Чому тендери на 735 мільйонів перевели з «паперу» у «Прозорро», як шукають тендерну алхімію до торгів – у інтерв’ю з радником голови Дніпропетровської ОДА Юрієм Голиком.

Потенційно найбільше свято розпилу за старими правилами вдалось відвернути у Дніпрі. Місцева облдержадміністрація відмінила низку тендерів своїх управлінь по реконструкції лікарень та будівництву водогонів на 735 млн грн., оголошених в останні три доби перед переходом України на систему «Прозорро» 1 серпня.

У «Віснику держзакупівель» оголошення про відміни були опубліковані 4 серпня, наступного дня після  статті «Наших грошей» «Перед «Прозорро» не накрадешся-2», у якій ми проаналізували які державні замовники напередодні «Прозорро»  оголосили якнайбільше тендерів по старим «паперовим» правилам гри. Дніпропетровщина посіла друге місце за столицею і з великим відривом від третьої Харківщини.

Найбільше тоді постарались Управління капітального будівництва (УКБ) Дніпропетровської ОДА  (574 млн грн.) і Департамент ЖКГ та будівництва Дніпропетровської ОДА (293 млн грн.).

Абсолютна більшість цих торгів у грошовому вимірі були швидко відмінені обладміністрацією без усякого зв’язку з публікацією «Наших грошей», оскільки рішення про відміни приймались 2-3 серпня. У свою чергу редакція про відміни також не могла знати, оскільки матеріал готувався 2 серпня до публікації 3 серпня.

Разом з тим жоден з інших лідерів нашого хіт-параду любителів «паперових» торгів не оголосив пост-фактум про таке масштабне скасування торгів кінця липня. Відтак ми спробували розібратись яким чином спрацювала система Дніпропетровської ОДА по виявленню тендерних негараздів і чи можна її по «франшизі» впровадити в інших регіонах.

Спілкування з радником дніпропетровського губернатора Юрієм Голиком показало, що:

• Система добре показує себе у закупівлях товарів
• Система не є панацеєю для коштовних торгів по будівництву.

Річ у тім, що тендери на 735 млн грн., були відмінені лише тому, що їх можна було провести через «Прозорро», а не більш предметні претензії. І це набагато менше від 1,81 млрд грн., які ті самі Департамент та УКБ від початку року благополучно провели по «паперовим» торгам. У таблиці – найбільші з них. Видно, що торги за старими правилами забезпечували мінімальне зменшення ціни робіт від очікуваної.

Відтак будівельним підрядам ми присвятили значну частину розмови з радником губернатора. І ми будемо слідкувати як відобразиться проведення будівельних торгів на «Прозорро» – чи зміниться склад тендерних фаворитів, чи будуть падати ціни, тощо.

Але у будь-якому разі дніпропетровська система виявлення ризикових закупівель заслуговує на докладне вивчення. Тим більш на фоні істерик, які дозволяють собі деякі чиновники, наприклад «Система ProZorro залишить черкащан без борщу на День незалежності«.

Юрій Голик, радник голови Дніпропетровської облдержадміністрації. Раніше працював в «Українському медіа холдингу» нинішнього голови Адміністрації президента Бориса Ложкіна. Також у «УМХ» працював віце-президентом нинішній губернатор Дніпропетровщини Валентин Резніченко, далекий родич Ложкіна.

Відтак повернімось до бесіди з Юрієм Голиком. Сподіваємось, вона стане цікавою для багатьох тендерників України.

– У «Віснику держзакупівель» (№147 від 04.08.16) опубліковано оголошення про відміни чотирьох тендерів УКБ Дніпропетровської ОДА на 483 млн грн. і двох тендерів Департаменту ЖКГ на 252 млн грн. Ці торги входили до переліку тендерів, оголошених в останні три дні перед переходом замовників на систему «Прозорро».  Чому ці торги були відмінені?

– В Днепропетровской ОГА при внедрении ProZorro по допороговым торгам в прошлом году была разработана собственная двухуровневая система мониторинга торгов, которая отвечала двум параметрам: здравому смыслу и той юридической и бюрократической системе, в которой такой госорган как ОГА существует. Задача системы – все ошибки выявить, исправить, в случае злого умысла виновных наказать.

Так как с 1 августа все госорганы страны в обязательном порядке переходят по надпороговым торгам на работу через ProZorro, то одним из параметров, который был задан системе мониторинга был следующий – «втянуть» в систему данные о всех надпороговых торгах в ОГА и, в случае обнаружения объявленных за несколько дней до 1 августа – маркировать с рекомендацией «отменить, переобъявить с 1 августа через ProZorro».

Были ли основания у департаментов ЖКХ и УКСа такие торги объявлять по обычной старой процедуре? Формально – да. Есть проект, он прошел госэкспертизу, торги можно объявлять. Это – буква закона. Все объекты, попавшие в эти торги, готовились под финансирование из Фонда регионального развития на следующий 2017 год, по времени они и должны были быть объявлены в середине этого года. Но есть дух закона и требование максимальной прозрачности, поэтому система мониторинга за таковыми торгами следила.

– З початку 2016 року ваше УКБ підписало тендерні угоди на 543 млн грн., департамент – на 1,27 млрд грн. Чи були у цих замовників відміни торгів цього року саме завдяки діяльності системи виявлення проблемних торгів?

– 11 торгов было отменено в ЖКХ и 16 в УКСе.

В этих департаментах несколько другой алгоритм мониторинга, вызванный совершенно другими сроками по отношению к допороговым торгам, более сложными условиями для участников и более сложными техзаданиями (ТЗ).

Начинается все с того, что любой участник торгов на строительство, в идеале, должен прийти в департамент и взять проектную документацию на объект, который будет строиться. После чего нормальной компании нужно время, чтобы досконально проект изучить, задать все вопросы, после чего принять решение, сможет ли он это построить. Как показывает практика, приходят не все. Некоторые компании подают документы на торги, не изучив досконально проект, в связи с чем возникает резонный вопрос: как они определяют свое предложение по цене – плюс-минус наугад назовем, выиграем, потом разберемся? К сожалению, таких случаев много.

Почему важно, чтобы все участники торгов досконально изучали документацию и оценивали свои силы и возможности. Потому что в прошлые годы, судя по публикациям в СМИ, очень часто компании выигрывали тендера и не строили либо строили с ненадлежащим качеством. Как итог – деньги потрачены, нужный результат не достигнут.

Что было сделано ОГА в этой сфере – ужесточены принципы работы технадзора, а именно он принимает каждую работу, что резко сократило возможность манипуляций, когда подписывались акты.

Второе, что было сделано – введено понятие гарантии на выполняемые работы и доведено это до всех компаний, строящих что-либо в области. Это дало свои результаты. После зимы десять дорог, отремонтированных в 2015-м году, были переделаны за счет исполнителя по гарантии.

Возвращаясь к самим торгам. Основная задача – победитель торгов должен сдать объект точно в срок на 100% соответствующего качества и дать гарантию на выполненные работы. При этом, важно качество «входящей информации», а именно качество проекта. Если проект слабый, то и качество объекта будет таким же. Обычная проблема, с которой сталкивались регулярно – проектная организация делала проект, «забыла» сделать геодезические работы. Либо проект пятилетней давности, и простой его пересчет не отображает изменившихся за эти годы условий и т.д.

Какие причины отмены торгов по ЖКХ и УКСу в этом году:

 а) к оценке предложений допущено менее двух участников – некоторые участники подали документы с ошибками, либо не отвечающие техзаданию. Нет техники, недостаточное количество людей в штате, нет опыта выполнения похожих работ там, где такое условие обязательно и т.д.. То есть, уже исходя из документов, виден «уровень» участника.

 б) отклонены все предложения – все поданные документы не соответствуют требованиям;

в) отсутствие дальнейшей потребности в закупке. Общая бюрократическая формулировка, которая может быть вызвана целым рядом причин:

• передача задачи постройки объекта на уровень громады – если видно, что у громады есть деньги в результате перевыполнения бюджета за какой-то период;
• после детального разбора ситуации выделение денег признано нецелесообразным, есть более разумный способ решить проблему;
• ТЗ сформулировано некорректно или дискриминационно, тогда торги отменяются, проект может быть отправлен на доработку.

Были случаи, когда условный район или населенный пункт выходил с предложением к ОГА построить тот или иной проект, упоминая в обращении, что существует проект и пройдена экспертиза, а при детальном рассмотрении проекта выяснялось, что он не соответствует здравому смыслу. До момента приведения проекта в надлежащий вид, может быть отмена торгов с такой формулировкой.

Отдельно важно понимать, что провести торги по строительству чего-либо – это только маленькая часть большого пути, его отдельная точка, которой должна предшествовать работа по созданию грамотного проекта, а по окончании торгов, когда компания победитель приступает к работе, должен быть жесткий контроль строительства, который бы не допускал возможности манипуляций. Только тогда можно быть уверенным, что не будет спроектирован спортивный зал без единой розетки в нем, будет построено то, что запроектировано, качественно, в срок и с гарантией.

– Як влаштована система виявлення подібних торгів у Дніпропетровській ОДА і чи можна ваш досвід транслювати по «франшизі» на інших замовників?

– Днепропетровской ОГА подчиняются более 220-ти коммунальных предприятий, каждое из которых постоянно что-то закупает, используя ProZorro. Все они разбросаны территориально по всей области, потому физического контакта с ними каждый день нет. Нужна была система мониторинга, которая бы позволяла контролировать правильность проведения ими торгов через ProZorro.

Систему мы делали вместе с активистами и волонтерами из общественной организации Громадський Контроль.

Система состоит из двух уровней.

Первый уровень – это отдел ProZorro в составе департамента экономки ОГА, который каждое утро получает сводку обо всех торгах, объявленных учреждениями и организациями, подчиняющимся в ОГА, в ProZorro.

Задача этого уровня – чтобы 100% объявленных торгов были объявлены правильно и корректно.

Существует check-list по которому сотрудники этого отдела просматривают каждые объявленные торги. Вот его основные «маркеры»:

• правильность кодов ДКПП и CPV;
• качество технической документации;
• соответствие проекта договора типовому;
• соответствие квалификационным требованиям;
• корректность условий поставки;
• корректность условий оплаты.

Если в каких-то торгах они видят нарушение, причем не важно какое – формальное или неформальное, они звонят в учреждение, которое такие торги объявило сотруднику, ответственному за их объявление, объясняют где именно ошибка и требуют ошибку исправить. Данные о таком действии заносятся в таблицу. Вечером такая таблица попадает на электронную почту председателю ОГА, его заместителям, начальникам департаментов и т.д. Следующий день – это контроль торгов за предыдущий день плюс контроль были ли внесены изменения в торги, замечания по которым были сделаны вчера. Это уровень объявления торгов.

Второй уровень – это уровень финансового контроля каждого департамента ОГА, т.к. каждое из коммунальных заведений подчиняется одному из департаментов.

Задача этого уровня – разбор каждой спорной ситуации либо некорректно проведенных торгов.

Каждый день отдел ProZorro проверяет все завершенные торги и, если согласно check-list, находит некорректные торги и/или если есть жалоба на горячую линию для предпринимателе по ProZorro или на специальный адрес электронной почты, отдел внимательно изучает такие торги и спускает их на уровень финконтроля соответствующего департамента, с указанием разобраться досконально в конкретных торгах.

Финконтроль департамента проверяет такие торги, созванивается с их участниками, если была дисквалификация, выясняет ее причины, проверяет историю участия в торгах компании, которая была дисквалифицирована в этих, вникает детально в ТЗ, сравнивает ТЗ с другими похожими торгами и т.д. и выносит свой вердикт – торги проведены корректно с аргументацией, либо торги были проведены некорректно и тоже дает аргументацию.

Раз в неделю собирается комиссия в ОГА с участием общественников, вместе с нами ProZorro внедряющих, и изучает выводы финконтроля по каждым спорным торгам. Если выводы подтверждаются и торги были объявлены некорректно, руководитель такого КЗ выносится на коллегию ОГА, которая проходит один раз в месяц и на которой выносятся выговоры (два выговора – автоматическое увольнение) или увольнения с направлением соответствующего письмо в облсовет (по закону именно облсовет выносит выговоры и увольняет).

Эти два уровня системы позволяют делать и сугубо прикладные вещи в виде коэффициентов,  по которым мы оцениваем степень успешности внедрения ProZorro. Но это уже скорее факультатив, не обязательный на 100% в каждодневном процессе.

Плюс к этому раз в 10 дней, отдел ProZorro рассылает на Председателя ОГА, его замов и департаменты отчет по зависшим торгам. Потому что мало объявить торги в ProZorro. Их надо завершить, и на них не должно быть жалоб. Если торги зависли (не заключается договор, не делается акцепт и т.д.) – это маркер того, что что-то не так. Причины могут быть разные – как ошибки или умысел со стороны организатора торгов, так и ошибки и умысел со стороны победителей торгов. .

Эта система, наверняка, не идеальна и отчасти громоздка, но она позволяет нам бороться с нарушениями в торгах, видеть эти нарушения и точечно разбираться с каждым таким нарушением. Плюс эта система находится в существующем правовом поле и это не просто импульс или инициатива, а это именно система, научив которой любой госорган один раз, дальше она работает автоматически. Кроме того, мы активно вовлекаем в этот процесс и общественников и бизнес, потому что хотим, чтобы к системе было доверие. Доверие бизнеса нам особо важно –  чем больше там участников тем выше конкуренция.

Мы делимся системой со всеми желающими, и еще не было случая, чтобы мы ее не показали или не рассказали о ней всем, кто задавал нам про нее вопросы. Вообще, весь свой опыт по ProZorro мы систематизировали в виде определенного количества документов и выложили его в открытый доступ для всех желающих – https://www.facebook.com/y.golyk/posts/639283592891191.

– Чи були випадки скасування торгів в цьому році саме завдяки діяльності вашої системи виявлення проблемних торгів?

– Конечно, были. Большая часть из отмененных до проведения аукциона торгов имели проблемы с конкурентностью – неуказание возможности поставки эквивалента, подгонка технических требований под конкретного поставщика. Например, по бензину и дизельному топливу – указание месторасположения заправок на расстоянии не более 1200 м от адреса заказчика, что предопределяло только одного поставщика. Вместе с тем, на расстоянии до 1500 м  поставщиков уже было три. Или поставка товара исключительно в скрэтч-картах – а это только один поставщик, тогда как в указание поставки в скрэтч-картах или талонах увеличивало количество поставщиков в несколько раз.

По продуктам питания – указание товара на соответствие требованиям конкретных ТУУ, что ограничивает возможность поставки товара другими поставщиками.

Например, кисломолочные продукты с одними и теми же потребительскими характеристиками производятся разными компаниями по разным техническим условиям.

«Подгонка» технической документации под конкретных поставщиков характерна также при закупках средств для дезинфекции и моющих средств.

Одним из основных маркеров также является выставление завышенных квалификационных требований, что «отпугивает» потенциальных добросовестных поставщиков, но при этом на это не обращается внимание, когда заходит свой «нужный» поставщик.

Неоднократно после окончания периода уточнений инициировались отмены закупок из-за дискриминации прав поставщика. Например, оплата товара через 90 дней после его поставки или вообще – до конца года. Или еще – поставка товара по графику, в течение 1-х суток после отправления заявки заказчиком на поставку, что практически однозначно делает невозможным работу иногороднего поставщика.

Присвоение закупке неправильных кодов ДКПП и CPV на допороговых закупках также есть одним из способов недобросовестных заказчиков для закупки товаров и услуг у «своих» Поставщиков. При этом закупка не отслеживается возможными поставщиками, т.к. они мониторят  рынок сбыта присущей им продукции по определенным кодам. При этом «своему» поставщику просто сообщается идентификатор закупки.

Насчет эффективности мониторинга. Просто посмотрите на сайте http://bi.prozorro.org/. Об эффективности внедренного мониторинга свидетельствуют показатели.

Так, по количеству завершенных закупок (а это с начала года по июнь включительно) эффективность по структурам ОГА составляет 74,4 % по допорогам, при том в среднем на 1 торги приходило 2,98 участника. По Украине эти цифры составили – соответственно 58,8% и 2,73 участника на 1 торги.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

«Наші гроші» проаналізували, як в Україні (не)карають злочинців по корупційним статтям Кримінального Кодексу.

Аналіз вироків по корупційних злочинах за цілий рік показав, що в Україні продовжує діяти табу на притягнення VIP-чиновників до відповідальності за корупцію.

Ми прочитали у судовому реєстрі 819 вироків по корупційним статтям, по яких пройшло 952 особи.

Основні висновки

• високопосадовці, які все-таки отримали вирок, – це винятки, на які були свої причини.
• несуворе покарання. Дві третини засуджених отримали покарання у вигляді штрафів в основному до 20 тис грн. або умовного позбавлення/обмеження волі.
• правоохоронці за рік не привели до вироку жодної справи, де би йшлося не про найлегшу форму корупції «дав-взяв», а про махінації з офшорами чи припинення будь-якох зі схем, що процвітають роками (крадіжка рефінансу, тощо). Відтак, крупних відшкодувань в бюджет немає. Рівно як і притягнення цих осіб до відповідальності.

До аналізу були взяті вироки судів першої інстанції у період 1 липня 2015 – 30 червня 2016 р. Сюди не увійшли справи, по яких вирок було винесено раніше, і які були у досліджуваний нами період змінені або залишені без змін судами апеляційних та касаційних інстанцій.

Більшість злочинів по досліджених вироках (близько 65%) були вчинені вже після 1 березня 2014 року.

Для аналізу ми обрали п’ять статей, визначені у примітках ст. 45 Кримінального кодексу України, що визначають поширені корупційні злочини, а саме:

• ст. 191 – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем;
• ст. 364 – зловживання владою або службовим становищем;
• ст. 368 – прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою;
• ст. 369 – пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі;
• ст. 369-2 – зловживання впливом.

Зауважимо, що ми мали намір відобразити ситуацію також ще по двох корупційних статтях, однак по них за досліджуваний період не було винесено жодного вироку. Це – ст. 368-2 (Незаконне збагачення) та ст. 210 (Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням) КК України.

Отже, ми отримали по ст. 368 – 431 вирок, ст. 191 – 304 вироки, по ст. 364 – 109 вироків, по ст. 369 – 98 вироків і по ст. 369-2 – 12.

Кількість засуджених осіб по статтях

Кого судили

952 особи ми поділили на чотири категорії службовців плюс категорія приватних осіб – це представники юридичних осіб приватного права, а простішою мовою – це представники компаній, які привласнили державні кошти або майно, а також це пособники хабарників і самі хабародавці.

При визначенні категорії суб’єктів злочину ми спиралися на ст. 18 та примітки до ст. 364, 368 Кримінального кодексу України, ст. 6 Закону України «Про державну службу», ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції».

 *Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень та офіційного веб-сайту «Судова влада України» станом на 26.08.2016

Із 952 засуджених по наших статтях за рік було засуджено всього три висопосадовці категорії А, тобто особи, що займають особливо відповідальне становище:

Із категорії В, тобто посадовців, що займають відповідальне становище, всього вироки винесено 153 особам. З них чверть – виправдано, а третина отримали умовне позбавлення/обмеження волі.

Отже, 44 особи категорії В отримали позбавлення волі, з них вироки щодо чотирьох осіб вже набули силу. Йдеться про:

• слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області (з обслуговування м. Словянськ та Словянського району) – отримав 6 років за хабар у 5 тис грн;
• старшого слідчого слідчого відділення Енергодарського МВ ГУМВС України в Запорізькій області – 5 років за хабар 30 тис грн;
• заступника начальника слідчого відділення Миколаївського районного відділу УМВС України в Миколаївській області – 5 років за хабар 50 тис грн;
• Лазурненського селищного голову Руслана Коваленка – 8 років за хабар 40 тис грн.

Серед виправданих представників категорії В, зокрема, голова правління ПАТ «Укргазвидобування» Сергій Костюк та його заступник Вадим Шленчак, яких звинувачували у спричиненні недоотримання товариством 16,8 млн грн.

Також виправдані двоє начальників слідчого управління фінансових розслідувань Мелітопольської податкової (Запорізька обл.), обвинувачуваних у вимаганні 300 тис грн хабара; суддю Біляївського райсуду Одеської обл. Ніну Мельничук, обвинувачувану в отриманні $35 тис хабара і т.д. Хоча ці вироки поки не набули законної сили.

Дві інші категорії С і D – це службовці середньої та найнижчої ланки. Сюди увійшли, наприклад, директори комунальних підприємств, начальники управлінь, секторів, підрозділів, відділів у різних органах влади, лікарі, голови дільничних виборчих комісій, командири військових частин і рот, директори шкіл та дитячих садків, державні виконавці та оперуповноважені.

Як покарали

Третина усіх присуджених покарань – штрафи, більшість з яких – до 20 тис грн. Ще третина – звільнені від покарання: левова частка, а саме 300 осіб, – це умовно засуджені, ще 25 осіб звільнені по амністії, і 11 – з інших підстав, як-то закінчення строків давності.

Позбавлення волі отримали 128 осіб, з яких стосовно 33-х вироки вже набули силу. Зокрема, 53 особи отримали строки понад 5 років, з яких 13 вже набрали силу.

Найвищою мірою покарання стало 10 років в’язниці – такі строки присудили екс-директору Департаменту матеріально-технічного забезпечення Адміністрації Державної прикордонної служби України Олегу Лантвойту і екс-заступнику Голови Державної інспекції сільського господарства України Ігорю Немировському. Ці вироки поки не набули силу.

Детальніше про призначене покарання у вигляді позбавлення волі різним категоріям службовців дивіться у таблиці:

Загалом стосовно 84 осіб суд застосував ст.69 КК України, тобто призначив покарання, яке є меншим, ніж передбачено санкцією статті, по якій судили людину. Зокрема, часто не застосовувалося додаткове покарання. З них вирок набув сили у 72-х випадках.  Серед осіб, яким таким чином було пом’якшено покарання є 12 службовців категорії В, 9 – категорії С, 48  – категорії D та 15 приватних осіб.

Додаткове покарання у вигляді конфіскації майна присуджено 111 особам. При цьому 84 вироки вже набули силу. Відзначимо, що дізнатися, що конфісковано в особи, з вироку практично неможливо, оскільки там це не прописується (або рідко вказується, коли був арешт якогось майна).

Разом з тим можна зафіксувати випадки, коли вилучені чи арештовані речі засудженого виявляються йому не належними. Як-от, наприклад, у справі заступника голови Держсільгоспінспекції Ігоря Немировського виявилося, що автомобіль, на якому він приїжджав забирати хабар і який був арештований по справі, належить його матері. При цьому Немировський намагався не віддати державі вилучені в його будинку (який йому теж не належить) гроші – майже 32 тис доларів, 1600 євро і 140 тис грн. Так, в суд прийшов кум екс-чиновника і заявив, що це його гроші, які він передав на зберігання за два тижні до обшуку. Та суд цим свідченням не повірив. Нагадаємо, що згідно з декларацією за 2014 рік, у власності Немировського була лише ділянка площею 2 га і 155 тис грн на рахунку у банку. Решта майна – квартира на 75 кв м і три автомобілі – були у користуванні.

Хабарі

Найбільша кількість вироків – за отримання хабарів. За досліджений рік за одержання неправомірної вигоди було засуджено 361 особу, з яких більшість отримали покарання штраф (196 осіб), 82 людини було засуджено до позбавлення волі, із них 15 вироків вже набуло сили, 10 осіб отримали покарання арешт, а 73 особи – були в основному засуджені умовно. При цьому ще 65 осіб було виправдано.

Якщо говорити про розміри призначених 196 особам штрафів – то 86 людей заплатило або має сплатити мінімальний штраф, передбачений санкцією ст. 368 КК – 17 тис грн, а 57 осіб – максимальний – 25,5 тис грн. Решта осіб (51) отримали щось посередині.

Стосовно розмірів неправомірної вигоди – то в основному особи засуджені за хабарі розміром до 10 тис грн – це 63% від загальної кількості вироків по ст.368, 369 і 369-2 ККУ. При цьому вироків щодо хабарів на суму понад 100 тис грн – лише 18. Більше про найбільші хабарі, за які особи були засуджені у досліджуваний період, дивіться тут.

У діаграмі пораховано 427 вироків за злочини, передбачені ст. 368, 369 і 369-2 КК України, які були винесені у період з 01.07.2015 по 30.06.2016 без врахування вироків, якими осіб було виправдано (а це 55 вироків).

Відзначимо, що у більшості випадків правоохоронні органи видавали власні мічені кошти для затримання службовця при отриманні хабара. Однак це було далеко не завжди. І ми нарахували майже 1,2 млн грн конфіскованих на користь держави хабарів (спецконфіскація).

Відшкодування шкоди

Ми порахували, що за вироками, де особи були звинувачені за зловживання і привласнення майна (по ст. 191 і 364 КК України), доведена судом загальна сума завданої державі шкоди становить 81,06 млн грн (сюди не увійшли вироки, по яких осіб у суді першої інстанції було виправдано). При цьому згідно з рішеннями судів засуджені мають виплатити на користь держави або державних чи комунальних підприємств 27,44 млн грн завданої шкоди. Вироки по 11,05 млн грн вже набули сили.

Зауважимо, що в цей обрахунок не входить вартість конфіскованого на користь держави майна, а також не брались до уваги можливі цивільні позови поза розглянутими вироками.

Найбільший розмір стягнутої шкоди

Особливості в регіонах

Найбільше вироків виявилося у Львівській області. Проте, більше половини засуджених осіб (всього – 73 особи) – це звільнені від реального покарання (34) і виправдані (10). Ще третина – це штрафи, і лише 2 особи отримали позбавлення волі. Разом з тим, наприклад, в Луганській області п’ятеро із 19 осіб отримали реальне позбавлення волі від 2 до 5 років включно, при цьому 2 вироки вже набули силу.

Загалом найбільше позбавлених волі – у Харківській, Кіровоградській та Дніпропетровській областях – 15, 14 та 13 осіб відповідно. На Харківщині вироки щодо 4 осіб набули сили, на Дніпропетровщині – щодо 5, і поки жодного на Кіровоградщині. Зауважимо щодо Кіровоградщини, що 9 з14 осіб – це фігуранти двох кримінальних проваджень.

Із 45 осіб у Закарпатській області майже половина – це голови дільничних виборчих комісій і прикордонники (по 10 осіб). На Івано-Франківщині з 26 осіб 5 – сільські голови, і ще 5 – працівники держлісгоспів.

Єдиний прокурор, вирок щодо якого винесено судом першої інстанції в досліджуваний період, – з Волині, але судили його у Рівненській області. У лютому цього року прокурор Ківерцівського району отримав 5 років позбавлення волі з конфіскацією і забороною займати посади за хабарництво. Однак апеляційний суд цей вирок скасував і відправив справу на новий розгляд.

Стосовно суддів, то за досліджуваний період 4 суддів були виправдані, 1 – отримав штраф, і 4 – позбавлення волі.

Штраф отримав суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Юрій Счесновицький, якого затримали при отриманні 25 тис грн хабара. Він уклав угоду про визнання винуватості та, із застосуванням ст.69 ККУ отримав покарання у вигляді штрафу у розмірі 25,5 тис грн. Цей вирок набув законної сили.

Решта вироків по суддях не набули сили. З них суддя Ківерцівського районного суду Волинської області Іван Підгорний отримав покарання у вигляді 5 років позбавлення волі за отримання 3,5 тис грн неправомірної вигоди. Решта 7 суддів, вироки щодо яких також не набули сили, обвинувачені в отримані хабарів від $1300 до $35000.

Основними джерелами при дослідженні були Єдиний держреєстр судових рішень, офіційний веб-портал «Судова влада України», офіційні веб-сторінки прокуратур різних рівнів, а також матеріали про хід судових засідань окремих справ, що публікувалися на веб-сайтах понад 100 центральних та місцевих ЗМІ.

“Наші гроші”

185 мільйонів гривень полетіли на рахунок одного з «радикалів». Формально – це попередня плата за пожежні машини. Але виглядає як розплата за бюджетну ніч, яку Ляшко провів в обіймах влади.

«Фракція Радикальної партії за ці акти і антисоціальні закони голосувати не буде, і за корупційний бюджет, який будується на корупційних схемах, вона також голосувати не буде», – заявив 24 грудня Олег Ляшко.

А вночі 25 грудня Радикальна партія проголосувала за бюджет.

Перехід з режиму «скотиняки» у звичайний голосувальний режим відбувся після нічного включення до проекту бюджету майже 400 мільйонів гривень на закупівлю пожежних машин з подачі нардепа Курячого (БПП). За словами нардепа Сергія Капліна, саме це і вплинуло на Ляшка. Мовляв, гроші призначені для одного з чернігівських підприємств, які контролює лідер «Радикальної партії».

І ось минуло майже дев’ять місяців, і дитина народилась.

За даними порталу «Є-дата», одним із найбільших платежів серпня у державному секторі стали 184,75 млн грн. від Держслужби з надзвичайних ситуацій на адресу ТОВ «Промислова компанія «Пожмашина» (Прилуки, Чернігівська обл.) за пожежні машини.

«Пожмашина» записана на Олега Борща, який торік балотувався у Чернігівську облраду від Радикальної партії. І це лише половина від усього контракту, впродовж трьох місяців «ляшківець» отримає ще таку ж суму, що зрештою і відповідатиме різдвяному подарунку від влади.

В принципі, на цьому історію про ціну голосів за політико-економічне рішення можна і закінчувати. Але вона настільки багата на цинічні подробиці, що ми вирішили їх описати. Раптом у НАБУ руки дійдуть і до схем такого рівня. Бо старорежимним правоохоронцям це вдавалось слабо. Хоча вони і збуджувались по пожежним тендерам і навіть проводили затримання з обшуками. Але однаково все закінчилось проплатами.

Насправді історія почалась набагато раніше Різдва. Ще у лютому 2015 року прем’єр-міністр Арсеній Яценюк відкрито заявив про бажання віддати сотні мільйонів чернігівцям:

«У нас в бюджеті передбачено 200 мільйонів. Я прошу службу невідкладно оголосити тендер і закупити техніку. У нас є чернігівська «Пожмашина», – невибагливо спалився голова уряду, виділивши лише одну фірму, яка на його думку має постачати таку техніку.

Потім вже виходили опуси про те, як «тодішній Голова ДСНС Бочковський С. не став на шлях порушення Закону України і не відреагував на усні вказівки Яценюка А., Авакова А. по закупівлі пожтехніки у чернігівської ТОВ «Промислова компанія «Пожмашина». Численні візити нардепа Ляшка О. також не змогли схилити Бочковського С. до порушення чинного законодавства».

Важко сказати, наскільки ці тексти відповідали дійсності, але достеменним фактом є те, що у березні Аваков показово на очах Яценюка на засіданні уряду влаштував затримання Бочковського і його заступника.

Новим керівником ДСНС став радник міністра МВС Зорян Шкіряк. А його заступником призначили Олега Авер’янова. Це призначення стало ще один каменем до версії про лобіювання «Пожмашини».

Річ у тому, що Авер’янов раніше очолював ТОВ «Прилуцький завод протипожежного і спеціального машинобудування «Пожспецмаш». Це одне з юридичних облич чернігівського заводу, де на базі вантажівок і збирають пожежні машини. Журналісти ще у 2008 році описали приїзд Ляшка, який прибув на завод до Авер’янова аби похизуватись держзамовленням.

Нині Авер’янов очолює Чернігівську обласну організацію «Радикальної партії». А після того, як він зайняв пост заступника голови ДСНС,  держслужба у повній відповідності до настанови Яценюка одразу оголосила закупівлю пожежних машин на 93 мільйони гривень.

Закупівля під дахом «Народного фронту» одразу збудила президентську Генпрокуратуру, яка відразу порушила кримінальне провадження.

Насправді, у першому тендері тендері ціною 92,55 млн грн. виграло цілком пристойне представництво німецького виробника ТОВ «Ман трак енд бас Юкрейн». Однак слідство встановило, що Авер’янов вже у ролі замголови ДСНС вступив у змову з комерційними директорами німецького представництва і «Пожмашини» «з метою заволодіння державними грошовими коштами» по наступній схемі.

«Ман трак енд бас Юкрейн» уклало угоду з «Пожмашиною» (яка до речі на тендері була єдиним допущеним до участі конкурентом німців) про те, що чернігівці будуть виготовляти навісне обладнання для подальшого встановлення на німецькі шасі. Ну а переможець тендеру перераховуватиме «Пожмашині» гроші, які йому платитиме ДСНС.

І зрештою саме на «Пожмашину» пішла левова частина авансу від ДСНС (18 з 22 мільйонів). Далі ці гроші були перераховані на фірму «Альянс-агро», а візитки саме цієї фірми згодом під час обшуку були знайдені у квартирі Авер’янова.

Обшуки у «радикала» слідчі влаштували восени 2015 року. А після цих слідчих дій українцям була продемонстрована безкарність якою вона є.

У листопаді уряд Яценюка вніс зміни до своєї постанови, якими дозволив попередню оплату при закупівлі саме пожежної техніки на майбутнє. Тобто на наступний рік створювались ще більш комфортні умови для якнайкращого задоволення приватних постачальників грошима держбюджету.

Слідство за першим тендером ще намагалось показувати свою роботу, навіть арештовувало гроші «Пожмашини». Але у 2016 році суд розблокував рахунки фірми, що дозволило їй взяти участь у новому тендері ДСНС і за мінімальної конкуренції (лише з однією компанією – «Автотранспортник») виграти підряд на поставку 98 пожежних автоцистерн АЦ-4-60(5309)-505М по 3,77 млн грн. за штуку на загальну суму  369,50 млн грн.

Відповідна угода з переможцем тендеру була укладена 19 серпня, а вже через тиждень рівно половина суми гайнуло через Держказначейство в напрямку прилуцької фірми ляшківського «радикала».

Більше того. Всі 369,50 мільйонів гривень мають бути перераховані ляшківцю вже в грудні. Хоча тендерна угода передбачає, що до того часу фірма має поставити лише 30% від замовлених машин. Всю решту держава має отримати до 1 квітня 2017 року. Тобто гроші ранком – машини ввечері.

Сподіваємось, що державні рятувальники не залишаться в дурнях, коли з якихось причин оплачені сотнями мільйонами гривень машини чомусь не приїдуть.

А також сподіваємось, що НАБУ зацікавиться історією тендерних стосунків рятівників і «ляшківців». Бо Генпрокуратура з якихось причин героїчно програє цю справу по всім фронтам. Чи то вил боїться, чи то свого господаря остерігається, якому ще шукати голоси на прийняття нового бюджету на наступний рік, у якому також буде багато різних «хотєлок»…

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

«Прокладки», пов’язані з викраденим Людмирським, продали залізничниками коштовної електроенергії на мільярди.

Навколо «Укрзалізниці» («УЗ») відбуваються загадкові події. У липні громадськість сколихнуло зухвале викрадення начальника департаменту електропостачання Валерія Людмирського. Відтоді про чиновника, за якого рідні пропонують $100 тис, ні слуху, ні духу. Лише час від часу то генпрокурор Юрій Луценко, то голова Нацполіції Хатія Деканоїзде заявляють, що проривів у пошуках немає.

А справа дійсно хитроплутана. За тиждень до викрадення один із заступників Людмирського загинув удома від удару струмом. Тобто на певний час було обезголовлено підрозділ, що відповідає за енергопостачання всієї залізниці вартістю у мільярди гривень на рік.

Аномалії відбуваються на тлі декількох кримінальних справ:

• У червні 2015 року Генпрокуратура відкрила провадження №42015000000001282 (пізніше – №42015000000000025) щодо закупівель залізницями електроенергії у 2013-2015 роках за завищеними цінами у чотирьох близьких компаній – ТОВ «Укренерготранзит», ТОВ «Торговий дім «Газенерго», ТОВ «Енерготраст» і ТОВ «Західенергогруп». Як вважає слідство, ті переводили гроші в готівку і легалізували через фіктивні фірми.
• У січні 2016 року ДПІ відкрила провадження №42016100070000011 щодо ухилення службовцями «Укренерготранзиту» від сплати податків.
• Із лютого 2016 року ГПУ веде ще два пов’язаних провадження №42016000000000277 і №42016000000000315. Про перше нічого не відомо, а друге стосується ухилення службовцями «Газенерго» від сплати податків.

Така кількість справ виникла не на рівному місці. Бо масштаби зловживань вимірюються у сотнях мільйонів.

За даними МВС, за 2014 рік і п’ять місяців 2015 року структурні підрозділи «УЗ» придбали в «Укренерготранзиту», «Газенерго» та «Енерготрасту» електроенергії за нерегульованим тарифом на суму понад 5,5 млрд грн. Тобто вони отримували десь по 324 млн грн. щомісяця.

Причому ціни були в середньому на 22% (0,20 грн/кВт*год.) вищі за ціну на оптовому ринку (ДП «Енергоринок»). Цієї різниці за вищевказані півтора роки набігло щонайменше на 200 млн грн.

Це співставно із цифрами з інших джерел.

У відповіді на запит «Наших грошей» перший заступник начальника департаменту електропостачання Сергій Горбач повідомив, що у червні 2015 року діяло п’ять договорів між регіональними залізницями і постачальниками електроенергії за нерегульованим тарифом. За цими угодами лише за вказаний місяць «Укренерготранзит», «Газенерго» та «Енерготраст» отримали 364,2 млн грн.

Торік у червні тодішній в. о. керівника «УЗ» Максим Бланк заявив: щомісяця «Укренерготранзит», «Газенерго» і «Енерготраст» отримували від усіх регіональних залізниць близько 400-500 млн грн. Загалом, це схоже на вищенаведені числа з урахуванням ПДВ.

Від питання «скільки?» перейдемо до питання «хто?». Тут починається найцікавіше: від одного з посередників тягнеться ланцюжок до самого Людмирського.

Йдеться про «Укренерготранзит». Принаймні до 2012 року співзасновником фірми було ТОВ «Техенергоконсалтинг», яке у свою чергу до 2011 року належало Станіславу Максимцю та Еммі Бабіч.

Емма Бабіч раніше проживала в Києві разом із Людмирським, його батьком і сестрою. За віком вона цілком вірогідно може бути матір’ю викраденого чиновника.

Станіслав Максимець донедавна значився на сайті «УЗ» як заступник начальника управління енергозбуту Юрія Васил’єва і начальник відділу по роботі з Оптовим ринком електроенергії і суміжними ліцензіатами.

Згодом Максимця і Бабіч прибрали зі схеми власності електричної «прокладки», переписавши «Техенергоконсалтинг» на такого собі Сергія Бричника. Але засвітили інший зв’язок. Безпосереднім засновником «Укренерготранзиту» стало те ж саме «Газенерго» Сергія Чуйкова, Євгенії Романової та Сергія Турукала.

У свою чергу «Газенерго» та «Укренерготранзит» разом з «Енерготрастом» Ірини Коваленко та Євгенія Семенця володіють останньою з наших постачальників е/е для залізниці – «Західенергогруп».

Як бачимо, різноманітність постачальників електроенергії для залізниць є удаваною. Хоча побічних відгалужень може вистачити ще не на один том.

Наприклад, у 2012-2014 роках співвласником «Енерготрасту» був Костянтин Дарькін, відомий у 2013 році як начальник управління утилізації та розмінування ДП «Укроборонсервіс». Його брат Сергій Дарькін у 2010 році очолював відділ організації закупівель за напрямком оперативного та технічного забезпечення Департаменту держзакупівель Міністерства оборони, а в лютому 2015 року був головним спеціалістом сектору економічного розвитку відділу економічного розвитку та стратегічного планування Департаменту економічного розвитку та регуляторної політики Секретаріату Кабінету Міністрів.

Однак повернемось до криміналу.

Спочатку Генпрокуратура доволі активно вела розслідування у справі №42015000000001282  щодо завищення цін «прокладками». У липні 2015 року пройшла низка обшуків у приміщеннях «УЗ», в тому числі у департаментах електропостачання та енергозбуту, де відповідно в різний час працювали Людмирський та Максимець.

Також обшукали ДП «Енергоринок», НКРЕКП, кілька квартир і 12 автомобілів, серед яких недешеві GMC Hummer H2, Porsche Cayenne і Mercedes-Benz S-500L 4 Matic.

Арештували готівку, вилучену вдома у директора «Газенерго», проте адвокат домігся зняття арешту. Згодом були арештовані рахунки постачальників, а слідчі отримали доступ до їхніх рахунків, реєстраційних справ фіктивних фірм і документів регіональних залізниць за 2004-2015 роки. Спроби «Газенерго», «Укренерготранзиту» та «Енерготрасту» звільнити рахунки виявилися марними.

Наприкінці 2015 року все заглухло. А у лютому 2016 року уряд звільнив із залізниці Максима Бланка, який і почав викривати угрупування електро-«прокладок».

Наразі маємо таку ситуацію. Прокуратура відкрила ще два провадження, у тому числі щодо податкових махінацій «Газенерго». Однак справи йдуть не дуже швидко, бо підозр досі нікому ніде не висунуто.

Натомість Людмирський зник, а його заступник раптово загинув.

Чи збереглася стара схема електропоставок, «Наші гроші» спробували дізнатись у самої «Укрзалізниці». Сергій Горбач із департаменту електропостачання повідомив, що з середини 2015 року поставки йдуть через залізничну філію «Енергозбут». Тобто між державним «Енергоринком» і залізничниками вже немає приватних «прокладок», які знімали багатомільйонну маржу.

Про нові тендери на поставку електроенергії за нерегульованим тарифом залізничники не думають, оскільки діючий закон «Про публічні закупівлі» їх до цього не змушує.

Анна Сорока, «Наші гроші»

«Наші гроші» знайшли у селі бухгалтерку дружини генпрокурора Юрія Луценка, якій належить чотириповерхівка в центрі Києва, що приносить дохід сину генпрокурора.

На початку цього місяця газеті «Вести» пощастило знайти два паркомісця у київській новобудові на проспекті Перемоги,42 (на фото нижче), які купив син генпрокурора – Олександр Луценко. Це виглядало дивно, оскільки квартири син очільника ГПУ тут не має.

Ми вирішили пошукати трохи глибше. Продивившись власників квартир у будинку, ми знайшли Луценка. Але Олександра Ігоровича. До того ж квартира обтяжена іпотекою такої собі Світлани Сергіївни Риженко на суму 3,70 млн грн. Людською мовою це означає, що Риженко позичила Луценкові гроші під купівлю цієї квартири.

Світлана Риженко далеко невипадкова людина для родини нинішнього генерального прокурора. Вона значилась співзасновницею ТОВ «Українські новітні телекомунікаціїї».

Компанія з цією назвою має бути добре знайома Юрію Луценку по його роботі на посаді міністра внутрішніх справ. Саме через цю фірму Луценко втрапив у неприємну історію. Журналісти “Української правди” викрили, що він як очільник МВС лобіював інтереси фірми, де працювала його дружина, тобто – ТОВ «Українські новітні телекомунікації».

У 2006 році заступник Луценка Олександр Новіков підписав листа, в якому вимагав, щоб усі підрозділи МВС перейшли на тарифні плани «Українських новітніх телекомунікацій». Крім того, пропонувалося у чергових частинах міліції замість стаціонарних телефонів запровадити GSM-шлюзи, які б замикалися б на ту саму фірму-посередника.

Журналісти з’ясували, що обрана МВС фірма не мала досвіду надання таких послуг. Заявку про включення до «Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій» фірма подала у квітні 2006 року. А вже за кілька місяців МВС вирішило ексклюзивно довірити телефонний зв’язок міліції цій компанії.

Інформація з’явилася після того, як журналісти поцікавились звідки у Луценка гроші на відпочинок на Криті у перервах між двома міністерськими каденціями.

Луценко обвинувачення у корупції спростовував і стверджував, що наказав скасувати угоду з ТОВ «Українські новітні телекомунікаціїї».

Ірина та Юрій Луценки

З тих пір пройшло 10 років. З приходом до влади Януковича Луценка судили за перевищення службових повноважень на посаді міністра по копійчаним справам. Йому інкримінували, зокрема нецільове витрачання державних грошей на легальне святкування Дня міліції та виділення квартири своєму водієві.

Після Євромайдану Луценка повністю реабілітували, визнавши політичним в’язнем. І такий епізод, як бізнес Луценків на дзвінках міліції, канув у лету.

І все ж, оскільки ця фірма сплила знову, мусимо до неї повернутись. «Українські новітні телекомунікаціїї», належала луценківському тестю Степану Нарембіку, а також дружині – Ірині. Хоча спочатку у засновниках цієї фірми значились Юрій Воскобойніков і Олена Воскобойнікова. Остання свого часу зізналась, що була однокласницею Юрія Луценка, знає його з дитинства, а їх сім’ї є кумами.

Також в історії «Українських новітніх телекомунікацій» фігурувало іще одне ім’я – Світлана Риженко. У 2009 і 2011 рр. вона значилась у засновниках підприємства поряд із тестем і дружиною Луценка.

У відкритих джерелах про цю жінку майже немає інформації. Свої перші фірми ТОВ «Центр персонального зв’язку і ТОВ «Інфопростір Позняки» вона відкрила у 2008 році – тоді Луценко якраз вдруге очолив МВС в уряді Тимошенко.

Олександр і Юрій Луценки

Ці фірми були зареєстровані в Києві на вул. Академіка Туполєва,19. Будинок за цією адресою площею понад 21 тис кв.м. перебуває у власності «Бізнес-центру «Лотос» – це родинна компанія Луценків, яка сьогодні записана на генпрокурорського сина Олександра.

Щодо Світлани Риженко, то нині вона – пенсіонерка, яка зареєстрована як фізособа-підприємець і має серед видів діяльності передачу нерухомості в оренду. Як з’ясувалося, недарма.

У неї є вісім приміщень (6 квартир і 2 – нежилих приміщення) в одному будинку на Печерську по вул. Еспланадна, 32В. Це чотириповерховий цегляний будинок, зведений у 1917 році. Окрім апартаментів Риженко там є ще дві квартири, які належать таким собі Віталії Загоруйко і Євгену Волохіну.

Втім, маючи такі хороми, сама 67-річна жінка мешкає у скромному будинку в селі Зазим’я Київської області. А нерухомість на Печерську здає в оренду. При цьому питаннями оренди займається та сама компанія «Лотос» сина Луценка.

Будинок як цілісний об’єкт періодично виставляють на продаж. Остання його ціна в цьому місяці – $5,30 млн.

Нерухомість загальною площею 1410 кв.м. пропонують під офіс, приватну клініку, школу, тощо. Ріелтор розповідає, що будинок обладнаний сауною і басейном.

Отож колишня партнерка по бізнесу родини Луценків володіє будинком у центрі Києва, а сама живе в селі. Це видалось дивним, і тому  «Наші гроші» зустрілися із самою Світланою Сергіївною, щоб пролити світло на цю ситуацію.

Жінка і справді проживає у Зазим’ї і, судячи із нашого спілкування, погано пам’ятає часи співпраці з Луценками. А походження коштів на придбання нерухомості так і не змогла переконливо пояснити.

– У Києві на вулиці Еспланадна у Вас 8 квартир.

– У мене? А ну да, єсть там.

– Тобто у Вас є 8 квартир, а Ви проживаєте тут, в селі.

– Так, мені подобається тут проживать.

– А за які кошти Ви їх придбали?

– Бізнес був.

– З дружиною Луценка?

– Ні, не з дружиною Луценка…

– Так, у Вас ні з ким іншим не було.

– Так, а що це крамола якась? Ми просто працювали разом.

– А в якому році Ви придбали квартири?

– У 2009.

– А що Ви далі будете з ними робити?

– Откуда я знаю. Буде время побачим, що будем робить.

– На проспекті Перемоги,42 Олександр Луценко купив квартиру і передав Вам в іпотеку.

– Це не той Луценко. Єсть Юрійович, а це Ігорович.

– Син Юрія Луценка купив у цьому будинку два паркомісця. І ми припускали, що і квартиру купив він, але спеціально написали Ігорович, а не Олександрович.

– Ні, це не той.

– А ким він Вам приходиться цей Олександр Ігорович?

– Ніким.

– Просто так Ви йому позичили гроші. Майже 4 мільйони гривень.

– Три.

– А як Ви з ним зв’язуєтесь?

– Я з ним зв’язуюся. Їжджу туди в бізнес-центр «Лотос».

– Бізнес-центр «Лотос» належить Олександру Юрійовичу.

– Юрійович не працює там. Його там нема. От такі от два Луценка получилося случайно. Вони вчилися разом. Одногрупник.

(Власник квартири на проспекті Перемоги,42 – Луценко Олександр Ігорович, 1989 р.н., виходець з Білої Церкви, ровесник сина Юрія Луценка – «Наші гроші»).

– У Вас була спільна компанія з родиною Юрія Луценка – «Українські новітні телекомунікаціїї».

– Я працювала просто на підприємстві та й все.

– Але Ви значились у засновниках. Які були Ваші функції на підприємстві?

– Власник підприємства.

– А чим займалось підприємство, якщо у двох словах?

– Боже, це так давно було, я не пам’ятаю.

– У Вас там було кілька компаній. От «Українські новітні телекомунікаціїї», я знаю, надавали послуги мобільного зв’язку. «Інфопростір Позняки» – це Інтернет? Чи що це таке?

– Таке. Щось таке.

– А яка у Вас освіта? Чим Ви раніше займались до того, як створити бізнес?

– На заводі «Арсенал» 30 років працювала… Закінчила Київський технологічний інститут легкої промисловості при Радянському союзі. Мені уже 67 років.

– А яка спеціальність?

– Економіст. Інженер-економіст.

– А як з Луценками  познайомились?

– Працювали в Антимонопольному комітеті. Я працювала там, а потім вона [Ірина Луценко] прийшла. А що в цьому є щось кримінальне?

– Ви Юрія Луценка особисто знаєте?

– Ні, абсолютно! Я його не знаю.

– А дружину?

– Знаю, тому що працювали разом. Так чисто познайомились, як от Ви пришли б на роботу… Я ж невинувата. Я прийшла у 1997, а вона – в 1999.

– А зараз Ви підтримуєте стосунки?

– Майже ні. Вона народний депутат. А хто я?! Ні, не підтримуєм. Ну як… Знаєм друг друга.

– А квартири Ви самі здаєте в оренду? Чи син Луценків?

– Я сама.

– Я бачила на сайті компанії «Лотос» (власник син Луценка – «Наші гроші») було оголошення, що вони здають в оренду.

– Ну не знаю такі нюанси. Я знаю, що я здаю.

– Ви придбали квартири у 2009 році. А Ваші перші фірми створені у 2008 році.

– Не знаю, не помню.

Тобто Ви вже мали кошти, щоб придбати квартири?

– Конешно.

– Від якої роботи? В Антимонопольному комітеті?

– Від… Мої особисті кошти. Це не стосується Антимонопольного комітету.

– А в Вас є родина? Діти, внуки?

– В мене немає. Я незаміжня. Нема в мене внуків, нема дітей. Одинокая женщина преклонного возраста.

– Ваша компанія з дружиною Луценка – «Українські новітні телекомунікаціїї» – вона начебто надавала послуги мобільного зв’язку для міліції.

– Може. Я не знаю.

– А Ви на підприємстві були ким? Економістом?

– Помічник. Перше время – бухгалтер.

– А велика фірма була?

– Чого була?! Вона й зараз є.

– По-моєму вони продали (новим власник власником значиться Валерій Кулаков, який є помічником нардепа Володимира Зубика з групи «Відродження» – «Наші гроші»).

– Просто підприємство є. Вони продали. А підприємство живе.

– Але Луценки вже не мають відношення до підприємства?

– Мабуть, ну ви ж знаєте.

– А велика фірма була велика, коли Ви працювали з Луценками? Скільки там було народу?

– Десь до 50 чоловік.

***

Отож маємо у підсумку самотню пенсіонерку, котра вела бізнес з Луценками і володіє купою нерухомості в центрі Києва, якою фактично не користується, скромно живучи під Києвом.

З іншого боку, маємо генерального прокурора Юрія Луценка, який проживає у маєтку під Києвом, офіційно записаному на старенького тестя Степана Нарембіка.

Жодного криміналу. Все чисто.

Ірина Салій, «Наші гроші»

Номінальний власник дизельного трубопроводу з Росії в Україну виявився пов’язаним через Німеччину з українським кумом Путіна.

Ціна — фундаментальна економічна категорія, яка означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару.

Днями Міністерство оборони повідомило про економію 170 мільйонів гривень  «порівняно з ринковими цінами» на поставці дизпалива фірмою «ПрикарпатЗахідтранс».

Ми, звісно, вирішили щиро привітати армію із цим здобутком, однак у процесі дослідження теми, виявили два нюанси. Перший стосується продавця палива, другий – ціни.

Кожен може особисто вирішити, наскільки переможна ця перемога. Ми дамо лише факти, тим паче, що їх є немало. Отож.

Міноборони у липні оголосило закупівлю 28 400 тис тонн дизельного палива на 399,83 млн грн. по переговорній процедурі. На жаль, у «Прозорро» не було оприлюднено обґрунтування вибору саме такої процедури, але відомо чому обрали саме «ПрикарпатЗахідтранс» – бо він єдиний зголосився на переговори. Так ця фірма 1 вересня і отримала підряд.

Все це відбувалось на фоні чуток з волонтерського середовища про #зраду – нібито у вояків скінчився дизель. Це було нібито пов’язано з тим, що зірвав поставки генеральний постачальник палива ТОВ «Трейд-коммодіті», з яким Міністерство оборони на відкритих торгах у травні уклало угоду вартістю 1,25 млрд грн.

Ця фірма відразу викликала у фахівців скепсис через свою, скажімо так, маловідомість на ринку та мізерний статутний капітал. І «Трейд коммодіті» не підвело гірших сподівань, влаштувавши певний кавардак. Ось історія «Дзеркала тижня» про те, як фірма домовлялась з Міноборони про підвищення тендерних цін на підставі довідок «Держзовнішінформу», а потім чекала підйому ринкових цін для отримання необхідної «дельти» і лише тоді починала поставки.

Але давайте відмотаємо трохи назад і побачимо – закупівля у «ПрикарпатЗахідтрансу» взагалі жодним чином і ніяк не була пов’язана з нагальною необхідністю заткнути діру у паливному балансі.

Справа в тім, що це не Міноборони захотіло купити дизель саме у цієї фірми. А це бізнесмени прийшли до армії з комерційною пропозицією.

3 червня, лише через тиждень після того, як військові тиловики за результатами тендеру найняли «Трейд коммодіті» на поставки палива на 1,25 млрд грн., до Міноборони надійшов лист від «ПрикарпатЗахідтрансу» з пропозицією купити дизелю на 400 мільйонів по 13 500 грн за тонну.

Тоді нормальний дизель Євро-4 котирувався приблизно на 20% дорожче, відтак можна зрозуміти міністра Степана Полторака, який невідкладно сигналізував у Кабмін про можливість скупитись «значно нижче ринкових цін».

Однак була велика заковика. «Прикарпатський» дизель був марки Євро-2 та 3. А нові «Спартани» вже їздять лише на Євро-4 та 5. Однак радянська техніка і не таке їла. Тому військові зовсім не проти купити дешево поганого, якщо на те буде дозвіл уряду на виключення у техрегламенті , який прямо забороняє використання в Україні дизелю Євро-2.

І прем’єр-міністр Володимир Гройсман зробив свою справу, підписавши необхідні Полтораку зміни 1 липня.

Після цього вже був офіційно запущений маховик переговорної процедури.

19 липня Міноборони опублікувало у «Прозорро» оголошення про плановану закупівлю. Але очікувана вартість палива трохи змінилась. Ну як трохи… З 13 500 грн/т, про які Полторак сигналізував Гройсману, ціна підросла до 14 079 грн/т. Ми не будемо стверджувати, що ці 579 грн різниці мали когось стимулювати. Але коли мова йде про закупівлю 28 400 тонн, то калькулятор каже, що ця невеличка різниця у підсумку виливається у цілком пристойні 16 млн грн. Це майже як три квартири Лещенка.

Проте не будемо зрадофілити на таких копійках. Підемо далі.

Військові не збирались довго відтягувати контракт і вже 28 липня почали тендерну процедуру з «ПрикарпатЗахідтрансом».

Однак у комбінацію близьких президенту України Петру Порошенку людей – міністра Полторака і прем’єра Гройсмана – втрутилась Державна фіскальна служба Роман Насіров, який точно не є слугою одного лише головнокомандуючого.

Насіров надіслав до Міноборони листа, про зміст якого дізналось видання «Oilnews». Нібито у фіскалів виявились претензії до митного оформлення цього палива (воно ж справді старовинне), тому військовим запропонували перевести дихання до вирішення питань з розмитненням та власністю дизелю.

Дихання переводили місяць. Цього разу ціна палива не зросла, але закупівля якимись домовленостями була розблокована і пішла у свою фінальну стадію – 22 серпня «ПрикарпатЗахітранс» офіційно акцептували, 1 вересня уклали остаточну угоду і пішло відвантаження дизелю військовим.

Однак виявлена фіскалами проблема насправді нікуди не поділась. За досить абстрактними формулюваннями про проблеми з розмитненням і власністю дизелю крилось набагато глибше питання до військових: «А ви взагалі розумієте у кого скуповуєтесь?»

Паливо «ПрикарпадЗахітрансу» було таким застарілим, бо воно було злите з магістральних трубопроводів, по яким через територію України до Європи ще з радянських часів йшли нафтопродукти з Росії та Білорусі. А належав трубопровід материнській фірмі «ПрикарпадЗахітрансу» – державному російському оператору нафтопроводів «Транснефть».

Після нападу Путіна у 2014 році прокачка зупинилась, коли у трубопроводі було саме оте Євро-2. Наші спецслужби тоді відрапортували, що відібрали у росіян контроль над трубопроводом. В умовах військового конфлікту з країною-агресором це виглядало перемогою.

Однак в умовах гібридної війни перемога вийшла така сама. Вже у 2016 році з’ясувалось, що трубопроводи так і залишились у «ПрикарпатЗахідтрансу».

Також все очевиднішим було бажання президентського оточення не розривати стосунків з агресорами в енергетичному секторі. І у 2016 році «ПрикарпатЗахідтранс» вирішив, що знову може качати російський дизель по Україні.

Разом з тим росіяни у відповідності до світового тренду на екологічність покращили свій дизель. Тому старе Євро-2 з українських труб треба було кудись подіти, аби воно не змішалось з новим Євро-4 та 5. На землю злити таку купу грошей – безглуздо та й небезпечно. Продавати в роздріб колгоспникам, чиї трактори теж без проблем поглинуть стару горючку – довго. Ось так і вийшло, що фірма звернулась до українського Міноборони.

А тепер поставте себе на місце військових, які знаходяться хоча й і гібридному стані «антитерористичної операції», але все-таки вони знають від яких «ихтамнетов» на Донбасі загинули тисячі українців.

А тепер розглянемо наш «ПрикарпадЗахідтранс».

Він є дочірнім підприємством дочірнім підприємством Південно-західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів. До 2015 року це товариство належало «Транснефти» – російському державному оператору нафтопроводів. А потім трапилось те, що зробила купа інших російських компаній в Україні (наприклад «Лукойл») – вони змінили власників. «Транснефть» повідомила, що «продала» свою українську дочірку швейцарській фірмі «International Trading Partners AG», чиїм номінальним бенефіціаром вказано німця Анатолія Шефера.

Формально цей «продаж» міг дозволити не особливо вибагливим та проникливим чиновникам мати справу з «ПрикарпатЗахідтрансом». Але «руського міра» там було хоч відбавляй.

Анатолій Шефер раніше входив до складу засновників ПП «Львівтрейдсервіс», вказуючи свою німецьку адресу: вулиця Форстхоф, 6 у містечку Кірторф.

Насправді, це навіть не містечко, а невеличке селище на кількадесят будинків далеко від великих міст. Гугл навіть не робив там вуличну зйомку, а лише з космосу:

Ось і підтвердження з німецьких джерел, що Шефер справді там живе:

А тепер –  дані з українського реєстру ЄДРЮО.

За цією ж адресою Форстхоф, 6 також зареєстрований такий собі Андрій Полянський. Ось актуальні дані про нього як співзасновника буковинського ПП «Анубіс+»:

У Полянського в Україні в різний час були частки ще у кількох фірмах у прикордонних регіонах, у тому числі пов’язаних з транспортними перевезеннями. Однак найбільш яскравою виглядає його директорська посада у фірмі «Керамбуд».

«Керамбуд» належить Богдану Козаку і Сергію Медведчуку, брату того самого Віктора Медведчука, який нині намагається бути посередником  між Петром Порошенком і своїм кумом Володимиром Путіним.

За те посередництво вже говорилось не раз, тому не будемо повторювати відоме. Але акцентуємо на не дуже засвіченому факті.

Ні Медведчук, ні його брат ніколи публічно не світились як симпатики Порошенка. Такий собі нейтрально-позитивний контекст для вирішення робочих питань по обміну заручниками та політкоректних теревенів у Мінську.

А ось Богдан Козак у 2014 році виявився ініціатором створення Блоку Петра Порошенка у Львівській облраді, вже наступного року балотувався до цього органу саме від БПП.

Тобто маємо повноцінний зв’язок між політичною силою Порошенка і угрупуванням Медведчуків через фірму «Керамбуд». А через німецьке кубельце у Кірторфі  маємо зв’язок ланцюжок слідів від російського дизпалива до оточення українського кума Путіна (ось підбірка інших зв’язків).

І тепер під цим кутом давайте поглянемо на історію контракту Міноборони і «Прикарпатзахідтрансу» ціною 400 млн грн.

Новий фаворит державних тендерів часів Порошенка «Трейд коммодіті» наприкінці травня отримує мільярдний підряд Міноборони. У ці ж дні до Міноборони звертається «Прикарпатзахідтранс» з паливом на чверть дешевше. Полторак і Гройсман забезпечують зелений коридор російському паливу від медведчуківців. Трохи палиць в колеса поставляв непорошенківець Насіров, але під соусом затяжних торгів з «Трейд коммодіті» армія все-таки купила російське.

І ось звертаємось до вас, читачі. Ви б купили у медведчуківців дизель по 14 079 грн за тонну чи сказали б «беру по тищі гривень за тонну, або зливай на землю і плати штраф екологам?»

Якби ви взяли всю партію по 1 000 гривень, то заплатили б не 400, а 28 мільйонів і беззаперечно зекономили б бюджету третину мільярда.

А оті 170 млн грн. економії, якими хизувалось Міноборони – це ніщо інше, ніж маніпуляція. Військові її порахували так: визначена ще в липні тендерна ціна – 14 079 грн/т, а у середині вересня через падіння гривні ринкові ціни виросли аж за 20 000 грн/т.

Насправді у липні, коли і визначалась закупівель ціна, дизпаливо набагато кращої якості котирувалось до 16 500 грн/т. А ринку такого лайна як Євро-2 в Україні взагалі не існує саме через заборону його використання. Тому можна припустити, що закупівля поганого дизелю дешевше на 2,5 тисячі гривень зекономила б військовим 70 мільйонів. А це далеко не та третина мільярда, яку український читач міг би віджати з медведчуківців твердою рукою.

Повторимо. Медведчуківці самі прийшли до Міноборони з пропозицією купити дизель, який їм все одно куди, але треба було дівати. А тепер перечитаємо визначення ціни на початку статті.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

У Черкасах на харчуванні школярів будуть робити одне з двох: або красти, або труїти дітей.

Мова йде за скандальний тендер на харчування дітлахів у дитсадочках та школах, оголошений цього літа Департаментом економіки та розвитку Черкаської міськради.

Скандальним він став від самого моменту оголошення. Ось ознаки:

• торги очікуваною вартістю 206 млн грн. було оголошено 29 липня, лише за два дні до переходу України на систему «Прозорро»

• документація конкурсних торгів була затверджена конкурсним комітетом лише 3 серпня. Тобто вже після введення «Прозорро».

• весь контракт розрахований на чотири роки, але не до кінця учбового року, що було б логічно, а до грудня 2019 року – саме на цей період мають припасти нові вибори мера Черкас замість нинішнього Анатолія Бондаренка, обраного у листопаді 2015 року.

Тобто коняку офіційно поставили позаду возу. Подальший розвиток подій не розчарував поціновувачів тендерних інтриг.

На тендер зголосилось аж 11 постачальників, п’ятьох зарізали відразу – через претензії до пропозицій, але ніхто офіційно не скаржився. З решти обирали одного виконавця і 21 вересня акцептували ТОВ «Каштан-плюс». Це відомий у місті постачальник їжі, насамперед тим, що раніше був монополістом з харчування у лікарнях Черкасах (104 млн грн. на два роки).

На «шкільних» торгах мерія зробила абсолютно законну річ. Єдиним критерієм для обрання переможця була визначена ціна пропозиції. А ціна – це сукупна вартість продуктової корзини зі 133 позицій, необхідних для приготування сніданків та обідів у школах та дитсадках. Ось що з цього вийшло.

«Каштан-плюс» заміксував у своїй пропозиції нормальні, корупційні та нереальні ціни. Ось фотокопія, оприлюднена колегами з «Кропиви». Будь-хто, хто сам купує продукти у магазинах та базарах, відразу легко зрозуміє всю глибину глибин:

До нормальних магазинних цін можна віднести цукор по 18 грн./кг, куряче філе по 59 грн./кг, вершкове масло по 110 грн./кг, свинину без кості по 75 грн./кг. Але це лише у випадку, якщо ці харчі будуть нормальної якості, а не спредом чи гниллям. Відзначимо, що ми порівнюємо з магазинними цінами, у які включено усі можливі накрутки, хоча гуртові ціни завжди менші на чверть.

Далі гірше.

У «каштановому» прайсі знайшлись такі діаманти як картопля по 7 грн./кг, морква по 9 грн./кг, цибуля по 8 грн./кг. Це щонайменше вдвічі дорожче від базару та гуртових закупівель. Саме це порівняння і змушує нас зробити перше припущення про розкрадання бюджетних коштів.

А ось друге, ще більш трагічне припущення про отруєння дітей базується на порівнянні з ринковими – наступних цін з пропозиції «Каштан-плюсу»:

1 грн./кг – м’ясо конини, дині та кавуни;

3 грн./літр – соки виноградний, ананасовий, апельсиновий та інші;

6 грн./кг – хліб білий з бороша «вищого ґатунку» – навіть півкілограмова паляниця такого хлібу коштує дорожче, ніж заявлений кілограм;

10 грн./кг – сардельки «1 ґатунку» та філе хека, сайди, палтуса;

15 грн./кг – сардельки «вищого ґатунку», свинина на кості та олія нерафінована (у цьому випадку за літр);

20 грн./кг – ковбаса варена «1 гатунку» та філе минтая.

Ось покладіть руку на серце і скажіть: ви могли б своїми руками купити у магазині сардельки по 10(!) гривень за кіло і примусити з’їсти це свою власну дитину?

Ми теж сподіваємось, що черкаська мерія, хоча б напівпритомна,і не покладе відвертого  лайна у тарілки дітлахів, які не винні, що дорослі дядьки та тітки грають у свої ігри. Шанс на це дає обмовка у тендерній документації, яка визначає, що ціна на тендерні товари може змінюватись у трьох випадках:

• зміни умов та порядку оплати у разі прийняття після укладення Угоди нормативно-правових актів, які регулюють питання оплати за рахунок державних коштів, відповідно до правил, установлених такими актами;
• зміни ціни Товару у зв’язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно змінам таких ставок;
• зміни ціни Товару у разі зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу інфляції.

Тобто мерія може підняти закупівельну ціну на сардельки та рибу і взагалі-то мусить це зробити. Бо, як вже говорилось, цей контракт розраховано до кінця 2019 року, а за цей час з гривнею неодмінно трапиться ще купа всякого недоброго. Але це знову повертає нас у першу частину нашого припущення – про можливість розкрадання. Бо оці «інфляційні» зміни цін будуть підвищувати ціну не лише на аномально дешеві сардельки, але й на аномально дорогу картоплю.

Звісно, захисники усталеного порядку речей можуть заявити, що дітям нічого небезпечного у тарілку не потрапить. Мовляв, наддешеві товари просто не будуть проходити через сито контролерів, а відтак і не будуть закуповуватись.

Це означає, що ми маємо справу з аферою, яка вже не раз траплялась «Нашим грошам» на різних тендерах. Нещодавно так само прогриміла історія з мільярдним тендером «Укрзалізниці» на постачання дизпалива, який по ненормально дешевій ціні виграв «ВОГ», а потім притягнув купу довідок про збільшення ринкових цін і в три заходи по 10% підняв тендерну ціну аж вище ринку. Тобто на тендері ціна товару скидується нижче плінтуса лише аби формально законно обійти конкурентів, а потім вже піднімається так, щоб врахувати усі бажані «дельти» та «маржі».

Звісно, без згоди мерії таке підняття тендерних цін неможливе.

З іншого боку, така афера взагалі неможлива без згоди черкащан, які і обрали собі таких господарів. До наступних виборів ще довго, а сардельки по 10 гривень купуватимуть вже невдовзі. У кращому випадку школярів годуватимуть виключно коштовними картоплею та буряком, може не потруять. Все це може розпочатись уже найближчими днями, коли мерія остаточно підпише угоду з «Каштан-плюсом».

Юрій Ніколов, «Наші гроші»

Замголови ДУСі став співвласником банку і його відразу взяли у держпрограму кредитування фермерів.

Деякі речі варто фіксувати для майбутнього. Ця історія саме з таких. Підштовхнув нас до цього один невеликий український банк під назвою «Український капітал». Про нього мало хто чув, але «Нашим грошам» він періодично являється в дещо несподіваних аспектах.

Наприклад, у 2014 році ми писали про нього так: «Укрспирт» позичив 30 мільйонів у малесенького банку». Адже станом на 1 січня 2014 року він займав 142 місце зі 180 по розміру загальних активів (481 млн грн.).

У жовтні 2015 р. Національний банку вніс «Український капітал» до списку банків із непрозорою структурою власності. Банк тоді вдався до класичної хитрості: дробив акції так, щоби пакети акціонерів становили менше 10%, і можна було не називати їх імена. Минулий 2015 рік банк закінчив зі збитками на 6,5 млн грн.

Аж раптом у червні цього року державне ПАТ «Аграрний фонд» повідомило про спільну програму фінансування аграріїв із банком «Український капітал». Рішення було прийнято на основі меморандуму між банком і Агрофондом, укладеного  в березні 2016 р.

«Спільна програма фінансування, яку ми розпочинаємо з банком «Український капітал», для Аграрного фонду є пілотним проектом. Наразі програма готується до осінньої посівної озимих культур, і ми сподіваємось, що вже цієї осені зможемо її цілком налаштувати під потреби клієнтів», – заявив тоді голова правління «Аграрного фонду» Андрій Радченко.

Агрофонд запевняє, що такому рішенню передував аудит установи і сам Радченко як голова держкомпанії увійшов до наглядової ради банку.

Суть програми у наступному. «Український капітал» і Агрофонд скидуються по 200 млн грн. і отриману суму надають у кредит сільгоспвиробникам під 12% річних. Оскільки такий відсоток є низьким, то держава якимось чином компенсуватиме збитки банку.

Ми звернулися у прес-службу банку, щоб з’ясувати чи працює програма і скільки кредитів вже роздано. Але там кажуть, що програма ще не розпочата.

«Спільна програма фінансування аграріїв від ПАТ “Аграрний фонд” та ПАТ “Банк Український Капітал” розпочне роботу з початком осінньої форвардної програми, яка наразі ще не стартувала. Про початок осінньої форвардної програми буде повідомлено пізніше», – повідомили у прес-службі банку.

Нам, звісно, цікаво як банкіри і державні агрофондівці поділять відповідальність за вибір клієнтів для цієї програми – кому з аграріїв дати пільговий кредит, а кому ні. Але це справа майбутнього. Нас більше зацікавило, як банку, який ще недавно не був взірцем прозорості,  зміг потрапити у фавор до державних чиновників.

Тож ми придивились як змінилась структура власності банку разом з його включенням в державну орбіту.

Навесні цього року у банку справді сталися зміни. 3% акцій банку отримала держава у особі Міністерство АПК. Ще менше відсотка припало на заступника голови Державного управління справами Євгена Сарнацького (0,0016%) та його бізнес-партнерів по  «Фінансово-промисловій групі «Атіка» – це Ганна Павлова, Вадим Кузнецов і Катерина Гребенькова.

Мажоритарним же власником «Українського капіталу» став Сергій Бєлашов, який до того володів менше 1% акцій. На його дочку Вікторію раніше було записано близько 9% акцій, а тепер же, за останніми даними НБУ, родина Бєлашова зосередила у своїх руках 83,5% акцій.

Про заступника голови Держуправління справами Євгена Сарнацького (на фото) відомо небагато. На цю посаду він прийшов у 2014 році, коли ДУС очолив Сергій Березенко, нардеп від «Блоку Петра Порошенка».

Сарнацький уже бував на держслужбі на початку 2000-х. У 2005 р. він очолив управління взаємодії з правоохоронними і контрольними органами Ради міністрів АР Крим, був заступником керівника служби з питань діяльності військових формувань і правоохоронних органів Секретаріату президента В.Ющенка, у 2000-2001 рр. був радником на громадських засадах прем’єр-міністра Ющенка.

За час своєї роботи у Держуправлінні справами Сарнацький тільки один раз опинився у полі зору журналістів. Йдеться про історію, коли фірми Сарнацького спробували оформити в оренду під спортивно-оздоровчий комплекс три чверті гектара на Трухановому острові в Києві. На цих ділянках знаходиться будівлі, що є власністю компаній Сарнацького. Через підозри на порушення земельного і водного законодавства у Київраді була створена комісія для перевірки споруд. Припускали, що під виглядом спортивно-оздоровчого комплексу там зведено приватний маєток.

Повертаючись до Аграрного фонду. Як впливатиме прізвище Сарнацького на співпрацю з банком, покаже час. Однак деякі аргументи з цього приводу є.

Син Сарнацького – Павло – колишній замголови податкової інспекції Обухівського району в Київській області. На цій посаді він відзначився тим, що потрапив у кримінальну справу за хабарництво. Однак у кінці 2013 р. Сарнацького-молодшого виправдали, засудивши його начальницю.

Сьогодні Павло Сарнацький значиться помічником нардепа від БПП Сергія Тригубенка, теж, до слова, колишнього податківця, що нині є одним з ключових персонажів у групі президентського бізнес-партнера Ігоря Кононенка.

Не так давно у ЗМІ з’явилась інформація, що Тригубенко змінив вугільну промисловість на кураторство аграрного сектору. Що логічно з огляду на його бекграунд. У часи президента Януковича Тригубенко був замміністра аграрної політики (2009-2011) і головою Державної інспекції сільського господарства (2011-2012).

У той час, як «Українському капіталу» вдалось увійти до державної програми, доля усміхнулась і мажоритарному акціонеру банку Сергію Бєланову. У його дружини є сестра Євгенія Федорович, яка разом з Сергієм Непом’ящим володіє фірмою ТОВ «Скела Терциум». Саме ця фірма у липні цього року вперше виграла державний тендер на поставку палива для «Укрзалізниці» на 101,50 млн грн. Також ця контора імпортує метанол для державного «Полтавагазвидобування».

Знаходиться «Скела Терциум» по вул. Сергія Струтинського, буд. 13-15, офіс 509/2. Цей же будинок вказує в себе на сайті в контактах ТОВ «Укрінвест Групп», оформлене на белізький офшор «МГІ Ентерпрайсіз ІНК». Директором фірми є Сергій Бєлашов.

У тому ж офісі на вул. Струтинського, що і «Скела Терциум», зареєстроване ТОВ «Газоторгова компанія» Олексія Дубаса.

Раніше Олексій Дубас та його брат Антон мали 5% акцій  банку «Український капітал». Вони вийшли з банку навесні 2016 р., приблизно тоді, коли там з’явився Сарнацький. Антон Дубас уже два парламентські скликання є помічником нардепа Олександра Онищенка («Воля народу»), який сьогодні переховується в Лондоні від українських правоохоронців.

За інформацією нардепа Тетяни Чорновол, «Скела Терциум» раніше поставляла ДП «Південна залізниця» газ, видобутий підприємствами Онищенка. За рік до того, як Антон Дубас став парламентським помічником Онищенка, він всього-на-всього працював маркетологом у ПрАТ «Формула Мотор Україна».

Батько братів Дубасів – Богдан – взимку 2014 р. був заступником коменданта Майдану Степана Кубіва, який потім очолив Національний банк, а сьогодні від імені Блоку Петра Порошенка очолює Міністерство економічного розвитку і торгівлі, та нещодавно спробував відтиснути «Укртрнасгаз» у «Нафтогазу України».

Звісно, весь цей клубок прізвищ та угрупувань, помножений на сотні мільйонів пільгових гривень для агро кредитів – може нічого не означати.

Але все-таки ми з цікавістю ознайомимось із результатами першої спільної фінансової операції держави із комерційним банком. Тим паче, що залишилось чекати зовсім недовго.

Ірина Салій, «Наші гроші»

Стара школа торгівців зброєю увійшла в конфлікт із молодою порослю.

Досліджувати оборонну промисловість України можна хіба що методом Уінстона Черчіля під назвою «битва бульдогів під килимом».  Поки бульдоги мирно ділять кістку – дізнатись про них бодай щось – неможливо. Як тільки почали гризтись – з’являється шанс.

Ну, от вони і почали. У результаті чого ми дізнались, що в таємних нетрях «Укроборонпрому» існує принаймні два угрупування. Одне з яких – дотичне до людей, оспіваних Ніколасом Кейджем у фільмі «Збройний барон», а інше – просто друзі президента.

Підкилимне вовтузіння проявилось через анекдотичне відновлення на посаді заступника директора державного підприємства «Спецтехноекспорт» Володимира Муцинова.

ДГЗП «Спецтехноекспорт» – дочірнє підприємство «Укрспецекспорту», яке підпорядковується концерну «Укроборонпром». Уже з назви підприємства зрозуміло, що до його функцій входить експорт зброї, обладнання та технологій. А після початку війни з Росією підприємству поставили завдання забезпечити вітчизняні заводи імпортними  комплектуючими.

Володимир Муцинов

Про компанію мало що було чути до початку літа, аж поки туди не зайшли детективи НАБУ в пошуках фіктивних контрактів. Обшуки завершилися взаємними звинуваченнями в тиску, але в результаті всіх цих подій було звільнено заступника директора оборонної фірми Володимира Муцинова. Звільнили його з нестандартним поясненням: він зробив якесь «аморальне» селфі чи то в офісі НАБУ, чи то біля нього.

Згодом суд відкотив усе назад, і чоловіка поновили на роботі. Із компенсацією третини мільйона гривень за «вимушені прогули» – з розрахунку  зарплати: понад  6 тис грн. на день.

Здавалося б, звичайний внутрішньокорпоративний конфлікт, який забудеться через пару-трійку вдалих контрактів. Але ця судова справа виявила, що в компанії існує, принаймі дві групи впливу. І одна з них може мати досить сумнівну репутацію. Так от.

Павло Барбул

Останні два роки «Спецтехноекспорт» очолює  29-річний виходець з Одеси Павло Барбул. Про те, як людина, що до того займалася виключно юридичним бізнесом отримала таку посаду, ходять різні версії. Одна з них пов’язана з постаттю його батька Олексія Барбула, який в 2010 році очолював Управління дорожнього господарства Одеської міськради, а потім був заступником начальника.

Але до цього, в 2009-2010 роках він займався бізнесом і був засновником ПП «Будівельна фірма «Югавтодор». Після виходу його із засновників нетривалий час фірма була записана на Олександра Ращупкіна, з яким Барбул працював в нині ліквідованому ТОВ «Пантеон-ЮГ». А потім фірма змінила назву на ПП «Київшляхбуд» і перейшла у власність віргінського офшору «Соєр і Брантон ЛТД». Саме на цей офшор та депутата Одеської міськради Юрія Шумахера від партії «Довіряй ділам» Геннадія Труханова зареєстроване ТОВ «Інвестиційна група «Рост» Олександра Жукова (про нього трохи нижче).

Після цього перепідпорядкування офшору «Київшляхбуд» стає відомим своїми перемогами в коштовних тендерах в Києві. До речі, «Пантеон-Юг», де до останнього часу бухгалтером працював Барбул-старший, також входить до орбіти людей, які контролюють і «Київшляхбуд». Простіше кажучи – сліди ведуть до мера Одеси Генадія Труханова та його оточення.

Але ця гіпотеза про можливу близькість керівництва «Спецтехноекспорту» до людей з Одеси знаходить ще одне підтвердження. «Звільнений-поновлений» Муцинов два останні скликання Верховної Ради був помічником одеського нардепа Олександра Пресмана.

Пресман в інтерв’ю не приховує дружні стосунки з Трухановим, називає його «духовним братом». Але також цікаво, що Пресману і Труханову добре відомі люди, у яких вже є досвід в постачанні зброї з України…

У 2005 році на екрани вийшов фільм «Збройний барон» з Ніколасом Кейджем в головній ролі, яких грав вихідця з Одеси. Після цього з’явилося припущення, що прототипом персонажу став інший одесит – Леонід Мінін. В 2001 році він був затриманий італійською поліцією за підозрою в організації злочинного угрупування контрабандистів. Під підозру тоді потрапили і інші бізнесмени, які мали стосунок до Одеси: Олександр Ангерт та згаданий вже вище Олександр Жуков. Принагідно: дочка Жукова живе з Романом Абрамовичем, якого ЗМІ називають «гаманцем Путіна».

Мінін, Ангерт, Жуков

Перед цим італійці затримали крупну партію зброї з України: автомати, керовані ракети та протитанкові гранати. Але з часом, за відсутністю доказів Мініна звільнили.

Так от, за даним «Слідство. Інфо», в середині 90-хх охоронцем Мініна був Геннадій Труханов, якого тоді знали під ім’ям Генадіаса Озопулоса.

Геннадій Труханов, боксер

На початку 90-х Труханов після звільнення з армії повернувся в Одесу в чині капітана. Невдовзі він створив перший в СНГ клуб з тайського боксу муай-тай «Капітан», а також однойменну охоронну фірму. Фірми цієї давно не існує, але Труханов до цього часу очолює Українську національну федерацію тайського боксу муай-тай.

У зв’язку з цим цікава деталь. Одним з найфартовіших переможцем держтендерів останнього часу є ТОВ «СК Автострой» (610,38 млн грн  з 2012 року), записане на одесита Віктора Гнезділова. Це колишній тренер по тайському боксу у фітнес-центрі «Магія» екс-депутата Одеської міськради Геннадія Чекіти, який нині є нардепом від «Блоку Петра Порошенка».

Також збереглись зв’язки з колишніми підозрюваними в контрабанді зброї. Наприклад,  власником ТОВ «Ростдорстрой», яке виграє коштовні тендери на ремонт доріг, є віргінський офшор «Сайдлейк інтернешнл лімітед», який контролюється вже згаданим Жуковим та «труханівським» депутатом  Шумахером. Останній разом з Трухановим володіють ще одним віргінським офшором «Corderoy Trading Limited».

Владислав Бельбас, автотрейдер

Але історія про звільнення-поновлення замдиректора «Спецтехноекспорта» була б неповною без згадування іншої причетної групи учасників. Наказ про звільнення Муцинова підписав не директор Барбул, а тимчасово виконуючий обов’язки директора Владислав Бельбас.

Владислав Бельбас до останнього часу очолював та був співвласником ТОВ «Дозор Авто», яке прославилося постачанням китайських автомобілів Нацгвардії. Раніше ця фірма називалася «Богдан Схід Авто», а її засновником було ПАТ «ЗНКІФ «СОВА» Олега Гладковського – першого заступника секретаря СНБО, голови Держслужби з експорту зброї та давнього бізнес-партнера Петра Порошенка і Ігоря Кононенка. Ще раніше Бельбас працював у «Хюндай Мотор Україна», якою нині керує Ігор Гладковський – син головного контролера експорту зброї. Саме Гладковському-старшому підзвітні експортні операції з озброєння та комплектації. І за даним ЗМІ, саме Гладковський наполягав на звільненні «одесита» Муцинова.

Порошенко, Кононенко, Гладковський

Звісно, у такій делікатній сфері як торгівля зброєю більш-менш володіють ситуацією хіба що спецслужби. Журналісти ж бачать лише зовнішні прояви підкилимних сутичок «порошенківських» і «одеських». Також ми можемо хіба що фіксувати негаразди у збройних королівствах через Державний судовий реєстр, у якому правоохоронці час від часу залишають дані про виявлені оборудки. Лише за останній час стало відомо про наступні кримінальні провадження по «Спецтехноекспорту» (дані «Дзеркала тижня» і «Наших грошей»):

• З листопада 2014-го по жовтень 2015-го «Спецтехноекспорт» перерахував на рахунки ТОВ «Хартех» за поставки авіаційного обладнання та послуги понад 59 млн грн. Далі «Хартех» переказав ці кошти на рахунки кількох фізичних осіб, які одержали їх через каси банків.
• «Спецтехноекспорту», для того щоб підписати й реалізувати контракт із білоруським підприємством «Техносоюзпроект», знадобилася допомога підприємства з Великої Британії «Brasen Development LLP», яке зобов’язалося сприяти підписанню контракту, організувати приймання обладнання, забезпечити своєчасність і повноту платежів. За своє посередництво британська компанія одержала майже $3,6 млн. Послуги британського агента обійшлися Україні більш ніж у 13% від загальної суми угоди. Але правоохоронці одержали офіційну відповідь від Міністерства податків і зборів Республіки Білорусь про те, що компанія «Brasen Development LLP» узагалі не брала участі у переговорах щодо підписання згаданого контракту з ТОВ «Техносоюзпроект».
• У 2013 році Міністерство оборони вирішило переобладнати два стратегічні бомбардувальники ТУ-95МС, які за радянських часів були озброєні крилатими ракетами великої дальності, в розвідувальні літаки «екологічний патруль» для контролю радіаційного та хімічного стану повітря на території України. Однак замість того, щоб передати літаки державному «Миколаївському авіаремонтному заводу «НАРП», їх включили у Перелік військового майна Збройних Сил України, що підлягає відчуженню, і «Спецтехноекспорт» продало їх такому собі ТОВ «Авто-Трейд Україна» за 4,1 млн грн. Хоча за оцінкою слідства вони коштували на 6,9 млн грн. дорожче.

Чим закінчаться ці історії – невідомо. Як  невідомо і те, чи долетять чергові звуки боротьби з-під килима. Єдине, що можна сказати: життя під килимом – яскраве і насичене. Головне, щоб фактів із цього життя не набралось для зйомок чергового фільму – «Збройний барон-2».

Юрій Школяренко, «Наші гроші»

«Турбоатом» може вивести за кордон 150 мільйонів за допомогою італійських труб для «Енергоатому».

Усьому хорошому колись приходить кінець. Добігає кінця термін експлуатації збудованих за часів СРСР енергоблоків атомних електростанцій, і «Енергоатом» мусить проводити нові великі тендери. Тож доведеться і нам знову говорити не надто приємні речі.

Наступного року спливає проектний термін експлуатації третього енергоблоку Запорізької АЕС, введеного в дію в 1986 році. Щоб його продовжити, серед усього іншого треба замінити старий конденсатор – теплообмінник, призначений для конденсації пари з турбіни. Ось як це схематично виглядає:

Відтак у червні «Енергоатом» оголосив у «Прозорро» тендер на придбання комплекту обладнання конденсаторів турбін К-1000-60/1500-2 очікуваною вартістю 530,49 млн грн.

Великі гроші на кону відразу викликали велике пожвавлення на ринку. А з ним прийшли і підозри щодо заздалегідь визначеного переможця.

Наприклад, німецька фірма «Balcke-Dürr GmbH» поскаржилася в АМКУ, вимагаючи подовжити строк поставки конденсатора. Мовляв, його неможливо зробити до травня 2017 року, бо лише технологічний процес виготовлення займає більше 10 місяців, і це без врахування тендерної тяганини.

В АМКУ не розглянули цю скаргу через запізнення з її подачею. Однак сам факт змусив атомників пояснити, що такий напружений термін поставки встановлений аби встигнути замінити конденсатор під час планово-попереджувального ремонту з 1 березня по 14 липня 2017 року. Перепростій енергоблоку призведе до фінансових втрат.

Так стало зрозуміло, що виготовити конденсатор у визначений «Енергоатомом» термін можливо, але тільки тому підприємству, яке почало виробництво складових його частин ще до завершення тендеру. А отже, було попереджене завчасно. Нещодавно з’ясувалось хто ж це.

У вересні розкрили пропозиції, які подали чотири учасники – харківський «Турбоатом», вищезгадані німці «Balcke-Dürr GmbH» та чеські «I&C Energo a.s.» і «Královopolská, a.s.». І всіх заїжджих гастролерів відразу викинули з торгів через різні невідповідності технічним вимогам, непідтверджений термін постачання і претензії до документів (повний перелік причин тут). У тому числі їм закидали недостатню якість труб, з яких мають виготовляти конденсатор. А це важливо, бо саме на них припадає до 70% вартості конденсатора.

Пропозиція «Турбоатома» не викликала ані формальних, ані технічних запитань. Мало того, ще до оголошення результатів прекваліфікації атомники випустили заяву про те, що «харківське ПАТ «Турбоатом», давній та надійний партнер НАЕК «Енергоатом», є світовим лідером та єдиним в Україні виробником турбінного обладнання для АЕС».

Ще більшої впевненості в тому, що міжнародний тендер був профанацією, додав аналіз закупівель самого «Турбоатому». Ще за кілька тижнів до атомних торгів харківський завод замовив італійській компанії «A.D.Tubi Inossidabili S.p.A» труб на суму 8,22 млн євро, або близько 241,05 млн грн. Йшлось про зварні труби зі сталі TP316L, аналогічної нашій українській 03Х17Н14М3.  Тендер не проводився, оскільки державним підприємствам закон дозволяє нехтувати «відкритими торгами» аби не витрачати час на бюрократію.

Закупівельні ціни «Турбоатома» за угодами від 5 і 21 вересня 2016 року

Нагадаємо – саме труби є основним елементом конденсатора для Запорізької АЕС. І як ми вже говорили, фізично встигнути виготовити це обладнання міг лише той, хто ще влітку почав роботу. А до тендеру починати міг лише той, хто впевнений у перемозі.

Звісно, зараз знову стали популярними заяви про «надійність українських партнерів», «підтримку національного виробника» і вічне:  “не треба розхитувати човен”.

Відповідь на це проста: «А не треба красти, і це якраз і зробить нашу країну міцнішою».

А тепер – документ (на фото) від державного Науково-дослідного та конструкторсько-технологічного інституту трубної промисловості ім. Я.Ю.Осади (НДТІ), який провів власний аналіз цін на італійські труби для «Турбоатому» і виявив – ціни завищені у півтора рази.

За даними НДТІ, харків’яни купили у італійців труби по 8,94 євро за кілограм. Але за даними інституту, той самий завод «A.D.Tubi Inossidabili S.p.A» пропонує іншим контрагентам подібні труби по 5,25-5,43 євро за кілограм. Тобто на 40% дешевше.

В іншого італійського виробника «Ilta Inox S.p.A» вони взагалі коштують на 48% дешевше: відповідно 4,52-4,71 євро за кілограм.

Тобто італійцям вдалось продати «Турбоатому» труби майже у півтора рази дорожче від ринку, а оплатить весь цей банкет «Енергоатом», який і купить у харків’ян конденсатор з надкоштовних труб.

Підрахуємо вартість бенкету.

Загальна очікувана вартість тендеру «Енергоатому» – 530 млн грн.

Труби з цієї суми потягнуть на 70%, тобто на 370 млн грн.

Якби «Турбоатом» купив у італійців труби не за ексклюзивно високою, а нормальною ціною на нормальному тендері, то вони б коштували на 40% дешевше. А значить економія склала б близько 150 млн грн. Тобто чверть кінцевої вартості конденсатора. І ось ця прекрасна дельта скаже Україні «чао» і поїде на перерозподіл подалі від української банківської системи, хоч якось прозорої для вітчизняних правоохоронців.

Утім, під загрозою може опинитися не лише гаманець держкомпанії. Директор НДТІ Радомир Король говорить, що використовувати в теплообміннику АЕС зварні труби небезпечно, адже через наявність шва вони менш стійкі до корозії, ніж безшовні. За його словами, ринкова ціна українських безшовних труб становить до 11,16 євро за кілограм. Це, щоправда,  на 20% дорожче за придбані «Турбоатомом» зварні труби, проте служать вони не 10 років, а принаймні втричі довше.

Ці дані Радомир Король оприлюднив на кількох прес-конференціях. Ось ще його листи у різні інституції з описом очевидної проблеми:

У відповідь «Енергоатом» заявив, що купує не труби, а конденсатор, і пригрозив судовим позовом за розповсюдження неправдивої інформації.

Також виконавчий директор із виробництва Валентин Булгаков також повідомив, що десять років тому справді збирались робити конденсатор з безшовних труб. Однак згодом саме «Енергоатом» минулого року вирішив перейти на дешевші зварні труби – бо вони з часом стали якіснішими і теж нібито можуть служити довго. Однак підтверджуючого ці слова документу наразі ми ніде не побачили.

Крім того, «Енергоатом» вирішив дискредитувати НДТІ, заявивши, що інститут не є і ніколи не був «уповноваженою спеціалізованою матеріалознавчою організацією за напрямком металопрокат для АЕС».

Це якось дисонує з розпорядженням Міністерства промисловості України №104-р 1997 року про призначення цього інституту головною науково-дослідною та проектною організацією «в напрямку виробництва металопрокату, що використовується як напівфабрикат при виготовленні деталей та вузлів в конструкціях АЕС».

Однак суперечки щодо якості зварних труб та кваліфікації різних установ залишимо спеціалістам. Зрештою, саме вони мають гарантувати, що Україну не накриє новим Чорнобилем.

Ми ж акцентуємо увагу на більш безпечних, але теж кричущих елементах оновлення «Енергоатому». НАБУ має все-таки швидше закінчувати справу Миколи Мартиненка, бо його люди самі по собі не відвикають від поганих звичок. А це занадто дороге задоволення для України.

Анна Сорока, «Наші гроші»

НАБУ запідозрила мера Одеси у змові з бізнесменами по приватизації Одеського аеропорту.

Донедавна здавалося, що бізнесмени Олександр Грановський і Борис Кауфман здобули у постмайданної влади абсолютну амністію по справі Одеського аеропорту.

Але днями в судовому реєстрі з’явилось рішення, яке свідчить, що це не зовсім так. Ба, більше: тепер правоохоронці навіть вважають їх спільником Геннадія Труханова.

24 червня 2016 року Національне антикорупційне бюро зареєструвало кримінальне провадження №52016000000000214 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Одеської міської ради за попередньою змовою з ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса», КП «Міжнародний аеропорт «Одеса» і ТОВ «Одеса аеропорт Девелопмент» щодо заволодіння комунальним майном.

У 2011 році Одеська міськрада уклала інвестдоговір, за яким по суті дозволила приватизувати майно комунального аеропорту.

Після Євромайдану у 2015 році міськрада виграла суд щодо повернення аеропорту в комунальну власність. Але мер Одеси Геннадій Труханов несподівано включив задню і пішов на мирову з інвесторами: мовляв, ну, його – те рішення суду, давайте самі домовимося.

Саме на цю мирову угоду і збудились детективи НАБУ. Ось як це звучить юридичною мовою:

«Трухановим Г.Л., в порушення вимог ст.ст. 26, 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та всупереч попередній правовій позиції, який діяв за попередньою змовою з керівниками вказаних підприємств, підписано мирову угоду…».

За цією мировою, приватні інвестори повертають  із комунального майна тільки те, чим не встигли розпорядитись. Тим часом у 2013-ому інвестори встигли передати більшість комунального майна у заставу на 30 млн доларів кредиту в державному «Укрексімбанку». Відтак, як повідомили у НАБУ, по цій угоді інвестори повернули місту лише якихось 10 об’єктів. Також у НАБУ стверджують, що ця угода скасувала будь-які зобов’язання приватної фірми перед Одеською міською радою, зокрема залучення $90-120 млн інвестицій.

А тепер про інвестиції – те заради, чого формально міськрада затівала оборудку зі структурами Кауфмана і Грановського. Чи були вони взагалі?

У статутний фонд спільного ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» інвестори мали внести 355 млн грн. Внесок міськради у вигляді майна комунального аеропорту оцінили тільки у 118 млн грн. Очевидно, що громаді Одеси відводилась роль «бідного родича», який зі своєю часткою у 25% не може впливати на рішення підприємства по управлінню аеропортом.

Однак у слідства з’явились питання до інвестиційних грошей.

Детективи НАБУ виявили, що 178 млн грн., тобто половина коштів інвестора, оформлені як застава по кредитах дев’яти інших компаній. Слідчі вважають, що інвестор вніс до статутного фонду нового підприємства аеропорту гроші, раніше позичені цими фірмами у «Фінбанку» Олександра Грановського.

А закон про господарські товариства прямо забороняє формувати статутний фонд такого підприємства із кредитних коштів.

Більше того. Саме ці кредити пролили світло на ще один «секрет полішинеля».

Олександр Грановський і Борис Кауфман раніше заперечували свій стосунок до оборудок в аеропорту.

ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» не входить до складу активів компанії Vertex United, яка керує активами Бориса Кауфмана і Олександра Грановського», – заявляли в компанії два роки тому.

ТОВ «Одеса аеропорт Девелопмент», що представляло інвесторів у ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса», до Кауфмана і Грановського справді було проблемно прив’язати. «Одеса аеропорт Девелопмент» оформлена на фірму-тезку з Лондона, що контролюється «Velafichita Holdings LTD» з Кіпру.

Однак сьогодні у нас є всі підстави вважати, що Кауфман і Грановський мають відношення до реконструкції Одеського аеропорту.

У суді було оприлюднено список компаній, які отримували кредити під заставу статутного капіталу Одеського аеропорту. Деякі з них нині уже ліквідовані, інші поміняли власників чи записані на якихось одеситів. Однак одна з них – ТОВ «Готель Лондонський» – має пряме відношення до парочки бізнесменів.

«Готель Лондонський» належить «Фіорандо-Інвест», що належить «Фіорандо Трейдінг ЛТД» з Кіпру і ТОВ «Л.А.Р.К.». Останнім володіє ТОВ «Вертекс-Юнайтед», де засновниками є Борис Кауфман і кіпрська компанія «Уайарес Ентерпрайсіз ЛТД». До березня 2015 р. у засновниках «Вертекс-Юнайтед» також був одеський бізнесмен Олександр Грановський.

Отож коло замкнулося. Кошти ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» були заставою по кредиту компанії Кауфмана-Грановського у банку Грановського.

НАБУ оцінює збитки міськради Одеси від оборудок Кауфмана і Грановського з аеропортом у понад 100 млн грн. Суд дав детективу доступ до документів по кредитних договорах у «Фінбанку».

Несподіваний поворот після нічного візиту Кауфмана на Банкову влітку 2014 року, чи не так?

Тоді після зустрічі бізнесмена з президентом Порошенком суд не знайшов порушень у тендері на реконструкцію Одеського аеропорту. І державний підряд вартістю 1,6 млрд грн. відійшов фірмі-прокладці ТОВ «Спецрембуд». А через півроку після того мер Одеси Труханов пішов на мирову з інвесторами, по суті лишаючи їм аеропорт.

Але, схоже, у житті одеських бізнесменів Кауфмана і Грановського починається нова сторінка. Як вийдуть вони з неї і чи не потягнуть із собою на дно мера Одеси Труханова покаже тільки час і дії НАБУ.

Ірина Салій, «Наші гроші»

Харківські умільці спустошення бюджету запатентували спосіб ремонту трамвайних переїздів, щоб ніхто крім них не претендував на вже розпиляні півмільярда і майбутні тендери. 

Харків не перестає дивувати. З одного боку, здавалось би – інтелектуальний центр України. З іншого – використовує настільки банальні схеми, що правоохоронці їх, певно, не розслідують до кінця лише через те, що соромно буде про них на суді розповідати.

Але як-то говориться в популярному анекдоті: «Дура – дурою, а свою десятку в день маю».

Правда, в даному випадку йдеться не про десятку, а про кількасот мільйонів гривень, які витекли з бюджету нехитрим способом.

Суть полягає в тому, що у Харкові останніми роками дуже люблять ремонтувати трамвайні переїзди. Тільки-от долучитись до приємної процедури освоєння грошей може далеко не кожна фірма. Річ у тому, що харків’яни ремонтують переїзди унікальним способом.

Місцева мерія вимагала, щоб переможці використовували «безбаластну технологію з устроєм залізобетонної підрейкової основи із використанням залізобетонних плит з готовими рейковими каналами».

І як неважко здогадатись, саме таку плиту запатентували правильні люди, а саме: Вадим Сингуцький, Олександр Наумович Водовозов, Євгеній Наумович Водовозов, Олексій Палант та Микола Чепурко. Усі ці люди причетні до фірм, які перемагали на тендерах по ремонту трамвайних переїздів та колій. Ну, а Євгеній Водовозов працює заступником Харківського міського голови й курує Департамент інфраструктури, який і проводить торги.

Далі, як то кажуть, можна і не продовжувати. Але давайте все-таки вразимось кількості грошей, витягнутих з кишень харків’ян у такий нехитрий спосіб. Спершу про загальний обсяг.

За 5 років чиновники Кернеса розіграли рейкових підрядів на 615 млн грн.

Порівняємо ціни з іншими регіонами. Наприклад, у Запоріжжі провели тендер на реконструкцію 565 метрів дороги. Підрядник мав замінити асфальтобетонне покриття з розширенням проїжджої частини, трамвайну колію за безшумною технологією, контактну мережу, бортові камені, зливові комунікації; облаштувати тротуари, газони, тощо. Вартість погонного метра дороги склала близько 30 тис. грн. У Харкові втричі дорожче вкладали самі лише рейки. Все інше – робили окремо.

Слово «втричі» з’являється і в іншій історії.

У реєстрі судових рішень, є ухвала, яка стосується «ВСП «Констракшн». Виявилося, що у червні 2015 року ця фірма ввозила з Польщі 20 тонн трамвайних рейок. Водій надав митнику рахунок, згідно до якого вартість товару становила 60 тисяч євро. Однак разом він віддав і фактуру VAT/Invoice, згідно до якої вартість того ж самого товару становила 19 тисяч євро. Як бачимо, різниця становить тих самих три рази.

Нижча ціна з митниці, до речі, цілком відповідає ринковій, оскільки корелюється з вартістю українських рейок Т-62. А для реконструкції харківських переїздів вкладались польські рейки (ArcelorMittal Poland S.А.) типу 60R2, що є аналогом наших Т-62.

Звісно, при заявленні на митниці польських рейок по високій ціні змушувало б постачальника платити більше мито. Але не собі в збиток. Бо ціна рейок закладена у безумну ціну тендеру, яка оплачується коштом харківських платників податків.

Тож нічого дивного, що переможці харківських тендерів завозили товар в Україну не від виробників, а через прокладки.

Так, «СК «СТС» використовувало для цього латвійську «Bomis Ltd» Індри Верпаковської та Юріса Міллєрса, а «ВСП «Констракшн» юзало киргизську «Аксай-інвест», чиїм засновником є панамський офшор «Angloroad transit corp». Використання киргизької «прокладки» – це ізюминка кернесівських комунальників. Більше того, серед засновників панамського офшору є сумнозвісна Татьяна Іцель Салданья Ескобар, яка світилась у інших офшорах разом з латиськими «продавцями» «вишок Бойка» Горіним і Ванагельсом.

Що ж стосується перерозподілу прибутків в самій Україні, то поліція зафіксувала і тут стандартне виведення грошей на фірми «з ознаками фіктивності». Тобто все пройшло за класичною технологією: «патент-тендер-конвєрт – всєм прівєт».

І здається, проходить далі. Бо «спалених» митниками та поліцією «ВСП «Констракшн» та «СТС» на тендерах замінило новеньке ТОВ «Елавтопас». І не зважаючи на кримінальні провадження патентований ремонт трамвайних переїздів продовжується. Так само як і Кернес продовжує керувати своєю парафією не зважаючи на обемерок кримінальних проваджень по різним аспектам його мерського буття.

Павло Новик «Харківський антикорупційний центр» для «Наших Грошей»

Завод Порошенка на правах «прокладки» ввійшов у союз з приватно-державним сімейством корабелів Жукова.

Уперше за останні роки держава почала витрачати великі гроші на свої кораблі. У зв’язку з планами по утворенню «Шовкового шляху» (залізничного сполучення для вантажів між Україною і Китаєм) знадобились старі пороми для перевезень через Чорне море.

Цих поромів у нас два, і на ремонт одного з них – «Героїв Шипки» – вже провели тендер ціною  34,93 млн грн. На другий пором – «Героїв Плевни» – торги ще не відбулись.  Зате відбувся тендер вартістю 29,09 млн грн. на ремонт рятувального судна «Сапфір», яке має забезпечувати безпеку інших кораблів у відкритому морі, але вже шість років стояло на приколі.

На сайті “Ленінської кузні” Петро Порошенко досі виглядає молодим нардепом.

Обидва підряди на загальну суму 64 млн грн. минулого тижня виграло ПАТ «Ленінська кузня», яке офіційно належить президенту України Петру Порошенку. З одного боку це і не дивно з огляду на те, що такий завод справді є. Але до цих підрядів є питання і по формі, і по суті.

Очевидно, що розташована у Києві «Ленінська кузня» ніяким чином не може прийняти на ремонт морські судна. Вони просто не допливуть до столиці по мілкому для них Дніпру. Суто дистанційну функцію київського заводу підкреслив прес-реліз державної «Судноверфі «Україна» про те, що «Сапфір» почали ремонтувати саме в доку одеського держпідприємства (скачати прайс sapfir-dohovir-80-v-16-vid-27-10-2016-r-z-dodatkamy). У цьому повідомленні завод Порошенка згадали лише дотично, назвавши якимись «киевскими корабелами», з якими буде якась кооперація по ремонту. А це ж був прес-реліз підприємства, яке формально найняли як субпідрядника.

Після такого початку мабуть вже не дуже здивує наступна частина.

В обох тендерах у «Ленінської кузні» було лише по одному конкуренту. Та сама «Судноверф «Україна» змагалась з президентським заводом за підряд на ремонт порому «Героїв Шипки». А за ремонт рятувального «Сапфіру» єдиним конкурентом було ПП «Пі. Ей. Ай. шипменеджмент інк».

Ці конкуренти «Ленкузні» пов’язані між собою шлюбними стосунками. Засновниця  «Пі. Ей. Ай. шипменеджмент інк» Марина Жукова є дружиною директора «Судноверфі «Україна» Петра Жукова. Жодне інше судноремонтне підприємство не змогло встромитись у ці розіграші.

Бажаючі були. На ремонт порому також претендували маловідоме ТОВ «Агат-інтер» з меншою на 2 млн грн. від переможця ціною та ПрАТ «Іллічівський судноремонтний завод» («ІСРЗ»).

Дешевшу фірму, яка була створена незадовго до тендеру, відхилили саме за відсутність підтвердженого досвіду роботи.

А ось з «ІСРЗ» – справжнім судоремонтним заводом і взагалі одним з найпотужніших в Україні – обійшлись у найгірших традиціях формалізму. Його заявку було відхилено через відсутність довідки про гарантійні терміни у довільній формі. Це не якийсь страшний документ. Це всього-навсього папірчик з одним реченням на кшталт «гарантуємо якість та надійність наданих послуг протягом 12 місяців з моменту підписання Акту приймання», завірений лише підписом директора та печаткою самого підприємства.

Фактично на виготовлення такої довідки секретарці з директорським факсиміле потрібно дві хвилини, і ще стільки ж на її додавання в систему «Прозорро». Однак цього не було вчасно зроблено. Чому –  не знаємо, можливо хтось банально забув це зробити. Але залізничники, які і проводили тендер на ремонт залізничного порому, у цій ситуації зробили лише одне – миттєво викинули «ІСРЗ», не допустивши завод до аукціону. А відтак нам залишається лише гадати, якими б могли бути результати торгів, у яких «Ленкузня» та судноверф Жукова зробили абсолютно символічні кроки по зниженню ціни лише на 30 тисяч гривень. Це становило жалюгідні 0,1% знижки від очікуваної ціни.

А те що «ІСРЗ» могло б запропонувати  менше – сумнівів немає. Річ у тім, що цей тендер на ремонт «Героїв шипки» був не першим цього року. Весною залізничне держпідприємство «Ліски» вже оголошувало торги. Але вони тоді не закінчились обранням підрядника через брак учасників – тоді не прийшла ні «Ленкузня», ні «Україна» Жукова, ні «Пі.Ай.Ей» Жукової. Заявлявся лише «ІСРЗ», який тоді пропонував виконати ремонт за 33,30 млн грн. (скачати кошторис geroi_shipki_tender_1-vesna-isrz):

Це було на півтора мільйони дешевше від нинішніх 34,93 млн грн., з якими зрештою перемогла «Ленкузня» (скачати прайс parom-dohovir_pat-leninska-kuznya_451-yui):

І у випадку реальної конкуренції ціна могла б бути меншою. Але, на жаль, ми цього вже не дізнаємось. Бо на іллічівському заводі хтось забув зробити простеньку довідку, а залізничники не зробили нічого, аби реальний конкурент зміг дозаявити дрібний папірчик.

Тож єдине на що залишається сподіватись, що хоча б на наступному тендері буде справжня конкуренція. Нагадаємо, що свого тендеру ще чекає «Героїв Плевни». Не будемо прогнозувати, чи вистачить у іллічівців сміливості тепер кинути виклик парі Порошенко-Жуков. Хоча було б круто побачити, наскільки б і по яким позиціям впав би прайс ремонтників на нормальних торгах. І порахувати потім скільки ж переплатила держава за ремонт «Героїв Шипки» і «Сапфіру».

PS. Про всяк випадок. Поки ми готували статтю у справи з’явився політичний підтекст. Публічним спікером по судноремонтним тендерам є колишній директор «Судноверфі «Україна» Олексій Мусатов, нині помічник нардепа Дениса Силантьєва («Радикальна партія»). Він у фбуці неодноразово висловлювався критично щодо результатів вищеописаних тендерів. А 6 листопада Мусатов повідомив про зустріч Силантьєва з заступником міністра внутрішніх справ Хатією Деканоїдзе щодо корупції у портах країни.

Тут варто нагадати, що «Судноверф «Україна», яка вже ремонтує «Сапфір» і яка допомогла порошенківській «Ленкузні» виграти підряд на ремонт порому, є підрозділом «Одеського морського торгівельного порту». А його у вересні очолив Геннадій Ткачук. Це вінницький бізнесмен, який донедавна очолював «Укрпошту» і є братом нардепа від БПП Геннадія Ткачука. Останній входить в групу нардепів, близьких прем’єр-міністру Володимиру Гройсману.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»