попередньою змовою із двоюрідним братом Олександром Матковським, службовими особами Держземагенства у Закарпатській обл. та Міжгірської і Воловецької райдержадміністрацій, на території яких і виділялися земельні ділянки.

Державні гроші, які Україна заплатить за трансформатори для «Укренерго», можуть поповнити російський бюджет.

Чим добра демократія, так це тим, що різні олігархічні групи застосовують різні методи, як полегшити державний бюджет. Так цікавіше жити. І журналістам, і правоохоронним органам.

Для прикладу. Якщо Коломойський застосував банальну схему з «експорту капіталів», тобто виводу валюти з України, то президентський улюбленець – Григоришин – її серйозно апгрейднув: і валюту вивів, і податки заплатив не в Україні. Так сталось, що це виявилась Росія.

Нагадаємо, що, досліджуючи тему «трансформаторів Григоришина» ми пройшлись по таким ціновим сходинам:

• $25-35 тис за МВА – це очікувана ціна трансформаторів на тендерах «Укренерго»;
• $20-25 тис за МВА – це фактична акцептована ціна від «Запоріжтрансфотомара» Григоришина;
• $18 тис за МВА – це ціна, яку лобіст григоришинських трансформаторів голова НКРЕКП Дмитро Вовк вважає нормальною;
• $15 тис за МВА – це максимальна ринкова ціна у цілому світі на трансформатори, яку журналістам вдалось знайти, більшість угод коливається у діапазоні $10-13 тис.

Тож фактично єдиним питанням залишилось таке: чи «Запоріжтрансформатор» в принципі хоч комусь продає своє обладнання за ринковими цінами?

Ми знайшли відповідь. І вона сумна.

Від джерела у Державній фіскальній службі ми отримали дані з митниці щодо цін, які декларував «Запоріжтрансформатор» у 2014-2015 році при експорті своїх товарів. Ось десятка найдешевших трансформаторів Григоришина:

Відчуйте різницю з «ринковою» ціною від Вовка $18 тис за МВА – у чотири-десять разів дешевше. Проілюструємо на такому прикладі.

У таблиці під 7-м номером трансформатор АТДЦТН-200000/330/110, який «Запоріжтрансформатор» у лютому цього року експортував до Росії задекларувавши на митниці його фактурну вартість 19,35 млн грн., або $0,74 млн за курсом того часу. Питома ціна – $3 732 за МВА.

Саме такий трансформатор «Укренерго» планувало придбати на травневому тендері (номер оголошення про заплановану закупівлю 086039). Держкомпанія виставила очікувану ціну 122,85 млн грн., а завод Григоришина вийшов з пропозицією 103,01 млн грн., що за тим курсом становило $4,95 млн, або $24 тис за МВА. Тобто тендерна ціна  майже у сім разів більша від експортної ціни самого «Запоріжтрансформатора» цього ж року.

Подібний трансформатор у січні цього купувала Грузія для реконструкції своєї енергомережі. У тендері брали участь лише світові виробники, і найнижчу ціну за трансформатор меншої потужності від українського випадку запропонували турки – $1,45 млн, або $11,6 тис за МВА.

Тобто маємо голий факт – задекларована на митниці ціна на ці трансформатори є занадто низькою. Настільки низькою, що такої на ринку не буває. Вона буває лише у митних деклараціях, якщо вам потрібно вивести капітал з країни.

Під час Майдану українські ЗМІ вважали, що бізнес росіянина Григоришина у разі поразки Януковича буде під загрозою…

Декларування такої низької вартості трансформаторів дозволяє повертати в Україну валютну виручку лише на маленьку офіційну суму, залишаючи за кордоном ( у даному випадку – в Росії) основну масу доларів, отриманих від реальної ціни продажу. Оборудки припали на осінь-зиму 2014-2015 року, коли саме неповернення валютної виручки крупними експортерами стало однією з найважливіших причин різкого падіння гривні. І Григоришин тоді вже цілком очевидно був у фаворі у президента Петра Порошенка. Відтак фіскали дуже поблажливо поставились до вказаних цін, які дозволяли «Запоріжтрансформатору» не тільки вивезти гроші за кордон, а ще й зекономити на митах та податках.

При цьому дуже складно було не помітити, що найдешевші трансформатори йшли на адресу московської фірми «Спецрегіонпоставка». А вона вже фігурувала у скандалі довкола Григоришина.

В 2013 році російському бізнесмену вдалось «віджати» від оперативного управління Сумським НПО ім. Фрунзе групу колишнього директора підприємства Володимира Лукьянченка. Він був другом покійного Чорномирдіна, працюючи з ним в уряді СРСР. Однак з роками і смертю товариша втратив свій вплив і був змушений впустити в акціонери заводу групу Суркіса, яка згодом продала акції Григоришину, який і впровадив власне бачення роботи підприємства.

За словами Лукьянченка, нова влада заводу обрала «Спецрегіонпоставку» одним з ключових контрагентів (другим була названа фірма «Техноімпорт»). Після цього попередник розповів про вимивання прибутків та оборотних коштів з СНПО.

А тепер про ще одного контрагента.

Окрім московської фірми ще двійко дуже дешевих трансформаторів Григоришин відправив на адресу ЗАТ «Энергомаш (Екатеринбург)- Уралэлектротяжмаш».

Ця фірма у грудні 2014 року купила їх у запоріжців по $4 млн, а перепродати могла втричі дорожче – по $12 млн, отримавши пристойний ґешефт у розмірі 16 мільйонів доларів з двох трансформаторів. А вже весною саме «Уралэлектротяжмаш» став єдиним конкурентом «Запоріжтрансформатора» на тендерах «Укренерго», у всіх випадках програючи заводу Григоришина лише кілька відсотків. А це майже неймовірно для обладнання, яке за словами вищезгаданого Вовка є дуже індивідувальним – коефіцієнт повторюваності аж 1,3. Тому й різниця в цінах має бути більш пристойною, ніж кілька відсотків.

Насамкінець пояснимо ще одну дуже просту річ.

«Наші Гроші» цілком свідомі того, що «Укренерго» має закупити трансформатори. Вони справді працюватимуть на нашу енергонезалежність.

Можливо їх треба купувати не у такій кількості. Але ми точно впевнені, що не за такі грубі гроші.

Нам достатньо лише того, аби держава не переплачувала по-дурному лише тому, що виробник є бізнес-партнером президента.

Для цього треба лише одне – запросити і допомогти з участю у тендері закордонним виробникам. І тоді у справжній конкуренції народиться ринкова ціна. І повірте, вона буде набагато нижчою від $18 тис за МВА, які називає ринковими Вовк. Про світові ринкові ціни на трансформатори – у наступних публікаціях.

Юрій Ніколов, Олексій Шалайський, «Наші Гроші»

Сусідом «діамантового» прокурора виявився начальник «Служби автомобільних доріг» Орест Проник.

Днями активісти «Автомайдану» відзняли маєток заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця, який разом із замголови управління Генпрокуратури Володимиром Шапакіним підозрюється в отриманні $200 тис хабара.

У кадр активістів попав також і сусідній будинок. Користуючись відкритістю реєстрів, «Наші Гроші» з’ясували ім’я сусіда зампрокурора. Ним виявився 32-річний Орест Проник, якого в березні минулого року призначили начальником ПАТ «ДАК «Автомобільні Дороги України» – державної компанії, яка об’єднує облавтодори всієї країни, які в свою чергу щорічно освоюють мільярди на утримання доріг у тому стані, який ми всі бачимо.

Будинок шляховика знаходиться у селі Софіївська Борщагівка і має загальну площу 403 кв.м.

Судячи з відео «Автомайдану» у маєтку головного шляховика ведеться ремонт, зокрема видно свіжу штукатурку укосів вікон. Також видно двір позаду будинку і підсобне приміщення.

А ось як виглядав будинок кілька років тому:

Згідно з документами, Орест Проник купив будинок у лютому 2006 року, за кілька днів до свого 23-ліття. Чи вказав головний шляховик країни цю нерухомість у своїй декларації про доходи ми поки не знаємо. На сайті Автодору декларації керівництва досі не оприлюднені, хоча вони мали бути подані за місцем роботи до 1 квітня цього року.

У трудовій біографії Проника сказано, що він розпочав свою кар’єру як помічник народного депутата. Ім’я парламентарія невідоме.

Також повідомляється, що Орест Проник працював у керівництві Шляхо-експлуатаційного управління Солом’янського району м. Київ, був віце-президентом з економіки та фінансів Державного підприємства Міністерства оборони «Українська авіаційна транспортна компанія». У 2011 році він очолив дочірнє підприємство «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».

Про бізнес Проника у пресі не пишуть, та й сам він це не афішує. Водночас відомо, що начальник шляховиків ще в юному віці значився співвласником низки компаній. Офіційно Орест Проник заснував свою першу компанію у 16 років – йдеться про ТОВ «Агроресурси». У 2004 році компанію продали, і сьогодні нею володіють Олег Куземчак і тернопільський забудовник Андрій Матла. Інші компанії, в засновниках яких значився Орест Проник, – ТОВ «Альянс», ТОВ «Укрпрофлайн», ТОВ «КОФ», ТОВ «Укртранссталь», ТОВ «Колепр». Остання фірма, в якій зберігалась частка Проника, було ТОВ «Альянс», що припинило свою діяльність у жовтні 2012 року.

До слова, після свого призначення начальником Автодору Орест Проник не забув свого давнього бізнес-партнера в компаніях «Укрпрофлайн», «КОФ», «Укртранссталь», вихідця з Тернопільщини Романа Федорончука. Останній зараз працює в Автодорі начальником відділу контролю та аудиту.

Ранній кар’єрний спурт Ореста Проника пояснюється тим, що він представляє династію західноукраїнських шляховиків, що міцно вгніздилася на державній службі та державних підрядах.

Найперше, батько Ореста Юрій Проник є начальником Служби автодоріг у Рівненській області, перед тим працював на аналогічній посаді в Тернопільській областях. У 2003-2005 роках Юрій Проник сам був керівником ПАТ «ДАК «Автомобільні Дороги України». Тепер, через 10 років, це крісло перейшло його синові.

«Наші Гроші» фіксували, що тендери на ремонт доріг у Рівненській і Тернопільській областях часто виграє близька фірма родини Проників – ТОВ «Техно-Буд-Центр». Останніми роками ця компанія розширила свої тендерні горизонти на Львівську, Чернівецьку та Хмельницьку області. Сума підписаних з нею договорів складає 1,61 млрд грн.

Сьогодні ця фірма оформлена на Григорія Процика, але раніше разом з Проциком цю фірму створював Любомир Грегоращук, чий син Андрій, депутат-«свободівець» Тернопільської міськради, є зятем Юрія Проника.

Інша фірма ПМП «Юстас», за даними «Вісника державних закупівель», виграла тендерів на суму 20,28 млн грн., усі в Рівненській області., коли її власником особисто був сват директора рівненських шляховиків – Любомир Грегоращук. Недавно фірму переписали на деякого Назара Лівіцького. Свого часу контактною особою фірми «Юстас» був Степан Проник, дядько Ореста Проника, який на початку 2000-х очолював Деренівський асфальтобетонний завод – дочірнє підприємство Тернопільського облавтодору.

У сухому підсумку маємо закріплення на рівні Києва позицій західноукраїнських шляховиків в особі Ореста Проника, понад 1,6 мільярда контрактів на рахунку компанії, заснованої родичем Проника, а також будинок під Києвом по сусідству з затриманим за хабар прокурором.

А у майбутньому нас чекає реформа Автодору, усушкою облавтодорів та утрускою їх матеріально-технічної бази.

Ірина Салій, «Наші Гроші»

Керівники столичного управління ДФС: помічниця нардепа від «5 каналу», донецький байкер, бізнес-партнер Юри Єнакіївського, син заступника Азарова, який плутається у мільйонних доходах.

Роман Насіров, додавши до мандату народного депутата від «Блоку Петра Порошенка» крісло голови Державної фіскальної служби та розкішний «Лексус» біглого Клименка, приступив до заповнення кадрових кліточок на податково-митній мапі України. На прикладі київського управління ДФС подивимось яка вертикаль вибудовується замість донецького наросту Олександра Клименка.

Роман Насіров швидко звик до барських звичок попередників – він роз’їжджає на «Лексусі», який податківці купили у розпал Майдану за $173 тис. При цьому голова фіскалів має власний «Лексус» і «Тойоту камрі», однак віддає перевагу розкішній їзді за гроші платників податків, а не за свій рахунок.

Людмила Дмитрівна Демченко, начальник Головного управління ДФС у м. Києві з червня 2015 року.

У презентаційному повідомленні ДФС скромно зазначалось, що Людмила Дмитрівна «в органах податкової служби працює з 1996 року. Пройшла трудовий шлях від рядового інспектора до керівної посади у столичному фіскальному відомстві».

І лише нещодавно було оприлюднено її біографію, яка досить промовисто вказує на єдиний законний кінець її трудовій біографії – люстрація. Бо за часів Януковича вона не опускалась нижче заступника начальника податкової інспекції спочатку у Солом’янському, а потім у Печерському районах Києва. Однак замість люстрації вона продовжила працювати замначальника Шевченківської ДПІ аж до березня 2015 року. І лише тоді вона покинула роботу у податковій, «опустившись» до помічника-консультанта народного депутата.

Але якого депутата! Це сама Ніна Южаніна з «Блоку Петра Порошенка», яка у травні замінила Насірова на посту керівника комітету Верховної Ради з питань податкової і митної політики. При цьому стрибок самої Южаніної у високе парламентське крісло може пояснюватись її останньою посадою до виборів – керівник компанії «Експрес-інформ», яка володіє ліцензією на мовлення «5 каналу» Петра Порошенка.

Отже схема така: «порошенківець» Насіров призначив головним фіскалом столиці «недолюстровану» Демченко, яка була помічницею Южаніної з «5 каналу», що зайняла місце Насірова у парламенті.

За душею у Демченко компрометуючих обставин не більше, ніж у будь-якого іншого високопоставленого українського податківця.

Нещодавно ЗМІ повідомляли про карну справу №757/36127/14-к щодо незаконного повернення ПДВ, у рамках якої нібито обшукували кабінет Демченко.

Чоловік податківки Борис Демченко у 2005 році виступив співзасновником ТОВ «БДС» (торгівля будівельними матеріалами на паях з Юрієм Буйволом). Ця фірма була зареєстрована у Дніпровському районі Києва, коли у податковій інспекції саме цього району працювала Людмила Демченко.

Саме бізнес чоловіка, а не ігри з ПДВ, може пояснювати дуже пристойний сімейний автопарк – на нього були оформлені позашляховики Toyota Prado (від $50 тис) та Mitsubishi Pajero Sport 3 (від $30 тис), на їхню доньку Альону зареєстровано менш пафосний «KIA Cerato» (від $20 тис). Сама податківка не мала жодної автівки, а лише довіреності на вказані автомобілі. А в декларації про доходи вказала лише «Тойоту». Мабуть з «Паджеро» вже розпрощались.

Однак ніякий бізнес чоловіка не може пояснити біг-борда, який нещодавно повісили поряд з офісом столичної податкової, яку очолює Демченко:

Ігор Григорович Бондаренко, перший заступник начальника Головного управління ДФС у м. Києві.

Також отримав підвищення замість люстрації, яка мала накрити з головою начальника чотирьох податкових інспекцій районів Києва, що він очолював під час януковичевського правління. При цьому Ігор представляє трудову династію – його батько Григорій був одним з тих, хто починав будівництво Державної податкової адміністрації у 1996 році разом з Миколою Азаровим у якості його заступника, і зрештою збудував того монстра, який міняючи вивіски – ДПА, Міндоходів, ДФС – не міняє своєї суті. А суть така – якщо ти податківець, то раніше чи пізніше ти станеш мільйонером, не відволікаючись від основного місця роботи.

Наприклад Ігор Бондаренко з 2000 року робив безперервну кар’єру у під батьківським крилом у Державній податковій службі. Тобто офіційна платня, прямо скажемо, так собі. Але це не завадило Ігорю Григоровичу вийти у 2013 році на такі показники, вказані у його останній оприлюдненій декларації про доходи (декларація):

• річна зарплата 4 631 820 грн.;
• дивіденди 1 206 218 грн.;
• призи, виграші 950 000 грн.;
• пенсійні виплати 44 096 грн.;
• матеріальна допомога 6 297 грн.

У сумі це 6 838 431 грн. Але це за калькулятором «Наших Грошей».

А у декларації Бондаренко написано, що ця сума має дорівнювати 2 252 929 грн. (ми підкреслили цю цифру на скрін-шоті). На нашу думку, якщо абстрагуватись від постулату 2+2=4 та перейти на новий левел великих чисел, де мільйони після коми округляються як незначна похибка, то можна отримати саме такий результат, як у декларації Бондаренка. І це ще не враховуючи інший пункт декларації податківця, про те що у 2013 році він звідкись взяв і поклав на депозит 12,76 млн грн.!

При цьому батьку-держслужбовцю з незрозумілими доходами сімейна рада дозволила записати на себе лише два гаражі на 19 і 18 кв м. А обидві машини – Toyota RAV4 і Lexus RX (такі автівки на фото нижче) – записали на «членів сім’ї». Відчуваєте неевклідову геометрією з нелінійними рівняннями про сферичних коней Шредінгера?

Хоча доходи сім’ї Бондаренко вказав правильно. Склав 76 296 грн. дивідендів і 4 473 282 грн. від продажу нерухомості і отримав 4 549 578 грн., вказані у декларації.

Відмітимо, що Ігор Бондаренко принаймні зараз має бути чесним податківцем і не брати хабарів. Бо він примудряється заробляти мільйони на прожиття, а сім’я має купу нерухомості, у тому числі квартиру площею майже тисячу квадратних метрів:

• дві земельні ділянки (3 тисячі кв м),
• два житлові будинки (232 і 532 кв м),
• три квартири (139 кв м, 220 кв м і 942 кв м),
• інше нерухоме майно (266 і 120 кв м без розшифровки що це таке).

Все це щастя може мати цілком пристойне пояснення – дружина податківця Олена має легальний бізнес (частки у фірмах «Дента-люкс», «Форум-2000», «Авто бізнес центр»). І хоч зарплати вона там не отримує (лише вказані жалюгідні дивіденди), але має 5,98 млн грн. на рахунку у банку.

Ігор Володимирович Скороход, перший заступник начальника Головного управління ДФС у м. Києві.

До 2011 року робив кар’єру у Донецькій податковій, а потім на соціальному ліфті ім. Януковича перебрався до Шевченківської ДПІ Києва, де не опускався нижче замначальника інспекції, що цілком підпадає під формально суворий люстраційний закон.

При цьому байкер-податківець задекларував на себе старенький мотоцикл Defiant (2004 р.в.), а на сімю більш новий мотоцикл туристичного класу Honda GL 1800a (2008 р.в.) і ще новіший BMW R 1200 gs (2012 р.в.).

Дмитро Олександрович Зенін, заступник начальника Головного управління ДФС у м. Києві.

Ось приклад сталості і стабільності – з 1999 по 2008 рік працював у Печерській ДПІ, а потім як перебрався начальником одного з управлінь Податкової служби Києва, так і служив до жовтня 2014 року, поки не отримав чергове підвищення до замголови ГУ ДФС столиці. При цьому Зенін щось таке про себе знає, що не публікує свою декларацію про доходи.

Ну і наостанок нагадаємо за ще одну перлину, яка днями прикрасила собою столичне управління ДФС.

Ігор Олександрович Піковський, начальник Київської міської митниці ДФС з липня 2015 р.

Роман Насіров і Ігор Піковський

Його декларація на сайті фіскалів наразі не оприлюднена, однак є кілька дуже характерних нюансів.

Наприклад, Піковський з одного боку є депутатом Київради від «УДАРу-Солідарності». З іншого боку – він бізнес-партнер Юрія Іванющенка по єнакіївській фірмі «Генотест» (докладніше про зв’язок тут).

Або ще так. Піковський як митник має боротись з контрабандою. А як співвласник базарів у Шацьку та Любомлі Волинської області (і, можливо, столичної «Петрівки») має бути зацікавлений у надходженні на ринки якнайдешевшого імпорту.

Як бачимо, є про що подумати. І здається найбільше має подумати над цими даними президент Петро Порошенко, чиє прізвище раз за разом спливало у цій статті. Чи так має вибудовуватись нова влада оновленої України?

Юрій Ніколов, «Наші Гроші»

Прес-служба Валерія Вощевського попросила нас про спростування. Ми не дуже зрозуміли, чому. Але спробували.

Учора «Наші гроші» отримали документальне підтвердження своєї непрофесійності. Лист із доказами надійшов до нас від прес-секретаря віце-прем’єр-міністра України Валерія Вощевського.

Починався лист, як і личить, чемно і виважено.

«2 серпня на сайті інтернет-видання «Наші гроші» з’явився матеріал з назвою «Віце-прем’єр хамськи і протизаконно забудовує один з Печерських пагорбів (фото)», який також було передруковано низкою інших інтернет-видань. З усією повагою до Вашого видання просимо спростувати неправдиву інформацію стосовно віце-прем’єр-міністра України, що міститься у зазначеному матеріалі».

Далі прес-секретар урядовця дорікнув «Нашим Грошам», що ми не звернулись до нього із запитом під час підготовки матеріалу, перерахував 4 (чотири) пункти, які, на його думку, свідчать про непрофесійність «Наших грошей». І наостанок підкріпив це документально: «Для підтвердження невідповідності інформації у матеріалі […] додаємо копії документів та фотофакти, які прикріплені у додатку цього листа».

Перш, ніж перейти до «чотирьох пунктів», у двох словах нагадаємо, з чого все почалось. «Наші гроші» опублікували фотографію будівництва багатоповерхівки на Печерську. На фото був зображений інформаційний щит, який сповіщав, що тут зводиться 4-поверховий будинок. Натомість на задньому плані вигнаних поверхів було вже дев’ять, і на цьому будівельники, схоже, зупинятись не збирались. Це був перший факт, використаний у публікації.

Будівництво між вулицями Буслівська і Новоселицька. Фото Андрія Яницького (“Лівій берег”)

Другий стосувався власника будівлі: виявилось, що забудовник ТОВ «Житлобудінвест», згідно з Державним реєстром, належить віце-прем’єр-міністрові України Валерію Вощевському.

Ось в принципі і все. Два факти – це навіть на мікророзслідування не тягне. Саме тому текст був розміщений у рубриці «Блоги». Однак після листа прес-служби, ми були приречені дещо прискіпливіше глянути на проблему. У результаті чого ситуація набула дещо інших рис.

Почнемо із чотирьох пунктів, які нам приїхали від Вощевського. Отож.

Пункт 1. «ТОВ «Житлобудінвест» придбало земельні ділянки у власність у серпні 2013 року».

До чого це уточнення – нам невідомо, але як вже цитувати, то цитувати. Нам в принципі однаково, коли земля з’явилась у «Житлобудінвесту». Ми про це навіть не згадували. Але якщо вже за це зайшла мова, то занотуємо, що ділянки, на яких ведеться будівництво, були викуплені на аукціоні під час банкрутства ТОВ «Сетрум».

Нотатка важлива тим, що найбільше на цьому банкрутстві погорів державний банк «Київ», який дав «Сетруму» кредит в 210 млн грн., а вся сума вирученого майна на аукціоні склала лише 22 млн. Ця деталь нам знадобиться дещо пізніше.

Пункт 2.  «Дійсно, початковий проект планувався як чотирьохповерховий будинок з підземним паркінгом. Згодом, в умовах економічної кризи та зростання вартості будівельних матеріалів з одночасним падінням купівельної спроможності, ТОВ «Житлобудінвест» було прийнято рішення переглянути поверховість проекту для більш раціонального використання придбаної земельної ділянки. Як наслідок, було виконано новий проект, отримано всі необхідні погодження, в тому числі виконано Державну комплексну експертизу проекту і 17 березня 2015 року ТОВ «Житлобудінвест» отримало дозвіл № IУ 115150760137 на виконання будівельних робіт V категорії складності. Наявність цього дозволу можна перевірити на сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції (www.dabi.gov.ua) у розділі «Реєстр дозвільних документів».

Отож, у «Житлобудінвесті» повідомили, що під час будівництва вони раптом усвідомили, що, якщо будівлю збудувати вищою, то і грошей можна заробити більше. І якби не економічна криза, то це раптове осяяння могло б у них і не з’явитись. Можна сказати – пощастило. Спершу з геніальною думкою, а потім з доброзичливістю Держархбудінспекції (ДАБІ).

Про всяк випадок додамо невеликий нюанс: рішення збільшити висотність практично збіглось у часі із призначенням Валерія Вощевського на урядову посаду. У грудні 2014-го він став віце-прем’єром, у березні 2015-го ДАБІ уже видав дозвіл на висотку, а 28 квітня – зафіксував декларацію про початок будівельних робіт. Так що, судячи із документів, дев’ять поверхів «Житлобудінвест» вигнав за три місяці.

Що ж стосується інформаційного щита про майбутні чотири поверхи – то, виявилось, його просто забули поміняти.

Ну що ж, версія – цілком нормальна для прес-релізу. Але нюанси все-таки залишаються. По-перше, земля. Згідно до витягів з Реєстру, які взяли «Наші гроші», ділянки, де розташоване будівництво, мають цільове призначення – «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» (класифікатор 02.01).

На перший погляд – більш-менш підходить. Доки не подивитись усі коди класифікаторів і помітити, що окрім пункту 02.01 є ще 02.03 – «для обслуговування багатоквартирного житлового будинку». А от такої опції у цих земель «Житлобудінвесту» немає.

Звісно, що будь-яке цільове призначення можна поміняти. Але на це потрібен час, додаткові зусилля. Тим паче, що тут вже треба спілкуватись не з підлеглими з ДАБІ, а з КМДА.

Власне оця невизначеність із місцевою владою, наштовхує на думку, що доведеться затратити трохи часу на те, аби перевірити, чи було погоджені зміни проекту не лише з центральною владою, а й з Києвом. Для чистоти експерименту.

Принагідно, може, дізнаємось, скільки поверхів передбачається збудувати на місці «колишнього чотириповерхового». Бо чомусь ні прес-служба, ні «Житлобудінвест» у своїх листах цього не вказали (pdf-копія листа будівельників тут) .

Не сказано про це і в новому інформаційному щиті, який з’явився замість старого одразу після нашої публікації після тримісячної забудькуватості.

Пункт 3. «Паспорт об’єкта на сьогодні та останнім часом достовірний (фото додається). Водночас компанія визнала свою вину щодо невчасної зміни паспорта об’єкта, відповідальну за це особу компанія притягне до дисциплінарної відповідальності».

Якщо до цього часу віяло трохи зрадою, то цей фрагмент – це – безсумнівно – перемога. Виявляється для того, щоб пересічні кияни знали, що біля них будується, треба всього лиш написати «листа в редакцію».

Тепер на місці інформації про «чотири поверхи» стоїть оцей апдейт.

І все-таки «перемога» виявилась якась недосконала. Занадто мало інформації. Цитуємо, знову ж таки закон:

Із «зображенням об’єкта» однаково не склалось. Може, звичайно, будівельники саме в даний момент домальовують в проекті ще кілька поверхів, а відтак не хочуть збивати з пантелику навколишніх мешканців. Тим паче, що одного разу їм це вже вдалось. Не будемо гадати. Тим паче, що все це – дрібниці на фоні головного звинувачення.

Пункт 4. «Власник компанії – Вощевський Валерій Миколайович з переходом на державну службу, передав свої корпоративні права в управління юридичній особі. В компанії підтвердили, що на фінансово-господарську діяльність ТОВ «Житлобудінвест» Валерій Вощевський жодного впливу не має».

Про всяк випадок ще раз продублюємо скан з офіційного Реєстру Мінюсту.

Тут можна написати або багато різних букв, або мало. Виберемо другий варіант. Схилимо голови у покорі, вперше повіривши, що український політик, який передав свою фірму у «корпоративне управління», жодним чином на неї вже не впливає. Точніше – вдруге повіривши. Першим був Порошенко.

Правда, ми не надто розуміємо, що змінилось від того, що Вощевський тепер «не впливає на фірму». Власником він бути не перестав. Ну, можемо називати його по-іншому. Наприклад: бенефіціаром, чи, щоб більш по-українськи: вигодонабувачем.

Та й бути бізнесменом, як на нашу думку – не соромно. Тим паче – магічно успішним. «Магічно» – це не тільки щодо вдалого апдейту будівлі, а й стосовно ще одного факту. На початку тексту ми згадували, що земля, яку «Житлобудінвест» придбав на торгах, дісталась в результаті банкрутства і фінансової невдачі банку «Київ», який втратив на цій операції мільйонів зо двісті.

Здавалось би, менеджери державної фінустанови мали би з жахом згадувати цей предмет застави. Аж ні. Як тільки власником землі стала фірма Вощевського, так одразу «Київ» позичив їй 20 млн грн. під ту саму заставу.

Вірять, значить, люди Валерію Вощевському. І не просто люди, а державні банкіри. І не просто банкіри, а управлінці банку, який вже наступного року держава визнала неплатоспроможним. З останніх, можна сказати, віддали.

Після цього всього не вірити не можемо й ми. Оце тільки перевіримо ще деякі деталі будівництва протягом наступних днів, і повіримо вже остаточно і безповоротно. Або ні.

Юрій Ніколов, Олексій Шалайський, «Наші гроші»

«Бойові фармацевти» – так неформально ми охарактеризували фірму «Дайджест груп», яка завдяки оскарженням паралізує поставки палива для залізниці, а також тендери військових та МОЗу.

Тепловози можуть зупинитись через формальні зачіпки

Скандал навколо «Дайджест Груп» спалахнув під час червневого тендеру «Укрзалізничпостачу» по закупівлі дизельного палива, за результатами якого ПП «Окко Бізнес Контракт» Віталія Антонова отримало підряд на 1,52 млрд грн.

На цих торгах багато що було вперше. Наприклад, вперше за багато років ні копійки не виграло угрупування нардепа Ігоря Єрємєєва. Більше того, єрємєєвське ТОВ «ВОГ Аеро Джет» взагалі не було допущено до розіграшу через претензії до наданої банківської гарантії.

Весь тендер було розбито на десять лотів і по двом з них подавало заявку таке собі ТОВ «Дайджест Груп». Її як і єрємєєвців відхилили через претензії до банківської гарантії та документів, що посвідчують якість палива.

ВОГ та «Дайджест Груп» оскаржили відхилення у Антимонопольному комітеті. Скаргу єрємєєвців АМКУ відмовився розглядати через пропуск строку оскарження, а от по скарзі «Дайджест Груп» зобов’язав відмінити торги по двох лотах, на які фірма подала пропозицію. Підставою для відміни торгів стало те, що маючи претензії до оформлення банківської гарантії від «Дайджест Груп», залізничники «не помітили» таких саме дефектів в гарантії фірми «Укройлпродукт», яка після відхилення усіх інших конкурентів і була єдиним допущеним учасником тендеру окрім ОККО. За антимонопольною термінологією це називається «дискримінаційний підхід до оцінки пропозицій Учасників».

Тим часом «Дайджест Груп» вирішив скасувати торги не тільки в тих лотах, де він брав участь, а й у всіх інших, а відтак завалив Господарський суд Києва позовами до «Укрзалізничпостачу». Найближче засідання мало відбутися 11 серпня. Також, «Дайджест Груп» подало два адміністративних позови на рішення АМКУ до Київського адмінсуду.

По першому з них суддя Віктор Петрович Шулежко, призначивши розгляд справи на 7 серпня, задовольнив клопотання «Дайджест Груп» та заборонив поставку палива по вже укладених із ОККО договорах. Це клопотання «Дайджест Груп» підтримав присутній на засіданні представник ВОГу.

Слід зазначити, що таке рішення адмінсуду є чимось на кшталт жирафи в Антарктиді – теоретично можливе, проте досі ніколи не спостерігалося. Бо оскаржуване рішення АМКУ аж ніяк не стосувалося вже укладених договорів.

Втім, за повідомленням «Ойлньюз» із посиланням на міністра інфраструктури Андрія Пивоварського, 7 серпня суд переніс розгляд справи по суті на 26 серпня, при цьому якимось чином розблокувавши поставку по укладених із ОККО договорах. Водночас ціна дизелю ОККО була знижена на 1000 гривень за тону – до 17 350 грн/т.

Другий адмінпозов «Дайджест Груп» до АМКУ, який потрапив також до судді Шулежко, фірма відкликала.

До слова, суддя Шулежко вже відомий загалу. За даними нардепа Сергія Лещенко, саме він блокував повернення під державний контроль титанових активів, які управлялися Фірташем з Льовочкіним» та зупинив розповсюдження на «Донбасенерго» Януковича-Гуменюка заборону з оплат в зону АТО.

Отже маємо наступне. АМКУ виявив, що залізничники неправомірно допустили «Укройлпродукт» в пару до ОККО, бо у цієї фірми були проблеми з конкурсною документацією такі ж самі, як і у відхилених учасників. Відтак суд може прийняти рішення на користь скаржника, і виявиться, що «Укройлпродукт» не мали допускати до тендеру, а відтак не мали права уклади угоду з ОККО – для участі потрібно хоча б два допущених учасника. То ж якщо викреслити ще й «Укройлпродукт», то у фірми Антонова формально не залишилось би конкурентів. У найгіршому випадку рішення на користь скаржника означатиме відміну результатів тендеру і залізниця залишиться без палива взагалі. Бо паралельно відбуваються рухи «третіх сторін».

Як зарубали «формульну ціну» на паливо

Так, за повідомленням Пивоварського, невідома компанія через АМКУ заблокувала новий тендер «Укрзалізниці» на закупівлю нафтопродукту.

«Нікому невідомою фірмою» виявилось ТОВ «Елемент Нафта». АМКУ вже задовольнив скаргу, зарубавши важливу прогресивну новеллу – валютну формулу ціни на паливо.

Оскільки в Україні паливо здебільшого є імпортним, то зрозуміло, що його ціна залежить від курсу долара. Однак на тендерах завжди малювали ціну, яка мала відображати максимальні очікування від валютних коливань. А поставки нібито проводили за нормальною ринковою ціною.

Насправді часто-густо траплялись різноманітні оборудки, коли постачальник через суд змушував замовника оплатити паливо саме по отій вкрай завищеній, але офіційній тендерній ціні. І от щоб убезпечитись від таких проблем, цього року «Укрзалізниця» вперше почала вставляти у тендерні умови, що ціна дизпалива може коригуватись залежно від котирувань Platts та валютного курсу.

Така новелла і не сподобалась «Елемент нафті», фірма оскаржила це в АМКУ і там вирішили справу на користь ретроградів. При цьому «Елемент Нафта» встигла оскаржити ще один дизельний тендер «УЗ» – певно з тією ж таки метою.

Пройдемось по власникам фігурантів вказаних тендерів

• ТОВ «Укройлпродукт» входить до групи «Фактор» Сергія Тищенка, колишнього чоловіка Олени Тищенко, яка нещодавно очолила управління МВС по забезпеченню повернення активів, одержаних злочинним шляхом. Цю панянку як і самого Тищенка пов’язують з нардепом Сергієм Пашинським, що після Майдану очолював Адміністрацію президента.

Фірма «Укройлпродукт» брала участь у скандальній схемі по продажу арештованого бензину біглого Сергія Курченка. Генпрокуратура у травні розпочала кримінальне провадження проти «Укройлпродукту» за заволодіння цим бензином на суму понад 341 мільйони гривень, і 5 серпня судом наклав арешт на нафтопродукти «Курченка-Укройлпродукту». В межах цього ж провадження на кошти компаній ТОВ «Ітанікс стронг» та ТОВ «Трейд інвест компані» було накладено арешт на суму понад 175 мільйонів гривень.

Також у схему по перепродажу курченківського бензину було включено держпідприємство «Укртранснафтопродукт». Директор цієї фірми Сергій Гаврилов був одружений на Лідії Гавриловій, яку також нещодавно прем’єр Яценюк призначив головою Держфінінспекції.

• ТОВ «Елемент Нафта» належить Борису Ганджі, це київський гонщик та колишній співробітник російського холдингу «ТНК-ВР». Належна Ганджі «Елемент Нафта» відноситься до дніпропетровсько-київської паливної групи Полюс-Манго-Елемент. З однією з фірм групи, ТОВ «Елемент-СА», «Укрзалізничпостач» судився через невиконання угоди вартістю майже в півмільярда гривень.

Також Ганджа відомий як співвласник ТОВ «Полюс Закарпаття», керівником якого був Володимир Чубірко, голова Закарпатської облради від «Єдиного центру» Балоги. Наприкінці 2013 року прокуратура розпочала провадження щодо незаконного розміщення в Мукачево заправки, втім без видимих результатів.

За цікавим збігом, «Дайджест Груп» безуспішно намагався оскаржувати до АМКУ відхилення своєї пропозиції із закупівлі прикордонниками бензину, де було акцептовано дорожчу пропозицію однієї з фірм групи, до якої належить ТОВ «Елемент Нафта», а саме ТОВ «ТК «Манго-Трейд». В ході розгляду скарги з’ясувалося, що статут «Дайджест Груп» не передбачає торгівлю паливом, а також що з майна «Дайджест Груп» має лише мобільний телефон, телефонний апарат, автомобіль та офіс.

• ТОВ «Дайждест груп» було зареєстровано Віктором Кіптиком, чоловіком співробітниці управління протоколу Секретаріату Кабінету міністрів. Згодом компанію переписали з Кіптика на лондонську фірму «Керімар трейд ллпі», а тепер на ще іншу лондонську фірму «Мідкорп пропертіз ллп».

«Дайждест груп» зареєстровано по вул. Хрещатик 7/11, де також зареєстрована та знаходиться «Асоціація індустріальних парків України», керівником якої значиться Ігор Ніколин, помічник нардепа від «Народного фронту» Михайла Хміля. Останній займає в Асоціації посаду голови спостережної ради. Заступником нардепа в Асоціації значиться той самий Кіптик. Хміль є секретарем парламентського комітету з питань з питань промислової політики та підприємництва. В засіданнях комітету часто беруть участь представники Асоціації, у тому числі й Кіптик, де він виступає в статусі першого заступника голови Асоціації.

«Дайджест груп» і медицина

Також «Дайджест груп» вказує на тендерах телефон (044) 253-34-39, яким також користувалась сумнозвісна фірма «Вектор фарма», яка провалила поставки ліків для хворих на СНІД і яку звинувачували у зв’язках з колишнім радником міністра охорони здоров’я та колишнім консультантом «Укрзалізниці» Дмитром Підтуркіним. Про ту історію оповімо окремо. Важливо, що сам Підтуркін наполягає – «Вектор фарма» контролюється Кіптиком, який також офіційно був її першим засновником, а потім переписав фірму на офшор. До слова, Кіптик є членом громадської ради МОЗ від «Міжнародного благодійного фонду соціально-професійної адаптації військовослужбовців, звільнених в запас або у відставку».

При цьому, зрив поставок для МОЗу не є чимось новим для Кіптика. У 2015 році суд оштрафував фірму «АІС-Столиця» з групи нардепа Дмитра Святаша за несвоєчасну поставку в 2014 році «швидких» для МОЗ. Фірма Святаша просила суд зменшити розмір штрафних санкцій на 95%, бо прострочення поставки відбулося з вини ТОВ «Грюнбау Борд України». Ця фірма в односторонньому порядку відмовилась від виконання взятих на себе зобов’язань щодо поставки дефібриляторів, якими повинні бути укомплектовані автомобілі швидкої. Так ось – співзасновниками «Грюнбау Борд України» значаться росіянин В’ячеслав Плеханов та той-таки Кіптик.

Отже маємо наступне – Віктор Кіптик був причетний до фірм, які так чи інакше заважають виконанню тендерних угод у сфері МОЗу та «Укрзалізниці». Але від них дістається і іншим, таким самим піраніям тендерного бізнесу.

«Бойові фармацевти» проти «Генерал-єнакіївських»

«Дайджест Груп» стало учасником ще одного скандалу – цього разу на «мазутних» тендерах квартирно-експлуатаційних частин Міноборони.

Нардеп від БПП Іван Винник (який до того опікувався надто дорогими, на його думку, паливними закупівлями Міноборони у ОККО), повідомив про злочин, вчинений тиловиками чотирьох квартирно-експлуатаційних частин на цьогорічних закупівлях мазуту. Проаналізувавши ці закупівлі, Винник виявив типову схему «каруселі учасників» з фірм ТОВ «Джелері», ТОВ «Військоптторг» та ТОВ «Євронафтопром», котрі у повній гармонії розігують КЕЧівські паливні тендери. Пропозиції дешевших учасників в усіх випадках відхиляються з надуманих підстав. Зокрема, відхилялись пропозиції «Дайджест Груп», яка подавала пропозиції на три з п’яти тендерів КЕЧ та «ВОГ Аеро Джет» Єремєєва, яка на двох торгах склала компанію «Дайджест Груп».

Зазначені Вінником фірми-змовники належать до тендерно-паливного відгалудження потужного угрупування «Генерал-єнакієвських», які роками за будь-якої влади ціпко тримаються в пулі армійських годувальників та постачальників нафтопродуктів.

Скандали із паливними закупівлями силовиків «Генерал-єнакієвські» генерують регулярно (з вугіллям, з мазутом, з бензином та дизелем). Втім, паливні здобутки «Генерал-єнакієвських» – тема окремого огляду, а зараз мова за їх конкурентів з «Дайджест Груп», які також мають досить цікаві взаємини із армією. Зокрема, через колишніх військових у високих званнях та з контактами в силових відомствах.

Нагадаємо, Віктор Кіптик є членом громадської ради при МОЗ від «Міжнародного благодійного фонду соціально-професійної адаптації військовослужбовців, звільнених в запас або у відставку». Зареєстрований в Києві та нині записаний на Олега Ісаєва Фонд не фігурує у новинах, про його діяльність під час поточної війни з Росією нічого не чути.

А от у минулому десятилітті Фонд представляли тодішні дійсні та колишні військові та спецслужбісти, і ця структура явно претендувала на освоєння всіх коштів, що виділялися на профпідготовку відставників. На прес-конференції у липні 2003 р. керівником Фонду був представлений полковник Генштабу ЗСУ Анатолій Проноза. Його заступником був президент будівельної компанії ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Будсервіс» Іван Чоботюк.

Презентував фонд тодішній голова комітету ВРУ з нацбезпеки та оборони, депутат від ГПУ Георгій Крючков. Консультував Фонд генерал-майор запасу та колишня друга людина в КДБ УРСР та надалі в СБУ Георгій Ковтун.

У 2004 році Міноборони починає офіційно рекламувати Фонд, а на черговому прес-заході Фонд презентує «унікальну страхову програму» для відставників. За участі єдиного страховика від Страхової компанії ТАС Сергія Тігіпка.

Відтоді Фонд в пресі не світився, аж до формування у 2014 році Громадської ради МОЗ. Президент Фонду та цілий генеральний писар українського козацтва, полковник ЗСУ та МВС Анатолій Проноза у 2011 році шукав роботу начальника служби безпеки. В його резюме зазначено контакти чотирьох високоповажних генералів, які його рекомендували потенційному роботодавцю.

«Дайджест Груп» і протизаконні «замальовки»

Другий зв’язок із армійцями «Дайджест Груп» засвітив у матеріалах на диво успішного оскарження тендеру на закупівлю мазуту Чернігівським КЕВ.

Дешевшу пропозицію «Дайджест Груп» тиловики відхилили з двох підстав. Першою підставою стало те, що у роздрукований з сайту державного «Укргазвидобування» сертифікат відповідності на мазут службовці «Дайджест Груп» внесли зміни, перетворивши «мазут паливний 100 зольний сірчистий високопарафіністий» на «мазут паливний 100 зольний сірчистий» без всякого парафіну, і факт невідповідності даних в сертифікаті підтверджено ДП «УкрНДЦ», яке веде реєстр сертифікатів УкрСЕПРО.

Мотив таких дизайнерських покращень, які класифікуються за Кримінальним кодексом як «службове підроблення», зрозумілий. На аналогічному тендері Кіровоградського КЕВ «Дайджест Груп» подав «немодифіковану» роздруківку сертифіката з сайту «Укргазвидобування» та роздруківку паспорта на мазут з того ж сайту. Тиловики у протоколі відхилення детально розписали, що температура застигання парафінистого мазуту за паспортом є вищою, аніж для заявленого до закупівлі – відтак не є його еквівалентом, після чого відхилили «нееквівалентну» пропозицію «Дайджест Груп».

Другою підставою оскарженого відхилення Чернігівським КЕВ стало те, що у наданому відгуку до договору із постачання Дайджест Груп» мазуту його отримувач – ТОВ «Протеа Трейд» – зазначив дизельне паливо замість мазуту.

Слід зазначити, що за даними Судового реєстру «Протеа Трейд», яка рекомендувала   Чернігівському КЕВ «Дайджест Груп», перебувала із армією у дуже специфічних взаєминах.

На початку 2011 року «Протеа Трейд» та Рівненський КЕВ уклали два договори оренди військового майна – нерухомого під нафтобазу та невідомого рухомого. Фірма майном користувалась, але грошей за оренду не сплачувала. В результаті суд у 2013 році розірвав обидва договори оренди. Потому суд зобов’язав стягнути з «Протеа Трейд» несплачену оренду на суму понад півмільйона гривень. А у 2014 році суд з подачі прокуратури почав процедуру банкрутства ТОВ «Протеа Трейд». Фірму було визнано банкрутом, а у травні цього року вона остаточно ліквідувалась, не сплативши жодної копійчини кредиторам.

Втім, все це не завадило АМКУ задовольнити скаргу «Дайджест Груп». Бо в пропозиції фірми таки був якийсь паспорт на мазут та якийсь договір з відгуком, а наведені вище обставини антимонопольників жодним чином не зацікавили. Тож, схоже що нині «бойові фармацевти» Кіптика з «Дайджест Груп» таки одержали першу перемогу над «Генерал-єнакієвськими».

На жаль, успіхи «Дайджест Груп» свідчать радше про чергову боротьбу за розподіл бюджетних потоків. А заява депутата Вінника може зрештою сприяти усуненню конкурентів «бойових фармацевтів» з тендерного ринку, де в принципі не важливо, що саме, в якій кількості та за якою ціною закуповується – важливо, хто, як та за чиїм наказом приймає та оплачує поставлений товар.

Володимир Лютий, для «Наших Грошей»

Керувати київською водою і газом посадили менеджера з президентського угрупування.

У столичній комунальній сфері сталася річ, на котру по більшість не звернула уваги, а дарма. Йдеться про одне кадрове призначення: 3 липня наглядова рада ПрАТ «Компанiя Київенергохолдинг» призначила нового генерального директора – ним став Вiталiй Сергiйович Найдюк. Чому це важливо? Тому що «Київенергохолдинг» (КЕХ) – це та сама «прокладка», яка утримує контрольні пакети «Київводоканалу» і «Київгазу».

Хто такий Віталій Найдюк?

Віталій Найдюк

За даними ЄДРПОУ свого бізнесу Найдюк не мав, однак згідно з його біографією встиг попрацювати на керівних посадах у низці цікавих компаній – і приватних, і комунальних.

Останнє місце роботи Найдюка – ПрАТ «ХК«Енергомережа», де він обіймав посаду фiнансового директора.

Ця фірма стала відома півроку тому через історію з імпортом російської електроенергії. Восени Міненерго Юрія Продана дозволило імпорт російської електроенергії в Україну, погодивши заявки ДТЕКу Ріната Ахметова і «Енергомережі». Після того, як виявилося, що до складу наглядової ради раніше входив рідний брат міністра Продана Петро, розгорівся скандал. І замість приватних компаній імпортом зайнялися державні структури. Тим не менш дозвіл для «Енергомережі» став приводом для відставки замміністра енергетики Вадима Уліди («трошки перевищив свої повноваження», сказав тоді Продан. Сам Уліда інтерв’ю розповідав, що корупції не було: хто прийшов – тому й дозволили).

Дмитро Крючков

Чия ж «Енергомережа»? Очолює підприємство екс-нардеп від БЮТ Дмитро Крючков, він же має безпосередній стосунок до номінальних власників.

До кінця 2014 р. акціями «Енергомережі» володіла фізособа, імені котрої SMIDA не розкриває, а тепер акції переведено на кіпрську контору «ЮЕЙ Енергосет Холдінгз лтд».

Кіпрська «прокладка» записана на двох українок – Наталію Локтіонову (99,9%) та Тетяну Саєнко (міноритарний пакет в 0,1%, вона ж директор кіпрської компанії).

Раніше вони були приписані в одному помешканні в Дрогобичі. У тому ж будинку – але в іншій квартирі, був свого часу приписаний ревізор «Енергомережі» Валерій Саєнко.

До речі, у документах кіпрського реєстру професія Локтіонової вказана – «юрист», а Саєнко – «бізнесвумен». За даними ж українського реєстру, обидві мають юрфірми у Києві і також є співзасновницями Благодійного фонду «Долоні Щастя» Наталії Крючкової – так звати дружину вказаного вище Дмитра Крючкова.

Директором «Долонь» значиться Даниіл Платонов. Раніше він був директором ТОВ «Нексус Трейд», коли воно належало Ігорю Драчуку – члену наглядової ради ПАТ «Мостобуд» екс-нардепа-«регіонала» Володимира Продивуса (і Драчук, і Продивус – з Вінничини).

Нагадаємо, до січня цього року в наглядраді «Енергомережі» було двоє людей з «Мостобуду», однак на початку року, коли накрилася схема з імпортом російської енергії, весь склад ради звільнили, і повідомлень про призначення нового складу на SMIDA все ще немає.

Не варто забувати також, що брат Крючкова Леонід, екс-депутат Київради від БЮТ, у вересні минулого року був призначений в.о. директора підприємства «Укрінмаш» – дочірнього підприємства державного концерну «Укроборонпром». Наразі Крючков все ще є підписантом «Укрінмашу». Окрім того Леонід Крючков записаний кінцевим бенефіціаром компанії «Бейрок Файненс Лімітед», через котру за словами екс-глави СБУ Валентина Наливайченка, нібито виводились кошти біглого екс-міністра енергетики Едуарда Ставицького.

Про належність Крючкова до різних угрупувань говорять різне. То він працює на Григоришина, то на Кононенка-Суркіса, то особисто на Порошенка через Продивуса. У будь-якому разі мова йде про відтінки кольорів президентського штандарту.

І цілком можливо, вже за тиждень матимемо більше даних про те, хто насправді бере під контроль столичну комуналку.

Як вже говорилося, «КЕХ» тримає акції «Київгазу» і «Київводоканалу».

У «Київгазі» ситуація наразі така. Головою правління є Сергій Горовий, зять голови парламентської фракції «Оппозиційного блоку» Юрія Бойка. А в рамках нещодавньої реструктуризації підприємство поповнилося ще одним Бойківським менеджером: директором дочірнього підприємства «КиївГазЕнерджи», якому з липня делегували функції обслуговування споживачів, призначили колишнього силовика Владислава Красавіна, який зараз є депутатським помічником Юрія Бойка. І натяків на зміни тут нібито не видно.

А от «Київводоканал» на наступну п’ятницю, 21 серпня, уже призначив збори акціонерів. Цей день можна відмічати в календарі жирним червоним маркером, бо останні два роки підприємство акціонерів не скликало, залишаючи керівників, пов’язаних з угрупуванням Януковича (детальніше у статті «Київводоканал. 50 відтінків сімейного»). Можливо, з призначенням Найдюка, прийшла їхня черга на вихід? Бо немає жодних сумнівів у тому, що це досить важливе призначення. Найдюк себе не на вулиці знайшов.

Ще до крючковської «Енергомережі» Найдюк працював фінансовим директором у ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання» Костянтина Григоришина. (До слова, «Луганське енергетичне об’єднання» на початку 2000-х очолював вищезгаданий брат екс-міністра Петро Продан).

Комунального досвіду в Найдюка також чимало. У 2006-2011 р.р. Найдюк обіймав безпосередньо у «Київводоканалі» посаду першого заступника гендиректора з економiки та фінансів. Вказаний проміжок часу в основному припадає на період, коли водоканал знаходився під контролем Василя Хмельницького та Андрія Іванова. (Директором водоканалу тоді був Ярослав Філатов, котрий пізніше стане директором «Черкасиобленерго» Григоришина). А коли на водоканал почали заходити менеджери Льовочкіна-Януковича, Найдюк звільнився і знайшов собі роботу у ЛЕО Григоришина.

У 2000-2004 р.р. Найдюк був начальником планово-економічного відділу «Київенерго», яким тоді безроздільно правив Іван Плачков. Нині Плачков у ролі голови наглядової ради компанії, що вже належить Ахметову, годує з підрядів «Київенерго» десятками мільйонів свою власну фірму «Київенергоремонт». І саме у цій фірмі в 2004-2006 р.р. Найдюк був заступником директора й очільником департаменту економіки й фінансів.

Що маємо в сухому залишку? Маємо цінного кадра, котрий за останні 15 років устиг попрацювати на топ-гравців енергетично-комунальної галузі – Плачкова, Хмельницького, Григоришина, і зрештою на Крючкова. Тож зміни у столичній комуналці не за горами. І наостанок відмітимо один характерний момент. У статті присвяченій ЖКГ Києва ми жодного разу не згадали прізвища мера столиці. І не тому, що не хотіли. А тому що Кличко хоч і більше року має ярлик на Київ, але його представники освоюють лише невеличкі котельні по регіонах. Кешогенератор водоканалу працює на інші угрупування.

Леся Іванова, Юрій Ніколов, «Наші Гроші»

Тендерниця «Укрспецвагону» мало не втрапила у в’язницю за те, що не скористалась телефоном. Врятувала амністія.

«Наші гроші» часто фіксують, що замовники, купуючи товари по цікавих цінах, згодом пояснюють збитковий для держави результат торгів формальним дотриманням процедур.

Прикладів – сотні. Ось буквально тиждень тому таке трапилось з державним «Дзержинськвугіллям». Купили саморятівники майже по 7 тисяч гривень, хоча на ринку їх повно по півтори тисячі, шиканули отак загалом на 12 мільйонів. А потім пояснили це маніпуляціями «Наших грошей». Мовляв, державне підприємство не може орієнтуватись на ціни з інтернету, не може «запрошувати потенційних учасників» на свій тендер, щоб збільшити конкуренцію (почитайте саму новину, а потім перший коментар до неї). Себто журналісти поширили недостовірну інформацію, а шахтарські тендерники невинні як скупа чоловіча сльоза на товариському суді.

І справді, формально буква закону дотримана. На тендер прийшли лише дві фірми, замовник обрав формально дешевшу заявку. Однак нормальна логіка підказує, що дбайливий господар має інакше ставитись до тяжко зароблених шахтарями грошей. За хорошими та дешевими помідорами треба побігати по базару, а за саморятівниками хоч по інтернет-ринку, хоч по заводам-виробникам та їх дистриб’юторам.

Рецепт як господарю примусити свого найманого працівника буди економним при витрачанні бюджетних коштів ми знайшли у судовому вироку.

Згідно з ними, співробітниця ДП «Укрспецвагон» мало не потрапила на 3 роки за грати за те, що як начальник бюро цінового контролю держпідприємства не промоніторила ціни і допустила, що «Укрспецвагон» придбав товари за цінами дорожчими від ринкових. Забігаючи наперед повідомимо, що жінці пощастило і маючи малолітню доньку, вона потрапила під амністію. Але сам прецедент дуже непересічний: все-таки мова йде про реальне засудження, а не виправдання.

Йдеться про тендер 2012 року, коли «Укрспецвагон» купив гусеничний екскаватор та гідроножиці у ТОВ «Дніпро-інструмент» на 6,16 млн грн.

З’ясувалося, що на цій закупівлі держпідприємство переплатило 2 млн грн.

Згідно з матеріалами справи, підсудній було відомо, що фірма «Дніпро-інструмент» є посередником і продає товари з накрутками. Обвинувачена мала з’ясувати ціни виробників та офіційних дистриб’юторів і повідомити про них своєму керівництву.

На суді обвинувачена своєї вини не визнала. Вона заявила, що її робота стосується не тендерів, а лиш закупівель, що проводяться без тендерних процедур. Але цей аргумент був визнаний брехнею.

У її посадовій інструкції чітко прописано, що контроль цін стосується і тендерів. Там багато цікавого. Наприклад, начальник бюро цінового контролю держпідприємства зобов’язаний контролювати підготовку та укладання договорів з усіма постачальниками, постійно готувати альтернативні варіанти менш затратних закупівель, постійно досліджувати цінову кон’юнктуру ринків обладнання та комплектуючих виробів, забезпечувати ціновий контроль при укладанні договорів, вести контроль цінової політики по укладеним договорам.

Випадок із «Укрспецвагоном» змусив нас уважніше придивитися до питання, хто ж все таки вирішує, почім купувати на тендерах картоплю, екскаватори, бензин і т.п.

В Україні законодавчо ніде не закріплено обов’язок замовника проводити моніторинг цін перед закупівлею. Це зазвичай прописується у внутрішніх нормативних документах, зокрема у положенні про тендерний комітет. Це положення кожен замовник прописує для себе окремо, спираючись на типове положення, затверджене Мінекономрозвитку. Тобто в кожній установі по-своєму визначають відповідального за моніторинг цін.

Наприклад, у положенні про здійснення закупівель КП «Київський метрополітен» зазначено, що відділ організації проведення тендерів має організовувати моніторинг цін на товари.

У Жовтих водах на Дніпропетровщині відділ освіти, купуючи продукти, керується щомісячним моніторингом відділу торгівлі міськради і не може купувати продукти за ціною вищою, аніж встановлено моніторингом.

Водночас відсутність чіткої норми в законодавстві і можливість вирішувати це питання на власний розсуд часто призводить до того, що замовники легковажать цим питання. А контролюючі органи потім, якщо і знаходять порушення, то не завжди можуть знайти тих, хто понесе відповідальність.

Наприклад, у листопаді минулого року Держфінінспекція програла позов Запорізькому обласному центру зайнятості (ЦЗ). Ревізори стверджували, що чиновники ЦЗ не моніторили ціни перед тендером, тому допустили переплату. Однак суд у позові відмовив, оскільки ДФІ не зазначила нормативний акт, відповідно до якого ЦЗ зобов’язаний був провести моніторинг цін та визначити іншу вартість одиниці товару.

Таким чином, можемо констатувати, що приклад із бюро цінового контролю «Укрспецвагону» є радше винятком, аніж правилом. Однак цей досвід варто транслювати. Бо коли у Людочки з конкурсного комітету буде прописано у інструкції пошук ринкових цін, то вона двічі подумає яка цифра зрештою має опинитись у графі «очікувана вартість саморятівника» – 6 734 грн. чи 1 650 грн. І відразу виявиться, що моніторинг – це нескладно.

Тому порада директору державного підприємства така – пропишіть у внутрішніх документах вашої контори обов’язок конкретних працівників вивчати ринкову ситуацію для визначення очікуваних цін. І не будьте поблажливим, коли вам підсунуть екскаватор з переплатою 2 мільйони гривень і скажуть, що дешевших не пропонували. Це злочин. Доведено «Укрспецвагоном».

*Стимул – у Древній Греції та Рими так називали загострений прут або палицю, якими підганяли рогату худобу.

Ірина Салій, «Наші гроші», Павло Новик, «Наші гроші.Регіон»